Глава 30

Нагода незабаром випала. Якось під час підготовки до вечері Естер підійшла до Айни:

— Сьогодні не йди, допоможеш мені з дечим.

Дівчина відірвалася від чищення картоплі. Поруч продовжували працювати ще з десяток жінок.

— Щось сталося?

— Потрібно відвезти вечерю хлопцям із лабораторії, — пробуркотіла кухарка. — Взагалі, це обов’язок Лінди, але сьогодні її забрали нагору, за продуктами. А я вже занадто важка на підйом, щоб бігати сходами. Тож доведеться тобі сходити, як наймолодшій. Візок я навантажу, за це не турбуйся. Ти тільки доставиш їжу й посуд потім забереш.

Айна вдала, що розмірковує, хоча її серце буквально вискакувало з грудей від захвату: ось воно, той самий шанс, який їй так потрібен! Але варто бути обережною.

— А чому вони тут не повечеряють? — поцікавилася вона, зосередивши увагу на шкірці, що звивалася з-під ножа.

— Там щось термінове, викликали прямо з обіду. І взагалі, — тон Естер змінився на роздратований, а погляд перемістився за спину Айни, — займалася б ти своїми справами, а не ставила запитання. Добрий вечір, офіцере Деніес.

Ніж затремтів у руках Айни, і довга стрічка шкірки обірвалася.

— Можна просто Софі, — промовила блондинка, входячи в кухню й падаючи на найближчий вільний стілець. — Спекотно тут у вас.

Вона оглянула наповнену парою кухню, прислухалася до гомону жінок і стукоту каструль, а потім поглянула на Айну. Зловила її погляд і підморгнула у відповідь:

— Що, Естер уже повідомила? Сьогодні підемо на четвертий рівень.

— Разом? — запитала дівчина, намагаючись не видати хвилювання.

— А ти думала, тебе саму туди пустять? — Деніес гмикнула й погладила руків'я електрошокера, що стирчало за поясом. — У такі місця краще самій не ходити. Там небезпечно.

— Цікаво, — пробуркотіла Айна, повертаючись до свого заняття, — що такого зі мною може статися на базі, що ретельно охороняється? Там же просто лабораторія й купа вчених, вірно?

— Вірно, — усміхнулася офіцер, — а ще там елогім.

— Але…

Айна осіклася й миттю вилаяла себе за безпечність. Мало не здала себе з потрухами!

— Що — «але»? — Деніес подалася вперед.

— Нічого. Здалося.

Деніес окинула Айну пильним поглядом, потім гмикнула й підвелася:

— Гаразд, чекай мене після вечері тут. Я підійду.

Вона пішла, й Айна, нарешті, змогла тихо видихнути. Тільки зараз вона зрозуміла, що весь цей час була напруженою.

— Так, — пробуркотіла Естер, помітивши її стан, — я сама нашу Софі боюся. Це вона тільки на вигляд м’яка, а насправді пройдеться по тобі катком і не помітить.

Айна зосередилася на чищенні картоплі. Але в голові продовжували звучати слова офіцера: «… а ще там елогім… а ще там елогім…»

Вони повторювалися рефреном.

Але ж вона на власні вуха чула, що його мають перевести на п’ятий рівень! Невже мсьє Норд відклав свій наказ, або це вона не так зрозуміла?

І цей дивний натяк у словах Деніес. Немов беззбройний полонений елогім усе ще становить загрозу. Хто він? Як потрапив сюди й…

Чи знає він Стікса?

Остання думка прийшла проти волі. Змусила мерзнути руки, і ніж, зіскочивши, дряпнув по шкірі. Видавши розсерджений стогін, Айна сунула в рот поранений палець.

— Що там? — відгукнулася Естер. — Ось недотепа! Сильно зачепила?

Айна витягнула палець і оглянула поріз. Він був невеликим, але глибоким. Кров швидко збиралася на поверхні шкіри й текла вниз струмочком.

— Дрібниця, — запевнила дівчина. — Зараз чимось перев’яжу.

— Іди, в аптечці візьми, а то всю їжу мені кров’ю закапаєш, — пробуркотіла кухарка.

Аптечка була в невеликій коморі в задній частині кухні. Заклеївши палець пластиром, Айна залишила комору й зібралася повернутися до роботи, але краєм ока вловила якусь тінь. Та пронеслася вздовж стіни так швидко, що дівчина не встигла зрозуміти, що це було.

Але тут знаходилися стоси коробок із консервами, візки з порожнім посудом, а ще двері, що вели в технічний коридор. Коридор використовували для доставлення продуктів і вивозу сміття. Невже хтось пробрався через нього?

Вона застигла, втупившись поглядом у темний прохід між двома стосами. Тінь сховалася саме там, але через тьмяне освітлення, Айна нічого не могла розгледіти.

Підняти тривогу? Саме ця думка спала першою.

Її змінила друга.

А якщо це щур або кіт, що випадково заліз сюди? Може, варто перевірити самій? Зрештою, вона ж не беззахисна жертва, а цілком собі навчена бойова одиниця…

Про те, що всі її бойові навички були гарними тільки в тренувальному залі, а в реальному бою відмовили, Айна в цю мить успішно забула. Відступивши під захист стіни, вона тихо рушила до стосів.

За кілька кроків стало зрозуміло, що прохід занадто маленький, щоб у ньому змогла сховатися доросла людина. Навіть їй самій у нього не протиснутися. Отже… все-таки тварина.

«Будемо сподіватися, що це був кіт», — зітхнула дівчина, сідаючи навпочіпки в метрі від чорної діри. І простягнула руку:

— Киць-киць-киць! Іди сюди, не бійся, я тебе не ображу.

У глибині проходу щось зашаруділо.

Айна напружила слух.

Хто б там не ховався, зараз він намагався вибратися з іншого боку. Але, мабуть, прохід там звужувався настільки, що невідомому шпигуну доводилося протискуватися насилу. А це означає, що так просто він не втече.

— Ось ти й піймався! — гмикнула дівчина.

Озирнувшись, вона схопила один з візків, перегородила прохід і поставила колеса на гальмо, щоб той не від’їхав. Якщо хтось захоче вибратися з цього боку, йому доведеться штовхнути візок. Він впаде, металеві таці розсиплються й задзеленчать, створюючи дикий гуркіт. Сюди увірветься охорона, приставлена до кухні, і навряд чи шпигунові вдасться втекти.

Подумки потерши руки, Айна рушила уздовж стосів.

Шум посилився, всередині хтось просувався крізь вузький прохід. Вона додала швидкості й, залетівши за кут, встигла схопити щось м’яке, але щільне.