Розділ 19. Вибір

Минуло кілька тижнів. Час у маєтку тягнувся в'язко, підпорядкований суворому, незмінному розкладу. Кожного ранку — бездоганна сукня, каша, три пари в університеті під наглядом водія, і тиха вечеря о сьомій вечора. Аврора починала відчувати, як навколо неї виростає невидима, але глуха стіна.

Дні зливались один в інший, майже нерозривно. Аврора вже автоматично прокидалась за кілька хвилин до будильника, автоматично одягала те, що подавала Наталя, автоматично усміхалась за сніданком. Тіло виконувало ритуал, поки розум десь віддалено спостерігав за цим збоку.

Наприкінці  тижня Станіслав перервав тишину за вечерею, акуратно відрізаючи шматочок риби.

— Мені повідомили, що сьогодні після занять ти затрималася на пів години біля університету. Спілкувалася з одногрупниками?

Аврора напружилася, пальці стиснули виделку міцніше. Але вона змусила себе спокійно підняти погляд.

— Так. Хлопці з моєї групи кликали всіх святкувати успішну здачу модуля в суботу. Я... я сказала, що подумаю.

Вона чекала на заборону. Чекала, що він нагадає про правила, про водія чи про борг. Серце калатало в очікуванні звичної, холодної відповіді.

Але Станіслав лише спокійно кивнув і зробив ковток води.

— Ти вільна у своєму виборі, Авроро, — його голос звучав м'яко, майже по-батьківськи. — Якщо ти вважаєш, що вечірка з першокурсниками, які п'ють дешеве пиво і обговорюють комп'ютерні ігри — це те, на що варто витрачати твій час, ти можеш піти. Я не тримаю тебе під замком.

Аврора моргнула від несподіванки. Плечі, напружені весь цей час, на мить опустились.

— Правда? Я можу піти?

— Звісно, — Станіслав відклав ніж і подивився на неї своїм фірмовим, пронизливим поглядом, у якому не було ні грама злості — лише холодна логіка. — Але у мене є альтернативна пропозиція. У суботу ввечері мій близький друг, власник одного з найбільших модних брендів країни, влаштовує закриту вечерю. Там будуть провідні фотографи та скаути європейських агентств. Я планував взяти тебе з собою, щоб представити людям, які можуть одним словом відкрити для тебе Париж або Мілан.

Він зробив коротку паузу, даючи словам осісти в її голові. Аврора відчула, як груди стискає щось важке, ще до того, як він продовжив.

— Тож вибір за тобою. Ти можеш обрати вечір із милими, але абсолютно марними для твого майбутнього одногрупниками. Або зробити крок у вище товариство, де кожне рукостискання — це інвестиція у твою кар'єру супермоделі. Подумай, що для тебе важливіше: дитячі розваги чи твоя мрія. Я прийму будь-яке твоє рішення.

Аврора заніміла. Ложка застигла в її руці, пальці побіліли від того, як міцно вона її стискала. Станіслав не кричав, не погрожував. Він просто розчавив її бажання побути звичайною дівчиною, загорнувши це в обгортку «турботи про її майбутнє». І найстрашніше було те, що його аргументи здавалися залізобетонно правильними.

Вона намагалась знайти в його словах якусь тріщину, якийсь аргумент проти — і не могла. Кожна фраза звучала логічно, розважливо, майже турботливо. Саме ця логічність і лякала найбільше: як заперечити те, що звучить так правильно?

— Я... я зрозуміла, — тихо вимовила вона, опускаючи очі. Голос тремтів, хоч вона й намагалась цього не показувати. — Я поїду з вами на вечерю.

— Розумне рішення, — спокійно підсумував Станіслав, повертаючись до їжі. — Я й не сумнівався в твоєму дорослому підході.

Аврора мовчки доїдала вечерю, відчуваючи, як щось усередині неї — маленьке, вперте бажання просто раз побути звичайною дев'ятнадцятирічною дівчиною серед однолітків, без розрахунків і стратегій, — тихо згасає, придушене логікою, з якою неможливо було сперечатись.

За вікном вітальні вже сутеніло. Десь удалині, у звичайному житті звичайних людей, її одногрупники вже, певно, обговорювали суботню вечірку, сміялись, будували плани на вихідні. Аврора дивилась на своє відображення в темному склі вікна і думала, наскільки далеко тепер лежить від неї те просте, безтурботне життя.