Глава 18

Не втримавшись, дівчина підвелася.

Внутрішній голос кричав, що їй не слід цього робити, що проблеми цього елогіма її не обходять. Що він взагалі викрав її!

Але вона крок за кроком просувалася до дверей, здригаючись і завмираючи від кожного нового звуку.

Нарешті опинилася в загальній каюті.

Тут горіло нічне світло. Одяг Стікса виявився недбало кинутим на диван. На столі — самотній келих і пляшка. Скляна, з Землі. Мабуть, нувер Хассель не зраджував звичкам і прихопив улюблений напій із собою.

Навшпиньки Айна наблизилася до дверей його каюти. Там, усередині, щось перевалювалося й гарчало. А потім двері здригнулися від глухого удару.

Айна відскочила, у німому жаху дивлячись, як дверним полотном розходяться хвилі вібрації.

Не знаючи, що робити, вона увімкнула ксанар:

— Лінк! — власний шепіт здався їй криком. — Відгукнися!

— Слухаю вас.

— Тихіше! Говори пошепки! Ти знаєш, що там відбувається?

Відповідь надійшла за кілька хвилин, протягом яких Айна від неспокою гризла нігті.

— Так, ерно. Мої відеосенсори фіксують усе, що відбувається на станції.

— Тоді скажи, що там коїться!

— Вибачте, але я не уповноважений відповідати на таке запитання. У вас недостатній доступ.

— А в кого достатній?

— Питання відхилене.

Вона загарчала від безсилля.

— Тупа залізяка! Ну хоча б можеш сказати, з ним все добре, чи ні?

Лінк знову підвис на кілька хвилин.

— В цю мить здоров’ю та життю нувера Хасселя нічого не загрожує.

І справді, у каюті запанувала мертва тиша.

А наступної миті двері відчинилися. На порозі виникла згорблена фігура з опущеною головою.

Від несподіванки дівчина відсахнулася.

Стікс важко дихав. Так, немов здійснив забіг на швидкість. Його розпатлане волосся закривало обличчя, оголеним торсом стікав чи піт, чи то вода…

«Елогіми не пітніють», — промайнуло в неї в голові. Отже, це вода. Тонкі блискучі струмочки. Вони окреслювали ідеальне гладке тіло, привертаючи до нього погляд.

В Айни раптово перехопило подих. Вона машинально облизала пересохлі губи, і в цю мить елогім поглянув на неї.

З-під сплутаного волосся його погляд горів червоним божевіллям.

— Ти… — пролунав надтріснутий голос. — Чому ти не спиш?

— Я… — вона проковтнула. — Я почула галас…

— Пробач, цього більше не повториться.

Він розвернувся, збираючись піти, і пішов би. Але щось штовхнуло Айну вперед. Несвідомо дівчина перетнула відстань, що розділяла їх, і торкнулася його плеча.

— Почекай! Може, я чимось можу допомогти?

Стікс завмер.

Маленька дівоча ручка на його плечі пропалювала розпеченим залізом. Тхейнар всередині бився і вив, бажаючи волі. Бажаючи розвернутися і схопити спокусливу здобич. Але залізна воля розуму утримувала його.

— Іди спати, — видавив Стікс через силу.

— І ти нічого мені не поясниш?

Айна відчула, як під її рукою тілом елогіма прокотилося дивне тремтіння. Вона вперше доторкнулася до нього. І це було так… незвично.

Шкіра Стікса на дотик виявилася гладкою і прохолодною, як мармур, м’язи під нею твердими, напруженими. Немов елогім готувався до стрибка.

— Іди… спати…

Це прозвучало глухо, уривчасто й страшно.

Айна прибрала руку й відступила.

— Не знаю, що відбувається з тобою, — сказала вона, стежачи за чоловіком, — але якщо це якимось боком стосується моєї безпеки, то я маю право все знати!

Він повільно розвернувся. Його жадібний погляд охопив її всю, від босих ніг до розпатланого волосся. Й Айна раптом зрозуміла, що стоїть перед ним у коротких шортах і майці, крізь яку проступили вершинки грудей.

Їй стало ніяково. Машинально схрестивши руки на грудях, вона зробила крок назад. Погляд заметушився в пошуках виходу.

— Тобі рано знати правду, — прохрипів Стікс, вбираючи її страх. — Ти занадто слабка.

***

— Скільки ще ти збираєшся себе мучити? Чи не час зробити те, чого від тебе хоче Всесвіт? Візьми дівчину й припини з себе знущатися!

Сухий голос Префекта різав по нервах. Кожне слово встромлялося в мозок, як голка.

Стікс розумів, у цих словах є сенс. Але сама думка про те, що його дії можуть вбити дівчину…

Ні, він про це навіть думати не хоче.

— Я не можу, — сказав він, стискаючи в руці келих.

Крихке скло видало передсмертний стогін і вкрилося тріщинами.

— Можеш! — перебив Префект. — Ти третій Лорд Смерті, Стіксе, ти все можеш. Згадай, тобі потрібна жінка, яка не дасть твоїй свідомості впасти в безодню божевілля.

— А якщо це не вона? — тенганарець перевів погляд на чоловіка, який сидів навпроти нього.

Зрозуміло, Префект був не сам, це була всього лише голограма, але її практично неможливо було відрізнити від живого Префекта. Стікс навіть міг йому руку потиснути і відчути міць потиску у відповідь. Ось тільки… ніхто з його побратимів не поспішав торкатися до міченого зіркою Морантан. Навіть Префект — найсильніший із них у Земному секторі.

— Якщо не вона, то ти хоч розрядку отримаєш. Це полегшить твої останні дні.

— А якщо вона, — додав Стікс, невесело усміхаючись, — то виявиться, що я даремно знущався з себе стільки часу.

— Ти сам це сказав. Й ось що ще, — Префект насупився, — не тягни. Я бачу, що у твоїй аурі й у свідомості вже почалися незворотні зміни. Ще кілька днів — і може бути запізно.

— Я зрозумів вас, шиссаре, обіцяю подумати над вашими словами.

— А поки думаєш, не забудь про свою обіцянку.

Зв’язок урвався, голограма Префекта зникла, немов його стерли невидимим ластиком.

Стікс трохи посидів у тиші, підпираючи скроні руками, а потім натиснув на ксанар:

— Лінк, чим зайнята Айна?

— Вона в симуляції, нувере. В ерни Дев'ярі урок володіння холодною зброєю.

Тенганарець глибоко вдихнув, а потім повільно видихнув через ніс, випускаючи разом із відпрацьованим повітрям і напругу.