1

1

«Керрі»

З народження мене любили та балували батьки. Ще з дитинства я мріяла стати принцесою і, навіть подорослішавши, нею й залишалася. У школі я — Міс Популярність, усі дівчата заздрять і хочуть бути мною. Мені це подобається. Я обожнюю увагу й лестощі.

Так, я — Міс Досконалість, і мене звуть Керрі Тімберлі, мені шістнадцять.

Мій ранок починається з того, що прислуга рівно о шостій ранку розсуває штори зі словами:

— Доброго ранку, пані Тімберлі.

Бурмочучи собі під ніс, я натягнула ковдру на голову зі словами:

— Уже підіймаюся.

Вибравшись із рожевого ліжка, я, потягнувшись, сіла. Сьогодні має бути чудовий день, у цьому я не сумнівалася. Ще рік, і припиняться мої муки в старшій школі, і я стану повноправною власницею свого життя, і грошей, які обіцяв мені татко на моє вісімнадцятиріччя.

Спустивши ноги на підлогу, я, піднявшись, сонно пішла до ванної кімнати. Прийнявши душ і обмотавшись довгим рушником, подивилася на своє відображення. Із дзеркала на мене дивилася чарівна блондинка з чудовими небесно-блакитними очима і трьома родимками на щоці. Мама мені казала, що на тому місці мій янгол-охоронець залишив поцілунок на знак благословення. Так, я чарівно красива. Ось тільки ніхто ніколи не цікавився, що на душі. Доля не сильно мене випробовувала. Я мала все, і водночас чогось не вистачало.

Моїх друзів хвилювали лише їхні проблеми, яких у мене і бути не могло. Подружки скаржилися на хлопців, а я так і не зрозуміла, що таке кохання. Саме те, від якого серце готове вирватися з грудей, коли бачиш його, а коли ні – думаєш, що ще трохи, і помреш.

Я зустрічалася з хлопцем. Він найкрасивіший у всій школі. Джексон дуже хороший, тільки в ньому чогось не вистачало. Іноді, коли я дивилася на нього, не могла зрозуміти. Чому таких хлопців не роблять надійними, люблячими й турботливими?

Відкинувши якомога далі подібні дурні думки, зовсім не властиві моїй натурі, посміхнулася власному відображенню. Відкривши свою величезну гардеробну, я знову загубилася в раю модниць. Сотня пар туфельок, босоніжок, півчобітків — нікому не завадить. Чесно зізнатися, я — виняткова марнотратниця. Я ніколи не купуватиму річ, якщо вона справді не подобатиметься мені. Матуся пропонувала завести особистого стиліста, адже у неї вже був свій.

Я особисто добре справлялася і без помічників. Завжди виглядала бездоганно. Провівши рукою по численних вішалках з кофтами, брюками, я зупинилася біля дзеркала, на повний зріст, скинувши рушник на підлогу, скептично оглянула свою худеньку фігуру.

Я чомусь згадала фільм, який ми дивилися два місяці тому разом із Зарою, Наєю та Єлькою. Згадала образ дівчини з фільму в стилі гламурної байкерки. Я вирішила здивувати своїх подружок. Адже я — королева гламуру і блискіток. Незрівнянна Міс Популярність — Керрі Тімберлі.

І так щоранку. Іноді набридало. Хотілося просто вдягнути джинси, безформну футболку і кросівки. Плюс не мити голову два дні, і з'їсти самій ціле відерце фісташкового морозива.

На жаль, дозволити собі я цього не могла. Тоді я буду не я.

Вийшовши з роздягальні, я помітила, що мене вже чекав залишений на таці сніданок. Чашка кави й круасан з вишневим варенням, апельсиновий сік і... Записка?

Відкусивши круасан, я, розгорнувши записку, прочитала вголос:

— Керрі, сьогодні на вечері твоя присутність обов'язкова. У нас до тебе дуже важлива розмова.

Зім'явши листочок, я відкинула його вбік. Дожовуючи, я, задумавшись, потягнулася за чашкою. Про що вони хотіли зі мною поговорити? Невже про купівлю нової машини чи нашу з татком домовленість?

Відпивши трохи і поставивши чашку назад, закусивши нижню губу, я дивилася прямо перед собою. Сподіваюся, нічого важливого, тільки б хороші новини. Пробудившись, я подивилася на годинник. Час. А то й зовсім запізнюся в перший же день. Останній рік, і я вільна!

Під'їжджаючи на парковку біля школи, я почула, як несподівано задзвонив мобільний, подарований татком цього літа на шістнадцятиліття. Як же я раділа. Діставши з сумочки, подивилася, хто це може бути. Номер не визначався, я машинально скинула виклик. Хоч би хто дзвонив, я його не знаю і знати не хочу.

Зупинивши машину, не встигла й озирнутися, як до мене підбігли подружки.

— Привіт, Керрі! — вигукнула Зара, обіймаючи і цілуючи мене. — Як давно ми не бачились!

— Ти покращала! — Улька широко посміхнулася, демонструючи свою ідеальну засмагу на шиї. — Я відпочивала на Кіпрі. Там просто клас!

— Я, переважно, була в Лондоні, — зізналася я. — Працювала з сестрою, допомагаючи їй з колекцією прикрас.

— Ну й ну... — протягнула Ная. — Ну і як там Емма?

— Готується до свого чотирнадцятиліття. Має намір відірватися на повну! — я щиро розсміялася.

Сильні руки обвилися навколо моєї талії, і тільки тоді в ніс вдарив запах одеколону після гоління.

— Джексон! — вигукнула я і, повернувшись до нього обличчям, обняла.

— Керрі, дитинко, — промовив він, подивившись мені в очі. — Я сумував.

Відповіддю став мій поцілунок. Я кохала Джексона, але чогось мені в ньому не вистачало, і я відчувала себе винною. Тому що ще була незайманою, хоч як би це безглуздо не звучало. Він знав і не квапив мене, хоч і тримав образу. Я не звинувачувала Джексона за це, бо вважала себе не готовою до такого рішучого кроку.

На відміну від мене, подружки йшли в ногу з часом. І не знали про мій маленький секрет. Іноді й краще. Я не маю наміру розводитися на цю тему перед усіма, вважаючи це суто особистою справою кожної людини, і не з кожним поговориш на таку тему. Лише з дуже близькою людиною. Ная, Зара і Улька — просто шкільні подруги, їх цікавить лише те, що я ношу і де буваю. Моє особисте життя для них занадто складне і незрозуміле. Так само і я ставилася до них.

— Ну, і як літо провів? — поцікавилася я, ніжно погладивши його руку.