Глава 19

Сайшер відлетів убік і впав із глухим стуком. Мить — і сіра стеля перевернулася перед очима.

Цього разу елогім розпластав її на підлозі. Вклинився між стегон, прибив руки до матів і з лячним утробним гарчанням припав до її губ.

Так Айну ще не цілували. Жорстко. Відчайдушно. Зі злістю. Він немов карав її поцілунком. Мстився за щось. Таврував. Але всупереч її власним бажанням, цей поцілунок розбудив у ній щось страшне й темне. Ніби її саму захопило це безумство.

Вона не помітила, як почала відповідати на його поцілунок, як обхопила чоловічий торс ногами за талію, як притулилася сама. Вона терлась об його тверду плоть лоном, що нило від бажання, стогнучи й скімлячи від приголомшливих емоцій. Його емоцій. Точніше — її, але які він збільшив у сто разів і повернув.

Її руки виявилися вільними, і вона відразу запустила пальці у волосся Стікса. Вчепилася, ледве не видираючи їх із коренями. Відповіддю їй стало глухе гарчання.

Вони цілувалися як двоє безумців. Гарчали, кусали одне одного, рвали одяг. Розум сховався в тінь, замість нього увімкнулися інстинкти. Два оголених тіла сплелися, ніби двоє диких звірів. І самець, заволодіваючи своєю самкою, видав тріумфальний рик.

Раптовий біль змусив Айну здригнутися.

Крізь флер божевілля майнула самотня думка: що вона робить?

Майнула — і миттю розтанула.

Айна вигнулась дугою назустріч чоловікові, приймаючи його. Стиснула колінами оголене тіло й застогнала.

Його долоні м’яли її сідниці. Гаряче дихання обпікало оголені груди. Тишу спортивного залу наповнили вологі звуки й низький утробний стогін.

Уперше в житті Стікс вбивався в жінку так, наче боявся не встигнути. Боявся, що вона зараз розтане в його руках. І на кожен його поштовх всередині неї щось відгукувалося солодкою млостю.

Це почуття росло, збільшувалось, ставало все гарячішим. Воно заповнило нутрощі Айни. А потім побігло вогнем по венах. Занадто гостро. Нестерпно. На межі задоволення й болю.

Вона забилася під чоловіком, чіпляючись за його плечі, дряпаючи, незв’язно благаючи про щось.

Стікс на секунду завмер, передчуваючи кульмінацію. Втиснувся до упору в бажане тіло, і судома на мить спотворила його обличчя.

Насолода промчала нервами тенганарця, формуючи фінальний потік. Сконцентрувалася в одній точці і вибухнула.

Віддаючись у владу божевілля, Айна заплющила очі й закричала…

***

Різкий звук привів Стікса до тями.

Усе ще перебуваючи під владою пережитих емоцій, він повільно розтулив вії. Десь ревіла сирена. Здається, загальний збір.

Затуманений погляд ковзнув голим тілом, зануреним в наногель. І Стікс застогнав: надто вже явними були докази. Він зганьбився, як хлопчисько, вперше побачивши жіночу ніжку.

Кришка капсули тихо від’їхала.

— Нувере Хассель, — лаконічно повідомив голос Морантан — центрального мозку станції, — оголошений загальний збір. Будь ласка, пройдіть до рубки.

— Можу я дізнатися, у чім річ? — насупився Стікс.

Йому б зараз душ прийняти не завадило, а не бігти невідомо куди й навіщо.

— Це стосується лабораторії «Джет».

Всю розслабленість зняло, як рукою. Стікс різко сів.

— Що саме там сталося?

— Пацієнт код «оракул-38» зник.

***

Писк зумера привів Айну до тями. Ледве від’їхала кришка капсули, як дівчина вискочила з неї, ніби ошпарена. Наногель, який не встиг стекти, покривав її тіло липким шаром.

Айна обхопила себе за плечі. Її бив холодний озноб, шкіра покрилася мурашками, а внизу живота продовжувало горіти й пульсувати вологе щось.

Здається… здається, вона щойно займалася сексом зі Стіксом Хасселем. З ворогом номер один! У симуляції! І в цей час найганебнішим чином кричала від насолоди.

Усе було настільки реальним, що відгомони пережитих відчуттів досі віддавалися всередині.

Запізнілий сором і каяття змусили щоки покритися густим рум’янцем. Захотілося сховатися від усіх і від себе самої насамперед. Заповзти в найглибший і найтемніший закуток, де її ніхто не знайде. Згорнутися клубочком і зализати свої рани.

Але спочатку відмитися. Стерти зі шкіри сліди його рук і губ, нехай і віртуальні. І вирвати з пам’яті будь-який спогад про те, що сталося.

— Ерно Дев'ярі, — пролунав рівний голос Лінка, — бій незараховано, ви не склали залік.

Айна ривком зірвала з крісла підготовлене простирадло й загорнулася в нього.

— Ти… щось бачив? — з підозрою витріщилася в стелю, де підморгували фотоелементи.

— Перепрошую, але в мої функції входить стежити за вами під час симуляції.

Вона зі стогоном схопилася за голову й замружилася.

— Яка ганьба!

— Не хвилюйтеся, — додав Лінк м’яким голосом, — я всього лише високорозвинений інтелект, зроблений за образом і подобою тенганарського. Тож мені чужі почуття й емоції, властиві людям.

Айна недовірливо прочинила одне око:

— І що це означає?

— Вам не варто соромитися мене. Я всього лише машина. Сядьте в маніпуляційне крісло. Я приведу ваш пульс і гормональний фон у відповідність із нормою.

Айна послухалася, але ще одне питання крутилося в неї на язиці. Запитувати було страшно. Ще страшніше — почути відповідь. Але й мовчати, краючи себе домислами, було нестерпно.

Трохи соромлячись, вона зважилася:

— Лінк… скажи, те, що сталося зі мною в симуляції… це якось позначилося на мені фізично?

— Звичайно, — відповів асистент, й Айна застигла, обливаючись холодним потом. — Все відчуття й емоції, пережиті в симуляції, обробляються мозком і дають тілу відповідні сигнали. Ви пережили сильне сексуальне збудження, що призвело до різкого сплеску естрогену й окситоцину.

Вона знову застогнала, ховаючи обличчя в долоні. Маніпуляційні щупи крісла м’яко обвили чоло і присмокталися датчиками до скронь.

— Ваші хвилювання недоцільні, — почула дівчина.