5

5

«Керрі»

Я дивилася на Карлу і намагалася зрозуміти. Що з нею не так? На вигляд цілком нормальна, але мене почало щось дратувати в ній. Може той порожній блиск в очах або загальмованість? Точно такими ж ходила половина школи. Схрестивши руки на грудях, я вирішила зрозуміти, що до чого. Ну, якщо дізнаюся щось з ряду надзвичайного, — не здивуюся.

Наближався День всіх Святих, в народі — Геловін. У школі знову намічалася буйна вечірка, про це говорили всюди. Що ж, почекаємо — побачимо. До вечірки ще був час. Ось тоді я і зважилася трохи прояснити ситуацію.

Після того як стався той інцидент в секретному місці, Делія цілу ніч плакала. Мені стало шкода її. Іноді хлопці такі егоїсти, і Ян потрапив під їх число. Я вирішила для початку поговорити з хлопцем з приводу Делії та заодно дізнатися, що не так з Карлою.

Весь тиждень я намагалася його зловити, а коли знаходила, він чарівним чином зникав. Немов крізь землю провалювався, і це мене дратувало. У цій школі я змінилася, і дуже. Можна сказати, стала сама собою. Моя косметика відійшла на другий план, почала з'являтися на людях без свого бойового макіяжу. Делія підсадила на книги, і вперше я подолала класику. Правда, не пригадую назви книги й автора, але не в цьому суть. Раніше мене тільки примусово можна було змусити прочитати хоч рядок. Тепер ні, я сама хотіла.

Спускаючись сходами, серед учнів я помітила Яна. Він говорив з двома хлопцями, жестикулюючи руками. Ну, ось тепер ти від мене нікуди не дінешся. Підійшовши ближче, я, різко схопивши його за руку, потягнула на себе. Несподівано він, обернувшись, сердито блиснувши на мене очима, запитав:

— Тобі що?!

Зобразивши, що розгнівана не менше Яна, в тон відповіла:

— Треба поговорити.

— Нам немає про що говорити. Іди до Теруса, він все розповість, — відповів хлопець і, відвернувшись назад до своїх знайомих, продовжив суперечку.

— Мені так не здається, — прошипіла я, схопивши його за руку, потягнула за собою. — Ходімо!

Ставши під сходами біля таксофона, я відпустила його руку.

— Ти що, ненормальна?! Знайшла час для розмови, — прошепотів Ян, потираючи руку.

— Так, знайшла. Оскільки ти всі минулі рази уникав мене.

— Досить. Говори, що хотіла? — запитав він, притулившись спиною до стіни.

— Ти повинен мені розповісти про дружбу Карли з Делією. Бо твоя подружка не хоче говорити на цю тему, — прошепотіла я, поглядом спостерігаючи за студентами.

— З чого ти вирішила, що вони дружили?

Мене не здивувало те, що і Ян не хотів говорити.

— Делія дещо розповіла мені.

— Знаєш, тут не місце говорити про такі речі, — тихо вимовив хлопець, озирнувшись на всі боки.

— Де?

— Давай у бібліотеці біля каміна, через двадцять хвилин. Влаштовує?

— Ні. Ти таким способом хочеш втекти від відповіді. Я знаю, ти не прийдеш. Ти брешеш.

— Ні, — сердито прошепотів хлопець. — Я дотримаю слово. Чекай через двадцять хвилин біля каміна.

Він квапливо відійшов від мене. Закусивши губу, я виринула з-під сходів і поспішила нагору віднести свої речі. Якщо він збрехав, натравлю на нього Делію, у неї краще виходило допікати його. Ні, так не піде. Тоді залишався Терус. Без бійки не обійдеться. Цей варіант теж відпадає.

Минуло досить багато часу, а Ян не приходив. Все так нічого, але я починала злитися. Невже він знову обвів мене навколо пальця? Так що далі чекати я не бачила сенсу. Піднявшись, я зібралася йти, коли позаду себе почула голос Яна.

— Так. Ти, бачу, дуже хочеш поговорити зі мною?

Повільно обернувшись до нього обличчям, відповіла:

— Ти як думав?

Посміхнувшись, хлопець відійшов в сторону, запрошуючи увійти в секретне місце.

— Прошу. Швидше!

Щойно двері зачинилися, я знову опинилася в тій кімнаті. Пройшовши вперед, Ян присів на край столу і, схрестивши руки на грудях, запитав:

— Що ти хочеш знати?

— Все, — відповіла я, подивившись хлопцеві в очі.

Реготнувши, він сказав:

— Чи не забагато для тебе інформації?

— Цілком достатньо, щоб зрозуміти, що відбувається в цій школі. Нас ніби ізолювали від зовнішнього світу. Я вважаю, що це ненормально.

— І ти тільки це зрозуміла?

— Не зовсім. Просто якось не думала про це, — відповіла я, шумно видихнувши.

— Бачу, твої звивини нарешті вирішили запрацювати.

Ян наражався на грубість з мого боку. Я стрималася. Адже прийшла сюди не сперечатися. Сховавши руки в кишені, продовжила.

— Я знаю, що Делія тут навчається понад три роки. Як вона познайомилася з Карлою?

Ян, трохи задумавшись, подивився в бік.

— Ти могла і сама запитати її. Думаю, вона відповіла б, — сказав він, подивившись на мене. — Скажу одне, що Карла тут від самого початку.

— Не розумію?

— Що тут незрозумілого?! — вигукнув Ян, піднявшись. — Все просто. Вона точно так само, як і ми з Терусом, з самого дитинства навчається тут.

— Хочеш сказати, що Делія була не першою подругою Карли?

Ян не поспішаючи пішов по кімнаті, знов почав говорити:

— Ну... Як тобі пояснити. Карла — носій сильного демона, і це не жарт. Мені немає сенсу жартувати над тобою. Незабаром ти й сама повинна будеш зробити вибір.

— Вибір?

Я починала плутатися. Припустимо, Карла — носій демона. Тоді напрошувалося інше питання. Чому вона допустила і дозволила йому обжитися в її тілі? Я вважаю, на це повинна бути причина.

— Вибір твій. Залишитися тим, ким ти є, і прийняти наш бік. Або взяти демона і стати однією з них, — пояснив мені Ян.

— Так що з Делією? Вона ж не прийняла сторону Карли.

Він напружився. Мені здалося це дивним.

— Я вирішив втрутитися, — відповів він придушено.

— Чому?

Тут до мене почало доходити. Вона не байдужа хлопцеві. Всі ці три роки він маринував дівчину своєю байдужістю з його боку. Я вважаю, що Ян поводився жорстоко.