Глава 11

З передпокою війнуло знайомим ароматом. Бергамот та жасмин — парфуми Розі. Айна напружилася. Найменше їй хотілося, щоб елогім побачив, з ким вона живе.

Стікс пропустив її в будинок, а потім увійшов сам і обережно причинив двері. Клацнув вимикачем — і передпокій залило жовтувате електричне світло.

На щастя, всередині нікого не виявилося. Насилу стримавши полегшене зітхання, Айна повернулася до непроханого гостя.

— Я вам дуже вдячна за допомогу, але тепер…

Він не дав їй договорити. Ступив, приклав палець до її губ. Його очі дивилися холодно, але рот усміхався. Здавалося, елогім вивчає її, промацує, шукає слабину. І не відчуває нічого з того, що намагається зобразити.

— Не продовжуй. Знаю, що ти хочеш сказати, але я вже прийняв рішення, і ти його не зміниш.

Тиск його аури став таким, що Айна відчула, як підгинаються ноги. Виникло бажання поступитися, здатися. Підкоритися цьому тихому голосу, цим сильним рукам…

Але всередині миттю спалахнув протест.

Скинувши руку, вона схопила елогіма за кисть. Відірвала від своїх губ, ухилилася від пестливого руху його пальця і відрізала, дивлячись прямо в очі:

— Я не підпишу договір!

— Це не обговорюється.

Усміхнувшись, Стікс відступив.

Він міг легко зламати її опір. Навіть узяти тут і зараз. Міг би, якби хотів. Але дивним чином за останні кілька хвилин вона зацікавила його більше, ніж усі, кого він знав до неї.

Жінки, з якими його зіштовхувала доля, були простими й зрозумілими. Усі їхні думки, почуття й навіть таємні бажання були як на долоні. Він без зусиль міг прочитати їх і підпорядкувати своїй волі. До того ж вони самі з радістю підкорялися, відчуваючи в цей час ментальне й фізичне задоволення. Чим більше Стікс тиснув, тим гострішими були емоції. Чим більше ламав — тим сильнішим задоволення.

Ці жінки знали, чого хочуть. Вони самі приймали рішення, коли приходили до нього. І кожній він давав те, що їй було потрібно.

Навіть якщо платою за це була смерть.

Точніше, вони приходили до нього пізнати насолоду смерті.

Але Айна…

Айна його здивувала. І не тільки тим, що змогла розірвати навіювання.

Було в ній щось особливе, що зачепило його.

Може, її вперте небажання приймати його допомогу? Відкрите протистояння? Вона навіть не намагалася приховати, що він їй неприємний. Втім, не тільки він — усі тенганарці.

Тут він подумки виправив себе: елогіми. Для неї він і його одноплемінники — елогіми.

Люди вирішили, що Тенганар — це правитель прибульців, тому й називають тхейнарів — збожеволілих тенганарців — Псами Тенганара. І ніхто з людей не знає, хто такі насправді ці Пси й звідки взялися. Як, втім, і багато чого ще.

Що ж, їхнє невідання — їхній захист. Це саме той випадок, коли правда смертельна в буквальному сенсі.

Усміхнувшись власним думкам, Стікс вимовив:

— Ти не хочеш пригостити мене чашечкою кави?

Айна стояла до нього спиною. Він побачив, як здригнулися вузькі плечі, як напружилася спина. І вже чекав на зухвалу відповідь, але дівчина його здивувала. Раптом розслабилася, видихнула ледь чутно і, не обертаючись, знизала плечима:

— Ах, кава? Чому б і ні. Ви ж мене пригостили.

***

Кухня була поруч, за склепінчастим входом. Тісна, два на два метри, з вузьким високим вікном, на якому в глиняному горщику височів півметровий фікус. У ній насилу вміщався вузенький стіл, дві табуретки, плита, бляшана раковина й пошарпаний холодильник.

Увійшовши, Стікс із сумнівом покосився на табуретку. Навряд чи вона його витримає. Надто вже квола. І залишився стояти, прихилившись плечем до одвірка.

А ось Айна метнулася до плити. Від неї надходили дивні еманації. Дівчина раділа можливості зварити йому каву.

Це ще чому?

Він прислухався до її відчуттів.

Ні, це не радість. Імовірніше зловтіха. А, отже, йому варто бути напоготові.

Стікс пригадав досьє, яке отримав після сніданку. У нього не було часу ґрунтовно вивчити всі файли, але він їх переглянув. Цього виявилося достатньо, щоб зробити висновки.

У маленької дивні знайомі. На перший погляд, звичайні молоді люди, переважно студенти. Деякі підробляють у місті або володіють дрібним бізнесом, як той же Філіп Беннет.

Але є ще дещо.

Стікс називав це інтуїцією, і вона кричала, що потрібно копнути цю купу глибше.

Тому, не відкладаючи на потім, він накидав кілька рядків і відправив їх Шентару захищеним каналом зв’язку. Той відповів, що зрозумів наказ.

Фарги — шукачі, шпиги, як їх називають люди — займуться ретельною обробкою всіх, з ким контактувала Айна Дев'ярі протягом останніх десяти років. І зроблять це, не привертаючи уваги.

А він поки займеться самою Айною. Причому з превеликим задоволенням.

***

Кров стукала в скронях. Що це було: кураж, безглузда відвага? Ні, імовірніше за все, чергова дурість. Або зухвалість, за яку елогім по голівці не погладить. Але Айна вже не могла зупинитися.

Вона повернулася до столу, несучи в руках дві чашки напою, над якими здіймалася пара. Одну бухнула на стільницю і, насилу приховуючи мстиву радість, кивнула непроханому гостю:

— Пригощайтеся.

Стікс принюхався. Поглянув на дівчину з підозрою.

— Це що?

— Кава! — вона розпливлася в усмішці, демонструючи рівні зуби. — Як ви хотіли!

Зайняла один із двох табуретів і з перебільшеним задоволенням сьорбнула зі своєї чашки. Закотила очі:

— М-м-м…

Периферійним зором зловила, як Стікс примружився. Він відклеївся від дверей, ступив до столу і, трохи вагаючись, узяв іншу чашку в руки. Підніс до носа.

На обличчі елогіма промайнули відраза й гидливість.

Айна приховала переможну посмішку.

Жоден із прибульців не буде пити цю бурду! Вони взагалі дуже сприйнятливі до будь-якого роду хімії, особливо в продуктах і напоях. Не дарма в першу ж чергу після захоплення Землі почали перебудовувати виробництво. Заборонили штучні барвники, ароматизатори й замінники смаку. Для них це отрута. А запропонувати подібне елогіму — однаково, що плюнути йому в обличчя.