Глава 20

Стікс не з’явився ні на вечерю, ні вранці. Айна майже не спала в цю ніч, чуйно ловлячи кожен шерех. Але, на її таємний жаль, елогім не прийшов.

Невже боягузливо втік після того, що сталося? Або його відсутність пов’язана з наказом центрального мозку?

Хай би що там було, Айна переконувала себе, що їй байдуже, але десь у глибині душі хвилювалася за Стікса. Переймалася за нього — і душила в собі цю тривогу, раз по раз нагадуючи, що він ворог людства. Її особистий ворог.

Ну а те, що між ними сталося…

Так не по-справжньому ж! Можна просто уявити, що це був сон. Еротичний.

Похмура й невиспана, вона попленталася до роздавальника їжі, почекала, поки з його глибин випливе таця з обов’язковою порцією вівсянки й сирним пончиком, і сіла за стіл. У роздавальнику заклекотало, і слідом за тацею з’явився високий стакан із білою спіненою рідиною — молочний коктейль.

Тут, як і на Землі, Стікс Хассель вважав за краще харчуватися натуральними продуктами. Спочатку Айну це дивувало: звідки на станції свіжі овочі та інші швидкопсувні продукти? Хто їх поставляє? Як?

Лінк пояснив: між Землею і станцією щодня курсують фотонні човники.

— Цікаво, а в Конфронті про це знають? — пробуркотіла вона тоді, не розраховуючи на відповідь.

Але відповідь усе ж надійшла, і вона спричинила в Айни замішання:

— Звісно. Ваші одноплемінники не раз пробиралися на космодроми й підривали готові до старту човники. Префекту довелося запровадити превентивні заходи.

— І страту на місці, — скривилася дівчина.

— Як показав алгоритм людської поведінки, страх миттєвого покарання — це єдине, що може вплинути на ваші вчинки.

Зараз, розмазуючи кашу по тарілці, вона раптом згадала ту розмову. Тоді в них із Лінком розгорілася запекла суперечка, у якій Айна з наївним натхненням захищала права людства, а штучний інтелект змусив її замовкнути всього однією фразою:

— Ерно Дев'ярі, що зі сказаного вами належить саме вам?

— Тобто? — розгубилася вона.

— Ви слово в слово повторюєте доктрину Конфронта. І це похвально, що ви така старанна учениця. Але чи є у вас власна думка з цього приводу? Озирніться навколо. Що змінилося з приходом нової влади? На Землі більше немає воєн, хвороб, голоду. Усі, хто працює офіційно, має комфортне житло, безоплатний проїзд у громадському транспорті та медичну страховку, а їхні діти отримують безкоштовну освіту. Але ж так було не завжди. Невже людська пам’ять така коротка, що нове покоління забуло про це?

— Ні, — сказала Айна, подумавши, — ми в школі вчили про війни і про голод. Але ж ці підручники вийшли вже за редакцією елогімів, тож як я можу вірити в те, що написане там — це правда?

— А ви не вірте написаному. Вірте своїм очам.

— Я їм і вірю! — розлютилася дівчина. — Я на власні очі бачила тіла рідних! І знаю, що в їхній смерті винен елогім! Може, не твій господар, може, його взагалі вже немає на Землі. Але люди його бачили! Бачили, як він увійшов у наш будинок і як вийшов! Що ти на це скажеш?!

Біль змусив Айну отямитися. Вона кліпнула, виринаючи зі спогадів, і втупилася в руку. Пончик був розчавленим у коржик. Вона так міцно стиснула кулак, що нігті вп’ялися в долоню.

А потім пролунав дивний звук. Тихе шкрябання. Воно долинало з боку дверей — тих самих, поріг яких Айна ще жодного разу не перетинала. Тих самих, які Стікс заблокував і сказав, що Айна вийде звідси, коли він переконається, що вона може за себе постояти.

І зараз за цими дверима хтось стояв і чомусь дряпав металеве полотно.

Дівчина насторожилася.

— Лінк? — покликала неголосно. — Це Стікс?

На її подив, інтелектуальний асистент не відповів.

— Лінк, ти чуєш мене?

І знову це дряпання. Немов металом ведуть по металу.

Повільно підійнявшись, Айна озирнулася в пошуках альтернативної зброї. Її погляд упав на двері в каюту Стікса. Може, там знайдеться щось?

Вона миттю обсмикнула себе: його каюта завжди зачинена. Вона вже намагалася увійти, але сканер ДНК неможливо обдурити.

Скрегіт посилився. Було в ньому щось загрозливе, що пробирало до кісток.

Невже це те, про що попереджав Стікс? Те, до чого він її готував?

Але де ж він сам? І чому Лінк мовчить?!

Або це знову перевірка?

Не знаючи, що думати, Айна схопила перше, що трапило під руку — мармурову підставку з прикріпленою матовою кулею. Вона починала світитися, коли наставала умовна ніч і каюта занурювалася в темряву. Стікс якось сказав, що куля зроблена з особливого мінералу з якоїсь планети. Але головне, вона важка.

Тримаючи нічник, Айна наблизилася до дверей. Притиснула палець до переговорного пристрою на стіні, як вчив Стікс.

— Хто там? — хрипко запитала.

У відповідь пролунало шипіння й перешкоди. Потім гучний тріск. І раптом усе затихло, обірвавшись так раптово, що Айна за інерцією ще кілька разів натиснула на сенсорну панель.

Але динамік мовчав.

А потім погасло світло. В одну мить каюту огорнула непроглядна темрява.

Відсахнувшись від дверей, Айна застигла. Мало того, що погасли панелі денного світла під стелею, разом із ними більше не світилися й панелі всіх пристроїв! Хтось повністю знеструмив каюту.

І посеред цієї темряви раптом з’явилося слабке світіння — ожив нічник. А за спиною щось клацнуло.

Айна відчула легкий протяг.

Серце дівчини глухо забилося. Стискаючи нічник у спітнілій долоні, вона обернулася.

Двері каюти були прочиненими. Вони трохи від’їхали вбік, й Айна ясно бачила щілину, у яку з легкістю могла б просунути долоню.

Майже не дихаючи, дівчина наблизила до щілини своє єдине джерело світла.

З того боку теж було темно, але там щось відбувалося. Чувся тупіт і хрипкі гавкітливі голоси, приглушені відстанню. А потім у двері щось глухо вдарило й поїхало вниз. Полотно похитнулося, входячи в стіну ще на кілька сантиметрів. Айна побачила закривавлені пальці, що чіпляються за поріг.