Квітка розцвіла

І от нарешті її квітка розцвіла,

свою жорсткоку сутність проявивши.

Так швидко юіність  вся пройшла,

з життя нормального нічого не лишивши.

Тепер її чекає вбивця - ляльковод,

замінить він і батька й мати.

Кривава стежка сповнена пригод,

не дасть у спокої її лишати.

             День видався, теплим та сонячним, він ідеально підходив для щотижневих походів на ринок. Ринок Кіллімансіди розташований біля центральної площі, завжди вабив Юну Оду різноманіттям, своїх кольорів та форм. Будучи столицею південного краю, Ахілону, клімат її був теплим та м'яким, з довгим сонячним літом, та безсніжними зимами. Місцеві фермери у цей період звозили у місто, персики, абрикоси, сливи, вишні, та незліченну кількість інших фруктів, овочів та спецій, аромат від яких піднімаючись у повітря, розносився далеко за межі ринку. Коли Ода з мамою Гудою короткими вузькими вуличками увійшли на площу, людей вже майже не було. Стратегія Гуди полягала в тому щоб приходити, на ринок після обіду, тоді торговці робили знижки, або й зовсім віддавали товар задарма, достатньо було застосувати трохи флірту. Ода ненавиділа, споглядати на хіхікаючу Гуду, котра сміялась з тупих жартів, переважно старих, бридких, торговців та фермерів, котрі щедро обсипали вульгарними компліментами, акцентуючи особливу увагу, на пружності і розмірі грудей або ж сідниць.
Вона блукала неподалік, поміж безчисленних торгових лавок споглядаючи їх вміст, сьогодні це було робити вдвічі приємніше, Гуда подарувала їй світло-блакитне нове плаття, з завищеною талією, не глибоким вирізом, та вільним подолом зі складками, прикрасивши подарунок теплими словами: “Тепер ти жінка, тому і плаття повинно бути відповідним, впевнена що залицяльники тобі проходу не даватимуть”.
Коли ряд зі спеціями закінчився у пустому провулку вона побачила трьох чоловіків. Один з них тримав у руках металеву клітку з жовто синім папугою. Всі троє кричали хаотичні фрази чекаючи що пташка повторить їхні слова, та будуче переляканою птах лише бився об загнратовані стінки. Чоловік що тримав клітку помітив зацікавлений погляд, Оди.
- Підходь, не бійся ми не кусаємось, - здалеку крикнув високий, худий, бородатий, чоловік з вузьким овальним лицем, і довгим витягнутим носом.
Після недовгих роздумів, долаючи страх Ода підійшла.
- Що ви робите з цією бідолашною, вона перелякана, - запитала Ода, протягнувши руку, прагнучи доторкнутись до диво-пташки якої раніше ніколи не бачила. Папуга відразу відповів ударом масивного дзьоба та голосним криком, злякавши дівчину.
- Ми торговці торгуємо птахами, цей папуга бракований попався, не хоче розмовляти.
- Розмовляти? Але пташки не можуть розмовляти? – прижмурившись відповіла Ода.
- Ці можуть, заходь всередину, це — наш склад, я покажу тобі інших вони розмовляють, — привітливо сказав Довгоносий, відкривши двері розташовані відразу за ним.
Двоє інших, один з яких був приблизно одного віку, з довгоносим, тільки більш плотної тілобудови, круглолиций, з акуратною шкіряною пов'язкою на оці, третій зовсім юний смуглявий хлопчина, переглянулись між собою.
- Не знаю, там на мене матір чекає, потрібно допомогти їй нести кошик, — засоромившись відповіла Ода.
- Не переживай ми швидко, там є, ще і червоні, і зелені, і сині, папуги, обіцяю ти не пошкодуєш, хто зна коли ми ще будемо в Кіллімансіді. – сказав Довгоносий.
- Зелені не може бути, - широко відкрила очі Ода, майже роззявивши рота.
- Заходиш? Останні раз пропоную.
Коли Ода зайшла,  то нічого окрім столів, лавок, та купи мотлоху в середині не було, увійшли і троє чоловіків, зачинивши за собою двері.
- Що ти задумав Едмунде, - спитав Одноокий.
- Вгадай, - розсміявся Довгоносий.
