Епілог:

Епілог:

Поставивши крапку, Делія відклала перо в бік. Склавши руки на столі, подивилася на аркуш паперу, списаний рівним почерком. Посміхнувшись, дівчина раділа тому, що ця історія закінчилася. Керрі отримала те, що заслужила. Щастя. Яким воно буде далі, знали тільки небеса і вона сама.

Закривши зошит, Делія піднявшись, закинула написане в стіл. Туди де височіла не одна історія. Схрестивши руки на грудях, дівчина подивилася за вікно, де цвіла вишня.

Весна. Прекрасна пора року, коли душа співає і хочеться танцювати. Тільки вона відчувала вічну зиму. Від чого так і не змогла зрозуміти за всі ці роки.

Двері в бібліотеку зрадницьки рипнули. Зітхнувши, Делія обернулася, на порозі стояв Ян:

- Що, дописала?

- Так, — відповіла вона.

- Добре. Він занадто довго страждав і чекав її народження, — промовив Ян, потупивши погляд.

- Чому все має відбуватися саме так? - загадалась над питанням Делія.

- Це не ми пишемо закони. Ми всього лише виконуємо те, що нам наказують.

- Завдавати болю?! - спересердя вигукнула дівчина.

Спершись об одвірок, Ян з сумом сказав: «Це життя. Не пізнавши болю, ми не відчуємо любові ».

Делія неголосно розсміялася, в її сміху ковзала гіркоту.

- Як же тоді ми?

- Що ми? - перепитав Ян. - Ми тільки посланці, і в наступному житті наші шляхи розійдуться, щоб ми знову зустрілися тут і на час знайти спокій.

- Можна ж по-іншому все зробити, — заперечила Делія і, зустрівшись поглядом з Яном, прошепотіла. - Ти хіба цього не хочеш сам?

Опустивши погляд, Ян, відвернувшись, сказав:

- Хочу.

- У чому тоді проблема? - в душі дівчини зародилася надія.

Він любив її так само як і вона, але не могли бути разом. Оскільки створили великий гріх, і повинні спокутувати його, тільки потім знайдуть щастя.

Їх великим гріхом була любов черниці й сина пастора. Любити в гріху заборонялося, про це знали обидва. Вони занадто сильно любили один одного, від того і не осоромившись біля вигляду Всевишнього піддатися пристрасті. Їх тут же вразила блискавка — убивши. Поставши перед судом, були страшно покарані.

Змахнувши сльозу Делія подивилася сумно на Яна, а потім, посміхнувшись, зробила до нього крок. Вона так більше не могла. Вона втомилася. Їй, боляче і самотньо. Досить, більше немає сил, виносити ці муки. Нехай буде горіти вічно в пеклі, але зробить, то, що так бажала її змучена душа.

- Я грішна, — сказала Делія, підходячи ближче до хлопця. - І мені плювати на це.

- Що ти таке кажеш? - злякано запитав Ян.

Делія вхопилася за його руку. Їм було заборонено торкатися. Це табу. По тілу Яна пройшлася тремтіння.

- Я люблю тебе, і плювати на заборони.

Посміхнувшись, Ян знову відчув себе грішником. І це не завдало біль, а скоріше навпаки.

Обнявшись, закохані запечатали «свій гріх» поцілунком. І неважливо, що буде далі. Головне, вони зараз разом.

16.05 - 27.05.2011-12 рік