5

«Керрі»

Я дивилася на Карлу, і намагалася зрозуміти. Що з нею не так? На вигляд цілком нормальна, але мене почало щось дратувати в ній. Може той порожній блиск в очах або загальмованість? Точно такими ж ходила половина школи. Схрестивши руки на грудях, я вирішила зрозуміти, що до чого. Ну, якщо дізнаюся щось з ряду, надзвичайного — не здивуюся.

Наближався день всіх Святих, в народі Гелловін. У школі знову намічалася буйна вечірка, про це йшлося всюди. Що ж почекаємо — побачимо. До вечірки ще було час. Ось тоді я, і зважилася трохи прояснити ситуацію.

Після того як стався той інцидент в секретному місці. Делія цілу ніч плакала. Мені стало шкода її. Іноді хлопці такі егоїсти і Ян підпав під їх число. Я вирішила для початку поговорити з хлопцем з приводу Делії та заодно дізнатися, що не так з Карлою.

Весь тиждень я намагалася його зловити, а коли знаходила, він чарівним чином зникав. Немов крізь землю провалювався і це мене дратувало. У цій школі я змінилася, і дуже. Можна сказати, стала сама собою. Моя косметика відійшла на другий план почала з'являтися на людях без свого бойового макіяжу. Делія підсадила на книги, й вперше я подужала класику. Правда не пригадую назви книги й автора, але не в цьому суть. Раніше мене тільки примусово можна було змусити прочитати хоч рядок. Тепер ні, я сама хотіла.

Спускаючись сходами, серед учнів я помітила Яна. Він говорив з двома хлопцями, жестикулюючи руками. Ну, ось тепер ти від мене нікуди не дінешся. Підійшовши ближче я, різко схопивши його за руку, потягнула на себе. Несподівано, він, повернувшись сердито блиснувши на мене очима запитав:

- Тобі що?!

Зобразивши, що розгнівана не менш Яна, в тон відповіла:

- Треба поговорити.

- Нам немає про що говорити. Іди до Теруса він все розповість, — відповів хлопець і, відвернувшись назад до своїх знайомих, продовжив суперечку.

- Мені так не здається, — прошипіла я, схопивши його за руку, потягнула за собою. - Ходімо!

Ставши під сходами біля таксофона, я відпустила його руку.

- Ти що не є нормальною?! Знайшла час для розмови, — прошепотів Ян, потираючи руку.

- Так знайшла. Оскільки ти всі минулі рази уникав мене.

- Досить. Говори що хотіла? - запитав він, притулившись спиною до стіни.

- Ти повинен мені розповісти про дружбу Карли з Делією. Бо твоя подружка не хоче говорити на цю тему, — прошепотіла я, поглядом спостерігаючи за  студентами.

- З чого ти вирішила, що вони дружили?

Мене не здивувало те, що і Ян не хотів говорити.

- Делія дещо розповіла мені.

- Знаєш, тут не місце говорити про такі речі, — тихо вимовив хлопець, озирнувшись на всі боки.

- Де?

- Давай в бібліотеці біля каміна, через двадцять хвилин. Влаштовує?

- Ні. Ти такий спосіб хочеш втекти від відповіді. Я знаю ти не прийдеш. Ти брешеш.

- Ні, — сердито прошепотів хлопець. - Я дотримаю слово. Жди через двадцять хвилин біля каміна.

Він квапливо відійшов від мене. Закусивши губу, я виринула з-під сходів і поспішила нагору віднести свої речі. Якщо він збрехав, нацьковано на нього Делію, у неї краще виходило допікати його. Ні, так не піде. Тоді залишався Терус. Без бійки не обійдеться. Цей варіант теж відпадає.

Минуло досить багато часу, а Ян не приходив. Все так ні чого, але я починала злитися. Невже він знову обвів мене навколо пальця? Так що далі чекати я не бачила сенсу. Піднявшись, я зібралася йти, коли позаду себе почула голос Яна.

- Так. Ти бачу, дуже хочеш поговорити зі мною?

Повільно повернувшись до нього обличчям, відповіла:

- Ти як думав.

Посміхнувшись, хлопець відійшов в сторону, запрошуючи увійти в секретне місце.

- Прошу. Швидше!

Як тільки двері зачинилися, я знову опинилася в тій кімнаті. Пройшовши вперед, Ян присів на край столу і, схрестивши руки на грудях запитав:

- Що ти хочеш знати?

- Все, — відповіла я, подивившись хлопцеві в очі.

Реготнувши, він сказав:

- Чи не забагато для тебе інформації.

- Цілком достатньо, щоб зрозуміти, що відбувається в цій школі. Нас ніби ізолювали від зовнішнього світу. Я вважаю, що це не нормально.

- І ти тільки це зрозуміла?

