1

«Керрі»

З народження мене любили та балували батьки. Ще з дитинства я мріяла стати принцесою і, навіть подорослішавши, залишалася нею. У школі я — міс Популярність, всі дівчата заздрять і хочуть бути мною. Мені це подобається. Я обожнюю увагу і лестощі. 

Так, я — міс Досконалість і мене звуть Керрі Тімберлі, мені шістнадцять.

Мій ранок починається з того, що прислуга рівно о шостій ранку розсовує штори зі словами:

- Доброго ранку, місіс Тімберлі.

Бурмочучи собі під ніс, я натягую ковдру на голову зі словами:

- Уже підіймаюсь.

Вибравшись з рожевого ліжка я, потягнувшись, сіла. Сьогодні повинен бути самий відмінний день, в цьому я не сумнівалася. Ще рік, і припиняться мої муки в старшій школі, і я стану повноправною власницею свого життя, і грошей, що обіцяв мені татко на моє вісімнадцятиріччя.

Спустивши ноги на підлогу я, піднявшись, сонно пішла до ванної кімнати. Прийнявши душ і обмотавши довгим рушником, подивилася на своє відображення. З дзеркала на мене дивилася чарівна блондинка з чудовими небесно блакитними очима, і трьома родимками на щоці. Мама мені казала, що на тому місці мій ангел охоронець залишив поцілунок, в знак благословення. Так, я чарівно красива. Ось тільки ніхто ніколи не цікавився, що на душі. Доля не сильно тріпала мене. Я мала все, і в той самий час, чогось не вистачало.

Моїх друзів хвилювали тільки їхні проблеми, яких у мене і бути не могло. Подружки скаржилися на хлопців, а я так і не зрозуміла, що таке любов. Саме та, від якої серце готове вирватися з грудей, коли бачиш його, а коли ні, думаєш, що ще трохи і помреш.

Я зустрічалася з хлопцем. Він найкрасивіший у всій школі. Джексон дуже хороший, тільки в ньому чогось не вистачало. Іноді, коли я дивилася на нього, не могла зрозуміти. Чому таких як він хлопців, не роблять надійними, люблячими й турботливими?

Відкинувши якомога далі подібні дурні думки, зовсім не властиві моїй натурі, посміхнулася власному відображенню. Відкривши свою величезних розмірів гардеробну, я знову загубилася в раю модниць. Сотня пар туфельок, босоніжок, напівчобітків — нікому не завадить. Чесно зізнатися, я — винятковий марнотрат. Я ніколи не буду купувати річ, якщо вона дійсно не буде мені подобатися. Мамочка пропонувала завести собі особистого стиліста, бо у неї вже був свій.

Я особисто сама справлялася непогано, і без помічників. Завжди виглядала бездоганно. Провівши рукою по численних вішалок з кофтинами, штанами, я зупинилася біля дзеркала, на повний зріст, скинувши рушник на підлогу, скептично оглянула свою худеньку фігуру.

Я чомусь згадала один фільм, який дивилися позаминулим місяцем разом з Зарой, Наей і Єлькою. Згадався образ дівчини з фільму в стилі гламурної байкерки. Я вирішила здивувати своїх подружок. На те я — королева гламуру і блискіток. Незрівнянна міс популярність — Керрі Тімберлі. 

І так щоранку. Іноді набридало. Хотілося просто вдягнути джинси, безформну футболку і кросівки. Плюс не мити голову два дні, і з'їсти одній ціле відерце фісташкового морозива.

На жаль, дозволити собі я цього не могла. Тоді я, буду не Я.

Вийшовши з роздягальні, я помітила, що мене вже чекав залишений на таці сніданок. Чашка кави та круасан з вишневим варенням, апельсиновий сік і ... Записка?

Відкусивши круасан я, розгорнувши записку, прочитала в голос:

- Керрі, сьогодні на вечері твою присутність обов'язкова. У нас до тебе дуже важлива розмова.

Зім'явши листочок, я відкинула його в бік. Дожовуючи я, задумавшись, потягнулася за чашкою. Про що вони хотіли зі мною поговорити? Невже про покупівлю нової машини, або нашого з татком домовленості?

Відпивши трохи, і поставивши чашку назад, закусивши нижню губу, я дивилася прямо перед собою. Сподіваюся, нічого важливого, тільки б хороші новини. Прокинувшись, я подивилася на годинник. Пора. А то і зовсім спізнюся в перший же день. Останній рік, і я вільна!

Під'їжджаючи на паркування у школи, я почула, як несподівано задзвонив мобільний, подарований татком на шістнадцятиліття цього літа. Як же я раділа. Діставши з сумочки, подивилася, хто це може бути. Номер не визначався, я машинально натиснула відбій. Хоч би хто дзвонив, я його не знаю і знати не хочу.

Зупинивши машину, не встигла озирнутися, як до мене підбігли подружки.

