Розділ 16. Манікюр

Відразу по закінченню пар, водій відвіз Аврору в найдорожчий салон краси міста. Запис туди потрібно було робити за півтора-два місяці, а ціни були майже космос — дозволити собі користуватися його послугами міг не кожен.

Маски для обличчя, процедури для волосся, скраб для тіла, лазерні процедури, зачіска, професійний макіяж — усе це викликало щирий захват у дівчини. Вона лежала на кушетці, заплющивши очі, і на мить майже забула про всі складнощі останніх тижнів, дозволяючи собі просто насолоджуватись — теплими руками масажистки, ароматом ефірних олій, відчуттям, ніби вона справді хтось особливий, заради кого варто витрачати стільки часу й грошей.

М'язи поступово розслаблялись під вправними руками майстрині. Аврора вперше за багато днів відчула, як напруга в плечах трохи відпускає.

Коли дійшла черга до манікюру, стався невеликий інцидент.

— Я хочу ось цей відтінок червоного, — Аврора вказала на яскраво-червоний лак у палітрі, той самий, який давно хотіла спробувати, але ніколи не наважувалась через шкільні правила зовнішнього вигляду.

Майстриня — молода дівчина з бездоганним власним манікюром — на мить завагалась, гортаючи планшет із записом.

— Перепрошую, але Станіслав Романович обрав для вас французький нюд.

Аврора моргнула, не одразу второпавши сказане. Руки, що досі лежали розслаблено на підлокітнику крісла, мимоволі напружились.

— Він... що?

— У вашій картці зазначено конкретний відтінок, — майстриня повернула планшет екраном до неї, ніби доказ міг щось пояснити краще за слова. — Французький нюд, номер сто дванадцять.

— А колір помади він також вибирав сам? — Аврора почула власний голос, тонший і різкіший, ніж збиралась.

— Він надав нам чіткі вказівки щодо усього вашого образу, — майстриня говорила обережно, наче й сама відчувала незручність ситуації, але звикла не заглиблюватись у причини. — Одяг, макіяж, манікюр — усе узгоджено заздалегідь. Це... доволі поширена практика для клієнтів такого рівня.

— Я не клієнтка, — тихо сказала Аврора, більше сама до себе, ніж до дівчини навпроти.

— Перепрошую?

— Нічого, — вона подивилась на яскраво-червоний лак у палітрі, потім на бездоганно нейтральний, «безпечний» відтінок, який уже готувалась наносити майстриня. — Робіть, що зазначено в картці.

Майстриня кивнула з полегшенням і взялась до роботи, а Аврора сиділа, дивлячись на власні руки — руки, форму нігтів яких, виявляється, теж обрав хтось інший, задовго до того, як вона взагалі про це дізналась.

Пензлик торкався нігтя за нігтем, рівно, вправно, залишаючи бездоганний бежевий шар лаку. Аврора дивилась на цей процес майже відсторонено, ніби спостерігала за чужими руками, а не власними.

— Готово, — майстриня нарешті відклала пензлик, задоволено оглядаючи результат. — Гарно, правда?

— Дуже, — відповіла Аврора рівним голосом, тим самим, яким уже навчилась відповідати на все в цьому домі.

Вона піднесла руки до очей, вдивляючись у бездоганні овальні нігті кольору французького нюда. Колір і справді був гарний. Витончений, доречний, елегантний.

Тільки він не був її вибором. І саме це, а не сам відтінок, залишало у грудях важкий, неприємний осад, який не змивався разом з рештками старого лаку, що майстриня щойно витерла серветкою.