Розділ 23. Океан

Аеропорт зустрів їх окремим під'їздом, подалі від загальних терміналів, де на бетонному майданчику вже чекав невеликий приватний літак — білосніжний, з ледь помітним логотипом на хвості.

Митники підійшли самі, ще до того, як Аврора встигла роздивитись літак ближче — двоє чоловіків у формі, ввічливі, майже запобігливі, звірили документи за лічені хвилини й побажали приємного польоту, навіть не попросивши відкрити сумку.

— Так завжди? — тихо запитала Аврора, коли вони піднімались трапом.

— Коли літаєш моїм літаком — так, — Станіслав відповів, не озираючись.

Усередині стюардеса в бездоганній формі одразу запропонувала їй напій, плед, навушники — усе з тією самою відпрацьованою, майже беззвучною ефективністю, яку Аврора вже почала впізнавати як загальну атмосферу його світу.

Політ минув швидко. Аврора дивилась у ілюмінатор, як хмари пропливають унизу, і вперше за два місяці дозволила собі просто не думати про розклад, про вечерю о сьомій, про наступний захід. Плечі поступово розслаблялись, ніби кожна миля відстані знімала з них невидиму вагу.

Коли двері літака відчинились знову, у обличчя вдарило тепле, вологе повітря, геть інше за холодну осінь, яку вони залишили позаду. Пальми вздовж злітної смуги, яскраве сонце, запах солі й чогось солодкого, квіткового.

За кілька годин після цього Аврора вже стояла на самому краю білого піщаного пляжу, боса, з підкоченими до колін штанинами легких лляних штанів, і теплий океан лагідно омивав її ноги, відступаючи й накочуючи знову, ритмічно, без жодного поспіху.

Вона заплющила очі, слухаючи шум хвиль, відчуваючи, як тепла вода огортає ступні, і на мить — лише на мить — забула, що взагалі існує якийсь Станіслав, якийсь борг, якийсь розклад, розписаний до хвилини.

Станіслав не пішов за нею до води.

Аврора трохи почекала цього — звички за два місяці навчили її очікувати на команду, на вказівку, на чиюсь присутність поруч у кожен момент дня. Але він лишився сидіти в тіні пальм, з келихом у руці, дивлячись кудись у бік горизонту, і жодного разу не покликав її назад.

Вона пішла вздовж кромки берега сама — боса, з підкоченими штанинами, дозволяючи хвилям накочувати на ступні й відступати знову. Ніхто не йшов поруч. Ніхто не коментував її ходу, поставу, вираз обличчя. Вона могла йти швидко чи повільно, зупинятись, роздивлятись мушлі, викинуті на пісок, і жодна з цих дрібниць не мала значення ні для кого, крім неї самої.

Пройшовши так із півгодини, вона озирнулась — здалеку його постать під пальмами здавалась майже нерухомою, темною плямою на тлі яскравого пейзажу. Він не дивився в її бік. Принаймні, так здавалось на цій відстані.

Ввечері їх чекала вечеря просто на пляжі — невеликий стіл, встановлений біля самої води, освітлений десятком свічок у скляних цоколях, що тремтіли на легкому вітрі. Хвилі шуміли за кілька метрів, темні й невидимі в нічній темряві, окрім тонкої смуги піни, що вихоплювало світло свічок.

На Аврорі була легка біла сукня, яку Наталя поклала їй у валізу без жодних пояснень — тонка тканина майоріла на вечірньому вітрі, відкриваючи засмаглі за день плечі.

— Сідай, — Станіслав відсунув для неї стілець, як робив завжди, але цього вечора в цьому жесті не було звичної автоматичності.

Аврора сіла, дивлячись на стіл — свіжі морепродукти, келихи з охолодженим білим вином, серветки, складені так само бездоганно, як усе інше в його світі, тільки тепер оточені не мармуровими стінами вітальні, а піском і зоряним небом.

— Як прогулянка? — запитав він, наливаючи вино.

— Добре, — вона на мить завагалась, а тоді додала правду: — Давно я не почувалась так... вільно.

Він кивнув, не коментуючи, і на кілька хвилин за столом запанувала тиша — не важка, не напружена, а просто тиша двох людей, що слухають шум океану.

— Дякую, — сказала вона нарешті, дивлячись на полум'я найближчої свічки, — що не пішли за мною.

Станіслав подивився на неї довгим, пронизливим поглядом.

— Іноді найкращий спосіб щось зберегти — дати йому простір.

Аврора не знала, що на це відповісти, тож просто взяла келих і зробила ковток, дозволяючи теплому вечірньому повітрю й шуму хвиль заповнити тишу замість слів.