Я одержима... Так , тобою.
Вже сотні , а може й тисячі ночей
Все б'юся в стіл свій головою,
І ні на мить не зімкну очей.
"Ти мій ,ти мій , ти лише мій ! "
- кричить , повторює серця згасання .
Забрав навіки сон , той наш проклятий змій ,
Який подарував незримий плід кохання.
Мого до тебе ... Тільки так .
По-іншому б і не було ніколи .
Посіяв мрію ти - розрісся мак ,
Червоний колір поглинав мене довкола.
І кров'ю пелюстки ставали стрімко ,
Краплинами стікаючи , до босих ніг .
Тебе єдиного побачила у тому краї чітко ,
Мене ж розгледіти не зміг .
Пішов , дорогою не озирався .
Гадав , за ним лише холодний лід
Та ти дитинно помилявся -
Позаду залишала я гарячий слід ...
Відбитки ці криваві не стирались,
Вони вели до тебе без кінця .
Всі люди дивно посміхались ,
На тобі ж не було їхнього вінця.
Я б так хотіла швидко опинитись
Попереду дороги твого нещасного життя .
Я б так хотіла ніжно прихилитись ,
Сказати тихо : "Позаду завжди була я ..."
Тоді ти точно оцінив би
Усю ту щирість , відданість тобі.
Пізнав би радість без жалоби ,
Десь вчора залишилися б ті дні сумні !...
Та цьому не судилося відбутись.
Знайшов ти іншу і зрозуміла я
Від тебе нізащо не зможу позбутись ,
Отак і стала одержимою душа моя .
Вона білявка довгонога ,
А я просте собі дівча .
За нею черга хлопців довга ,
За мною ж догора свіча .
Вона кокетка , мов тигриця ,
А я нікчемне , мокре кошеня .
В її очах сидить сама дияволиця ,
В моїх ще спить маленьке бісення .
Вона богиня , вона цариця
Її ім'я у кожного в устах ,
Проте мені не бадьориться -
Думки мої в брудних дротах .
Вони невпинно тягнуть за собою ,
Штовхають на страшні діла
Та навіть вбивство не додасть спокою,
Колись й мені прилетить чиясь стріла .
Нехай ти ходиш не зі мною ,
Нехай не знаєш ти мене :
Не зроблю жодного тобі я болю
Тому , що все ж по-справжньому люблю тебе .
Я вірю , що пройдуть роки .
Ти станеш щасливішим , як ніколи .
У тебе буде жінка , малюки .
Забудеш лихі й люті ті віхоли.
Із ними не згадають тобі я ,
Згублюсь між вічно холодної криги .
Там спочин не знайде одержимість моя ,
Тож стане рядками останньої книги .
Отої зеленої й смішної .
Написаної , ніби для дитини .
Насправді вона і є такою ,
Щоб перечитував тривожної хвилини .
Коли на серці сильна туга ,
А в голові гадки кричать -
Осяє тебе звідки моя світла смуга ,
Не дам тоді душі змовчать !
Розширить груди й сміливіше
Постане в очах моя постава .
Не зупинеться , скаже про все живіше ! ...
Та буде це лише уява ...
Твоя ... Яка ж потішна думка ,
Така виразна і нездійсненна чомусь .
Зараз кохана - колись незнайомка ,
Назавжди у снах твоїх розчинюсь...
Будемо разом , немов і була
У тебе зі мною особлива любов .
Не пожалію на те що пішла -
Щастя твоє найбільше з умов!...
Ну , що ж... Прощатися пора
Годинник показує опівніч .
Зійшла у небі моя зоря ,
Так близько ще не була ніколи вічність .
Бувай , а якщо раптом у вікні
Побачиш , що погасла в небі зірка -
Забудь , на хвильку химерні свої дні,
Згадай про мрію , яка б не була гірка.
"До зустрічі , мій милий ! " -
Не можу сказати тужливе "Прощай".
Наша любов уже у густому чорнилі ,
Кривавими кляксами заповнить наш край...
Відредаговано: 01.10.2021