- Послухайте, мій батько коваль з братом і дядьком, а двоюрдний дід велика шишка в місті, вони вас знайдуть, і всіх трьох повбивають, - пригрозила Ода.
- От і добре ягідко, що у тебе так велика родина, буде кому тебе оплакувати, правда тіла вони твого так і не знайдуть, - Довгоносий схопив оду закривши рукою рота.
- Знаєш Едмунде, а з тілом можуть виникнути проблеми, не впевнений що ми непоміченими зможемо звідси вийти, якщо її мамка заб'є на сполох... – засумнівався, Одноокий.
- Не переживай Тонкрате щось та придумаємо, тут поріжемо врешті решт і в мішки, ну хіба я міг пропустити таку ягідку, — Довгоносий вп'явся губами у шию Оди, лівою рукою він забрався під плаття жадібно мацаючи груди. – Давай на стіл її, а ти сопляк, стій на варті, та гляди у вікно, може й тобі щось припаде.
Довгоносий потягнув дівчину до стола, потім передав Оду Одноокому. Той повалив її на стіл, міцно притиснувши до поверхні, і закривши своєю здоровенною “клешнею” рот дівчини настільки щільно, що вона почала задихатись. Довгоносий взявся розрізати плаття, він почав знизу, за кілька різких рухів, гвалтівник добрався до розрізу на грудях, коли він покінчив з платтям, він взявся за білизну, тільки-но дівчина залишилась вже повністю оголеною, він вхопив її за ноги, та підтягнув до краю стола. З усієї сили вириваючись, Ода віддавала останні сили, серце здавалось зараз вирветься з грудей,  брак повітря, доводів її до напівсвідомого стану. В ці хвилини її погляд був спрямований на обличчя одноокого. В його єдиному сірому оці, Ода намагалась розгледіти, причину такої нелюдської жорстокості та ницості. Але замість того щоб вже повністю відключитись, вона відчула зв'язок з однооким. Їй здалось що вона відчуває його руки, і відчуває не його руки на своєму лиці і грудях, а навпаки, відчуває як він своїми руками торкається її тіла, Ода зрозуміла що може їх контролювати. Вона спробувала відпустити себе, і більше не підконтрольне свідомості  тіло Одноокого відступило, відпустивши її. Дівчина зіскочила зі столу ледь втримавшись на ногах і обперлась рукою об стіну.
- Що ти то твориш, сучий сину?, я якраз збудився, весь момент зіпсував, — закричав, Довгоносий, стоячи зі спущеними штанами.
- Я нічого… Це вона, вона влізла в мою голову, глянь вона мічена, — спантеличений одноокий вказав рукою на родиму пляму довкола пупка дівчини, на яку вони раніше не звернули увагу.
- Так схопи її швидше і зав'яжи очі, може це допоможе,  — відповів довгоносий.
Відчувши свою силу, і зрозумівши в загальних рисах, як нею користуватись, Ода знову взялась за одноокого. Вона сфокусувала увагу на його оці, цього разу його свідомість почала пручатись, але чим ближче він підходив, тим меншим був опір. Врешті – решт він розвернувся, направившись в сторону Довгоносого. Довгоносий відчувши неладне, нахилився щоб дотягнутись до пістолета, та впав перечепившись, через свої власні спущені штани. Досягши Довгоносого, Одноокий, виліз на нього зверху дістав ножа та почав перетворювати його тіло в кроваве місиво хаотично тицяючи ножем куди прийдеться. Хлопець що стояв на сторожі побілілий від страху, взявся тікати, не промовивши ані слова. Процес екзекуції  тривав майже хвилину, поки Ода не втратила контроль, і Одноокий не повернувся до тями. Прийшовши в себе, він побачив перед собою тіло свого напарника, котре було пошматоване настільки, що внутрішні органи Довгоносого вивалились на зовні. Закривавлений Одноокий вставши — глянув на Оду, втративши тим самим останній шанс на порятунок. Знав би він, що проникнути у свідомість вона могла лише через очі, у його випадку одне, то неодмінно б мерщій кинувся до виходу, а так, він повністю віддався на її милість.
