Глава 5

АРІНА

Доки я потерпаю від страху та невідомості, чоловік поруч буквально пропалює мене поглядом. Зелені очі навпроти змушують мене нервувати іще більше. Кліпаю, коли він здіймає одну брову догори і жестом руки вказує мені йти вперед. Вперто не хочу йти його слухати. Тому лише, розвернувшись, йду від чоловіка. Але вже за секунди моя рука опиняється в його сильній руці, а він холодно шипить.

— Лялечко, не раджу смикатися. Ти не у тому положенні...

Різко висмикую свою руку і, відступивши від чоловіка, при страху зухвало відмахуюся.

— Досить, Даміре Ернестовичу, мене лякати. Може я й не тому положенні, але ви не маєте жодного права мені погрожувати. Особисто я з вами ніякої справи не мала. — нервово зволожую вуста. — А ще звідки мені знати, що ви кажете правду... Може ви зводите наклеп на мого брата...

Привабливий чоловік навпроти хмуриться. Його обличчя спотворюється, і я машинально відступаю від нього. Мені страшно.

— Послухай, красуне, не випробовуй моє терпіння. Чи ти гадаєш, в мене стільки вільного часу, що я витрачатиму його на невідомо кого. А чи не забагато честі... — я роблю іще крок назад, а він додає. — Якщо хочеш, аби це все припинилося, просто скажи, де твій брат, або ж де мої гроші, які він поцупив?! І все. Цей жах припиниться. Я знати не хочу ані тебе, ані твого брата.

— Я справді не знаю, де мій брат. — зірвано заявляю, намагаючись бути переконливою.

— Тоді, доки він не об’явиться, за його вчинки відповідатимеш ти. Твій брат викрав кошти з мого банку, а доки їх не поверне, ти будеш моєю гарантією.

— Я...

Не встигаю обуритися, бо біля нас зупиняється чоловік у чорному костюмі.

— Даміре Ернестовичу, ходіть глянете.

Банкір бере мене за руку, і я змушена йти за ним. Роздратована такими подіями, згадую Івана. Чим він думав? Навіщо йому була потрібна така сума? Невже він не розумів, як підставляє мене.

Опиняємося в кімнаті Івана, і один з чоловіків оглядається на нас. В його руках чимала скринька брата, але вона повна USB-накопичувачів. Я ж, протираючи пил, ніколи не заглядала у цю скриньку.

— Що це? — зірвано цікавиться директор мого брата.

— Вся наша система безпеки. А точніше, записи. Цей виродок вивчав систему нашої безпеки і, схоже, вивчив її бездоганно, знайшовши у ній дірки.

Банкір відпускає мою руку і голосно лається. Знову відступаю від нього. Хоча я розчарована почутим. Я не вірю, що ці флешки належать моєму братові. Він не міг зробити це самотужки.

Мою увагу привертає дзвінок мого телефона у вітальні. Я, розвернувшись, йду з кімнати брата.

— Куди пішла?

Здригаюся від реву за спиною. Зупинившись, налякано оглядаюся.

— Там мій телефон...

— Марку, іди з нею, — наказує чоловік.

Видихнувши, йду. Тремтіння у тілі лише посилюється. Мені дуже страшно. Хвилююся, аби це не був брат, бо тоді цей банкір мені справді не повірить.

Хапаю телефон і, глянувши на екран, видихаю, бо телефонує Віка.

— Гучномовець увімкни! — наказує той же Марк, що стоїть у мене за спиною.

Видихаю, обурююся подумки, але виконую його наказ.

— Аріно, як ти? За, що тебе Фаворський звільнив?

— Не питай, — лише відмахуюся.

— Але, Аріно, він такий злий, мов собака, цілий день був. Кричав, що звільнить усіх...

Хмикнувши, перебиваю уже колишню колегу по роботі.

— То тоді сам працюватиме. Чи гадає, набере новий персонал, і буде краще, аби ж гірше не було.

Намагаюся вдавати безтурботність. Не хочу, аби хоч хтось знав, що трапилося насправді. Здригаюся від дверного дзвінка. О ні! Кого іще принесло? Тільки не вистачало ще, аби хтось із сусідів дізнався про те, що трапилося. Тихо видихаю і прощаюся з колегою.

— Вік, вибач, до мене прийшли.

Кладу слухавку і оглядаюся на того ж Марка.

— Я відчиню?!

— Відчиняй.

Холодно дозволяє він, а я з шаленим стукотом свого серця йду до дверей. Руки тремтять, але прочиняю двері і бачу на порозі бабу Нюсю. Вона щось каже, але я вже не зважаю, бо в голові зародилася божевільна ідея. І я не можу нею не скористатися. Не впевнена, що у мене вийде, але я не можу не спробувати.

Оминувши бабусю, мчу стрімголов вниз. Не знаю, навіщо я це роблю, але страх жене мене геть. Боюся погроз цього банкіра.