Розділ 14. Вечеря

О пів на сьому вечора до кімнати Аврори знову зайшла покоївка, щоб допомогти одягнутися для вечері. Цього разу це була вечірня сукня темно-синього кольору і кілька невеличких прикрас — тонкий ланцюжок на шию, сережки-крапельки. І знову двері вітальні відчинилися рівно о сьомій.

— Гарного вечора, — привіталася дівчина.

— Маєш гарний вигляд.

Станіслав знову підвівся зі свого місця, щоб допомогти дівчині сісти.

Перед нею поставили тарілку з рум'яною запеченою червоною рибою, овочами та рисом.

— Як пройшов твій день? Як справи в університеті? — він налив собі вина, не поспішаючи. — Бутерброди були смачні?

Аврора завмерла з виделкою на півдорозі до тарілки. Пальці на мить стиснулись.

— Звідки ви знаєте про бутерброди?

— Твоя мати так хвилюється про тебе, — він продовжив, ніби не почув її питання, — що через це ти пропустила заняття?

— Я вийшла лише на десять хвилин, між парами, — вона відклала виделку, відчуваючи, як усередині наростає щось середнє між страхом і обуренням. — Ви що, стежите за мною?

— Аврора, — він нарешті подивився на неї прямо, — ти не полонена в моєму домі. Ти можеш бачитися зі своїми рідними, коли забажаєш.

— Справді? — вона підвела очі від тарілки, і в цьому погляді на мить промайнула надія.

— Лише повідомляй мене про це.

Надія, що встигла зажевріти, одразу пригасла.

— А якщо я не повідомлю?

— Тоді я дізнаюсь про це іншим шляхом, — він зробив ковток вина, спокійно, майже байдуже. — Як дізнався сьогодні.

Аврора мовчки дивилась на нього, намагаючись зрозуміти, чи це погроза, чи просто констатація факту — межа між двома в його словах завжди виявлялась розмитою.

— То я не полонена, — повторила вона тихо, більше для себе, ніж для нього, — просто кожен мій крок ви знаєте наперед.

Станіслав лише злегка нахилив голову, ніби визнаючи точність її формулювання, і повернувся до власної тарілки, не додавши більше нічого.

— Не бачу нічого поганого в тому, щоб попереджати про своє місце перебування, — Станіслав говорив рівно, не відриваючись від тарілки. — Ти молода дівчина, і я несу за тебе відповідальність.

Вечеря продовжувалась у повній тиші. Аврора чула тільки цокіт срібних приборів об порцеляну — звук, який тепер здавався оглушливим у цій великій, тихій кімнаті.

— Я подумав над твоїм запитанням щодо модельної кар'єри, — сказав він нарешті, відкладаючи виделку.

Аврора затамувала подих.

— Я надам тобі можливість дефілювати, — продовжив Станіслав, дивлячись на неї з тим самим спокоєм, з яким оголошував умови в кабінеті. — Будеш супроводжувати мене на офіційні заходи, ділові вечері й благодійні вечори.

Аврора завмерла, не одразу второпавши сказане. А коли зрозуміла, кров прилила до обличчя.

— Я вам не ескорт!

— Ескорт виконує для мене іншу роботу, — Станіслав навіть не змінився в голосі, ніби це зауваження було не образою, а звичайним уточненням термінології. — А ти будеш поряд, і весь зал буде твоїм подіумом. Ти навчишся поводити себе у вищому товаристві, триматися перед камерами, і вивчиш, якими виделками користуватися для риби, а якими для салату.

— Це не модельна кар'єра, — вона стиснула серветку в кулаці під столом, так сильно, що нігті вп'ялись у долоню. — Це... це щось геть інше.

— Це початок, — він знову взявся за виделку, ніби розмову вже було вичерпано. — Модельні агентства цінують дівчат, які вміють тримати себе в будь-якому оточенні. Я даю тобі саме це.

— Ви даєте мені роль прикраси на вашій руці.

Станіслав на мить підняв погляд, і в цьому погляді промайнуло щось схоже на оцінку — не гнів, а майже зацікавлене визнання того, що вона наважилась сказати це вголос.

— Називай як хочеш, — сказав він спокійно. — Але саме так відкриваються двері, які інакше лишились би зачиненими назавжди.

Він відклав серветку, підводячись з-за столу.

— У п'ятницю ввечері твій перший вихід. Ми відвідаємо благодійний аукціон. Із макіяжем і зачіскою тобі допоможуть стилісти.

Аврора мовчки кивнула, відчуваючи, як серце важко гупає в грудях. Ще одна деталь її життя щойно була вирішена без неї.

— Дякую за приємну вечерю, — додав він. — Надобраніч.

Він вийшов з кімнати тим самим впевненим кроком, яким робив усе. Аврора лишилась сидіти сама за довгим столом, дивлячись на недоїдену рибу, відчуваючи, як п'ятниця, що ще вчора була просто днем тижня, тепер нависає над нею, мов вирок.