- Прошу тебе дівчино помилуй, це все Едмунд, я був змушений виконувати його накази, — сказав Одноокий, тіло якого почало тремтіти.
Та Ода у цей момент, вже не відчувала і не чула нічого, окрім злості перемішаної зі страхом, вона закричала, видавши дикий вопель, із її носа покотилась чергова капля крові, Одноокий підняв руку та вдарив себе ножем у район сонячного сплетіння, зробив кілька кроків назад і рухнув на землю.
Ода притисшись до стіни спиною, повільно сповзала по ній до долу. Вона відчула той самий біль що відчував Одноокий, і відчувала його допоки той не зпустив дух. Дівчина сидівши на землі, закрила очі, часто і глибоко вдихаючи.Так вона намагалась заспокоїти свій розум та серцебиття. Процес тривав хвилин десять, допоки  Ода відчула що в змозі контролювати себе, та свої дії. Вона встала, та почала копирсатись в купах мотлоху та старих речей, що були розкидані по всій кімнаті. Ода знайшла старий, шовковий плащ накидку, з численними дірками та розривами, від нього пахло, цвіллю, і мишами, та все-таки це краще ніж нічого, тим більше за допомогою накидки вона могла чудово приховати свою наготу.Ода на силу одягнула на голе тіло стару смердючу накидку, прикрила голову капюшоном, та чим душ помчала до дому з надією добратись туди не поміченою.
          Рендальф у кузні Інгвара ретельно контролював, процес виготовлення останнім, метальних ножів котрих він не дорахувався під час останньої роботи. Застосування ножів було трохи старомодним, поза як вогнепальна зброя набирала все більшої популярності, поступово витісняючи, мечі, шаблі, і інші колючі, ріжучі, рубаючі предмети, котрими люди впродовж тисячоліть зводили рахунки. Та сам Рендальф був доволі старомодним. Вихований у суворих традиціях ордену, на гербі котрого був зображений кинджал, схрещений з бичем, над якими красувалось всевидяще око Пречистого, Рендальф так і залишився йому вірний кинджаду. Він завжди намагався якумога чистіше і тихіше виконати роботу, користуючись мінімальними засобами, та при можливості заряджений пістолет, а то й рушницю напоготові тримав.
- Там Ода, у неї лице закривавлене, вона прибігла до додому в якомусь лахмітті, — крізь сльози та ридання, сказала Гуда, ледь встигнувши зайти у задимлену кузню.
- Де вона? – запитав Рендальф.
- В обідній кімнаті. – відповіла Гуда, і всі троє, мерщій кинулись до Оди.
У великій просторій кімнаті біля стіни, на дерев'яній, вузькій, довгій, лавці що займала всю стіну, сиділа Ода. Тринадцятирічна, світловолоса  дівчина, худорлявої статури, обійнявши долонями лице, притиснула лікті до колін, змінивши стару накидку на халат. Коли натовп увірвався в кімнату Ода  на мить здригнулась, випрямила спину - подививилась на прибульців, і знову заховала лице у долоні. Однак мокре і розпухле лице дівчини Рендальф побачити встиг.
- Що трапилось? – промовив Рендальф, поклавши руку на плече дівчини.
- Вони напали на мене на ринку, – відповіла Ода, витираючи хусткою сльози.
- Вони скривдили тебе? – Ода почала розказувати, використовуючи уривчасті фрази та замовчуючи найпікантніші подробиці.
Гуда не витримавши почутого, відчуваючи в якісь мірі свою провину за те що сталось, вибігла на вулицю, за нею відправився й Інгвар.
- Даремно ти третього теж не прикінчила, - сказав Рендальф.
- Я нікого не чіпала Рендальфе, вони самі неначе збожеволіли, - почала виправдовуватись Ода знаючи що збрехала.
- Іди переодягнись і збирай речі, ви скоро їдете. – Рендальф розвернувся з наміром піти геть, Ода лише встигла кинути фразу йому у спину.
- Їдемо, але куди? – він не відповів, всі його помисли біли спрямовані Гуду, яка намотувала круги на задньому дворі, між будинком та кузнею.