Глава 8

Вони увійшли в невелике світле приміщення, перегороджене барною стійкою, у центрі якої Айна з подивом помітила вбудовану плиту. Звичайну газову, на чотири конфорки. Стіну за стійкою займали дзеркальні полиці з дорогим алкоголем, три інші були оброблені дерев’яними панелями й прикрашені кольоровими світлинами в широких паспарту. Барна стійка — з чорного мармуру, високі круглі стільці — з червоної шкіри й хрому. У відсутності поєднання матеріалів відчувався дивний і водночас чарівний дисонанс.

У дверях Айна трохи забарилася. Її погляд прикипів до світлин. Це були приголомшливо чіткі знімки Стовпів Творіння в туманності Орла, причому зроблених з різних ракурсів. Немов невідомий папараці бігав навколо них і клацав затвором, намагаючись зловити вдалий кадр.

Єдине пояснення цих знімків — звичайний фотошоп. Ніхто не бачив у прибульців космічні кораблі або інші надтехнології.

Але Айна миттю обсмикнула себе: якщо не бачив, це не означає, що їх не існує.

— Влаштовуйся, — елогім кивнув на стільці, а сам пройшов за стійку до плити. Звідкись знизу дістав мідну джезву. — Як ти ставишся до кави?

Питання було раптовим. Вона чекала чого завгодно, тільки не цього, і тому забарилася з відповіддю.

Відірвавшись від знімків, обернулася до Хасселля.

Той не дивився на неї. Поставив на конфорку чавунну сковорідку з просіяним піском. Увімкнув максимальний вогонь.

— Ем… Позитивно, нувере Хассель, — пробурмотіла дівчина.

Язик не повертався назвати його Стіксом хоча б у думках. Для неї він просто елогім або нувер Хассель — і не більше. Здавалося, варто їй вимовити вголос його ім’я — і щось зміниться. А вона не була впевнена, що жадає яких би то не було змін.

— З цукром чи без?

Він навіть не підняв голови. Ніби й не помітив запинки. Чаклував над джезвою, відміряючи в неї срібною ложечкою каву і спеції.

— Без…

— Я люблю з корицею й кардамоном. Іноді, під настрій, кладу мускатний горіх, зовсім небагато, на кінчику ножа. Іноді додаю коньяк і гвоздику.

Вона не могла зрозуміти, навіщо він усе це їй каже. Навіщо розповідає про свої гастрономічні уподобання? Чого домагається?

— Не хвилюйся, — сказав Стікс, не відриваючись від свого заняття. — Після сніданку я тебе відвезу.

Знав би він, про що вона хвилюється!

Айна зайняла стілець. Вдала, що з цікавістю розглядає фото, а сама почала скоса спостерігати за господарем дому.

Він поводився невимушено, нітрохи не соромлячись присутності гості, ніби вони давно знайомі й вже не раз снідали вдвох. Його поведінка бентежила Айну, збивала з пантелику. Не давала зосередитися на власних думках. А їй же потрібно обміркувати стратегію. Як залишитися в цьому будинку й не викликати жодних підозр? Тим паче якщо він уже сказав, що відвезе її додому.

Спокусити елогіма, як сказав Філ? Ні, вона навряд чи зможе. Та і як, якщо вона навіть не знає, чи сподобалася йому? Він тримається так, ніби не відчуває до неї й найменшого інтересу. Навіть не доторкнувся жодного разу!

От якби на її місці опинилися Розі або Малена, вони б легко впоралися, тому що вже не раз провертали подібне.

Їхня стійкість до навіювання елогімів феноменальна. Десять балів за шкалою Йохансона-Юрге. У самої Айни всього лише вісім. Імітуючи залежність і повне підпорядкування, ці дівчата проникають у будинки елогімів і закриті клуби, стають коханками прибульців, а заразом і шпигують на користь Конфронта. Певна річ, роблять це не в Ермені й завжди ретельно замітають сліди. Ермен — це дім, а вдома не паскудять.

Айна напружила пам’ять, намагаючись пригадати, чи були людські коханки в куратора Північної Європи. Але в її знаннях виявилася суттєва прогалина. Жодного імені в пам’яті не спливло.

— Доведеться п’ять хвилин почекати, — голос елогіма змусив дівчину відірватися від думок. — Я люблю, коли кава вариться повільно. Тоді в неї виходить особливий смак.

Піднявши голову, він дивився на неї. Серйозно, не усміхаючись. Їй здалося, ніби він чекає чогось.

Але чого?

Що вона підтримає розмову?

Чорт, Айно! Годі мовчати! Заговори з ним про що-небудь, або провалиш справу!

Вона зобразила ввічливе здивування:

— Як цікаво. Можу я дізнатися, чому ви не користуєтеся кавоваркою?

— Це не те. Кава — живий напій. Якою б гарною не була кавоварка, вона видає сурогат.

Дівчина подумки хмикнула.

Цікаво, що він сказав би про ту чорну бурду, яка продається на вулицях в автоматах? Цей Стікс, схоже, жодного разу не куштував розчинну каву в паперових стаканчиках. Коли смак паперу й горілого порошку перебиває навіть присмак затхлої води.

Але навряд чи їй варто про це розповідати. Краще перевести розмову на нього. Наприклад, запитати, як звати його ручного песика. Чи ні, краще не треба. Нехай думає, що вона всю ніч спала, як убита, й нічого не чула!

Прийнявши рішення, Айна підперла підборіддя рукою і втупилася в елогіма крізь напівопущені вії.

— А що ще вам подобається, крім кави й вина? — запитала, демонструючи неабияке зацікавлення.

— На землі?

— Ем-м…

— Вродливі жінки.

Це можна було б сприйняти як натяк. Айна вирішила, що так і є. Послала «об’єкту» чарівну усмішку:

— А не на Землі?

Він забарився. Його погляд перемістився на її губи, став оцінювальним. Стікс усміхнувся:

— Багато речей, про існування яких люди навіть не підозрюють.

— Наприклад?

— Наприклад, відсутність цікавості.

Це був щиглик в ніс. Такий ґрунтовний, що змусив Айну зніяковіти. За весь цей час люди так і не з’ясували, звідки прийшли елогіми. То чому ж вона вирішила, що зможе дізнатися?

— Готово, — перед нею опустилося блюдце, а потім і філіжанка з кавою.

Крихітна, майже іграшкова. З товстостінної рожевої порцеляни. Від неї йшов божественний аромат, такий, що Айна на мить розгубилася.

— Я вранці не їм, — продовжував елогім, ніби не помічаючи її замішання, — але для гості сніданок знайдеться.