- Не зовсім. Просто якось не думала про це, — відповіла я, шумно видихнувши.

- Бачу твої звивини, нарешті вирішили заробити.

Ян наражався на грубість з мого боку. Я стрималася. Адже прийшла сюди не сперечатися. Сховавши руки в кишені, продовжила.

- Я знаю, що Делія тут навчається більш як троє років. Як вона познайомилася з Карлою?

Ян, трохи задумавшись, подивився в бік.

- Ти могла і сама запитати її. Думаю, вона відповіла б, — сказав він, подивившись на мене. - Скажу одне, що Карла тут від самого початку.

- Не розумію?

- Що тут не зрозумілого !? - вигукнув Ян піднявшись. - Все просто. Вона точно так само, як і ми з Терусом з самого дитинства навчається тут.

- Хочеш сказати, що Делія була не першою подругою Карли?

Ян не поспішаючи пішов по кімнаті, знов почав говорити:

- Ну ... Як тобі пояснити. Карла носій сильного демона і це не жарт. Мені немає сенсу жартувати над тобою. Незабаром ти й сама повинна будеш зробити вибір.

- Вибір?

Я починала плутатися. Припустимо Карла носій демона. Тоді напрошувалося інше питання. Чому вона допустила і дозволила йому обжитися в її тілі? Я вважаю, на це повинна бути причина.

- Вибір твій. Залишитися тим, ким ти є, і прийняти наш бік. Або взяти демона і стати однією з них, — пояснив мені Ян.

- Так що з Делією? Вона ж не прийняла сторону Карли.

Він напружився. Мені здалося це дивним.

- Я вирішив втрутитися, — відповів він придушено.

- Чому?

Тут до мене почало доходити. Вона не байдужа хлопцеві. Всі ці три роки, він маринував дівчину своєю байдужістю з його боку. Я вважаю, що Ян поводився жорстоко.

- Хіба це має значення? Просто стало шкода ось і все.

- Припустимо, я тобі повірила, — сказала я. - Тоді відповідай. Як Карла стала такою?

- Не знаю, — відповів Ян, зупинившись і розвівши руками, сказав: - На це можуть бути сотні причин.

- І яка на твою думку?

- Ніякої, — почулася відповідь з боку.

Перевівши погляд, я зустрілася очима з Терусом. Він стояв біля відкритої панелі та з цікавістю дивився на мене. Від його погляду мене пробрало холодом і тільки потім обпалило полум'ям. Все в одну мить, так що мені стало важко дихати. Серце готове ось-ось вирватися з грудей.

Спокійно! Потрібно вдихнути й видихнути. Потрібно пам'ятати, навіщо я сюди прийшла.

- Пробач?

- Ніякої причини. Цей демон насильно опанував її тілом і протягом шести років тримає, — відповів Терус, приєднавшись до нас.

- Чому так сталося?

- Не знаю. Може хтось не встиг їй допомогти.

- Хіба тоді були такі люди? - запитала, невідривно дивлячись на хлопця.

- Були. Тепер вони мертві, точно також як і ми, якщо не кинемо свій замір із врятуванням.

- Хіба можна зупинити ?! - запитала я, здивувавшись такому настрою.

- Те, що ти говориш брат, абсурд. Засновники не змогли, а ми й поготів, — подав голос до цього мовчазливий Ян.

- Спробувати, адже можна, — припустив Терус, дивлячись на брата.

Вперше за весь час, я помітила сильну схожість між ними. Хоча і намагалися виглядати по-різному. Один світлий, а другий темний. Нехай і брати близнюки зовсім різні люди.

- Можна, — кивнув Ян. - Чи ефективно?

- Про що ви? - поцікавилася, починаючи втрачати нитку розмови.

- Якщо сильно захотіти й гори зміниш, — продовжував наполягати Терус, не звертаючи на мене уваги.

- Що ти пропонуєш? Спалити все тут? — поцікавився Ян, схрестивши руки на грудях.

- Немає проблем, якщо знадобитися. Всі засоби хороші в боротьбі проти цих тварюк.

- Якщо на те вже пішло. Та хочу нагадати, що і ти теж на половину такий ж як і вони.

- Ти так і чекаєш, коли я зникну, — сказав крізь зуби Терус, готовий в будь-який момент накинутися на брата.

- Якби хотів, то давно б спробував позбутися від тебе. У мене на це сотні причин і відповідних моментів теж.

Ян, вставши позу не поступався Терус. Тут я зрозуміла, що без бійки не обійдеться. Потрібно втрутитися поки не почалося кровопролиття. Я панічно не переносила вигляду крові. До того ж ще гидую, коли бачу рани.

- Чому не зробив? Що зупиняло ?! - Терус перейшов на крик.

- Гей! Хлопці! - спробувала втрутитися таким способом, вирішивши привернути їхню увагу.