- Привіт, Керрі! - вигукнула Зара, обіймаючи, і цілуючи мене. - Як же давно ми не бачилися!

- Ти покращала! - Улька широко посміхнулася, демонструючи свій ідеальний загар на шиї. - Я відпочивала на Кіпрі. Там просто клас!

- Я, в основному, пробула в Лондоні, - зізналася я. - Працювала з сестрою, допомагаючи їй з її колекцією прикрас.

- М-да ... - протягнула Ная. - Ну і як там Емма?

- Готується до свого чотирнадцятиліття. Має намір відтягнутися по повній! - я щиро розсміялася.

Сильні руки обвилися навколо моєї талії, і тільки після цього в ніс вдарив запах одеколону після гоління.

- Джексон! - вигукнула я, і повернувшись до нього обличчям, обняла.

- Керрі, дитинко, — промовив він, подивившись мені в очі. - Я нудьгував.

Відповіддю послужив мій поцілунок. Я любила Джексона, але чогось мені в ньому не вистачало, і я відчувала себе винуватою. Тому, що ще була незайманою, як би це безглуздо не звучало. Він знав і не квапив мене, нехай і тримав образу. Я не звинувачувала Джексона за це, тому що вважала себе не готовою до такої рішучої дії.

На відміну від мене, подружки йшли в ногу з часом. І не знали про мій маленький секрет. Іноді й краще. Я не маю наміру просторікувати на цю тему всім, вважаючи це суто особистою справою кожної людини, і не з кожним поговориш на таку тему. Тільки з дуже близькою людиною. Ная, Зара і Улька — просто шкільні подруги, їх хвилює лише те, що я ношу і де буваю. Моє особисте життя для них занадто складна і незрозуміле. Точно також і я ставилася до них.

- Ну, і як літо провів? - поцікавилася я, ніжно погладив його поруку.

Джексон закотив очі, це означало що не дуже добре.

- Батько знову почав вчити мене життя. На цей раз обійшлося без військових таборів в лісі, а в офісі своєї фірми. Найгірше літо в моєму житті, і він, між іншим, сказав, що це не кінець.

Я тихо розсміялася, побавившись його виразом обличчя, коли він про це говорив.

- Пішли! Знову не встигнемо, — захвилювалася Улька.

- Наче завжди приходили вчасно, — зауважив Джексон, і обійнявши мене за плечі, пішов поруч.

Як і у всіх популярних дівчат, у мене також були й вороги. В основному, це ботаніки або готи, а також ще одна така ж, як і Я. Мері не злюбила мене ще з перших днів появи в школі. Розлютилася ще більше, коли я офіційно стала дівчиною Джексона. Вона любила його з молодших класів. Через це всіляко намагалася мені підставити ніжку. І ніколи у неї нічого не виходило, Мері залишалася в дурнях, бо я серйозно до неї не ставилася, і це її сильніше дратувало і злило.

Не встигла я переступити поріг класу, як по шкільному радіо заговрило:

- Керрі Тімберлі, терміново до директора!

Я здивовано подивилася на Джексона і подружок. Вони були здивовані не менше, аніж я. Це що ще за розіграш? Мене ніколи не викликали в кабінет до директора, тим більше, я не знала, за що. Мій погляд зупинився на Мері. Вона з відчуженим виглядом дивилася у вікно. Точно не її витівки, вона б з насмішкою поглядала на мене.

Нічого не розуміючи, я пішла до кабінету директора. Не встигла я потягнутися до дверної ручки, як з кабінету директора вийшла ... Мама?

- Що ти тут робиш?

- Добре, мила, що я тебе зустріла. Для тебе у мене хороша новина, — вона, посміхаючись, взяла за руку.- Батько хоче, щоб ти закінчила школу не тут, а в закритій школі.

Мама засунула мені в руки красиву брошуру. У мене пропав дар мови. Відкривши рота, я дивилася на неї, і не могла вимовити ні слова. Чмокнув мене в лоб, мама сказала:

- Побачимося ввечері на вечері.

Я загальмована дивилася вслід матері та не вірила. Це не могло бути правдою. Жарт. Хтось навмисно насміхається наді мною. Двері директорської відкрилася, і до мене звернулася секретар:

- Керрі Тімберлі, проходите.

Заковтнувши, я увійшла, щільно причинивши за собою двері. Серце зрадницьки прискорено забилося в грудях. Я не могла виїхати від сюди. Як же мої друзі? Джексон... Я повернулася обличчям до секретарки. Вона демонстративно поставила на стіл коробку для речей.

- До кінця навчального дня ви повинні звільнити шафку.

Я дивилася на темношкіру жінку так, немов вона говорила на незрозумілій мені мові.

- Щось не так? - поцікавилася вона, покрутивши між пальцями олівець.

Це послужило останньою краплею, і я вибухнула.

- Так, не в порядку! - вигукнула я, схопивши зі столу коробку.- Мене без попередження переводять в закриту школу, не спромігшись поцікавитися моїм думки.