Знахідка

     По вимощеній бруківкою, нічній вулиці Кіллімансіди, неквапливо котилась крита білим брезентом повозка. Підковані копита двох коней, гнідої масті ритмічно вистукували залізом об камінь, порушуючи довколишню тишу. Раптово процес перервав плач, що доносився з найближчої стічної канави. Повозка зупинилась, чоловік у чорному широкополому капелюсі, закутаний у довгий сірий плащ, зістрибнув з неї, тримаючи в руці керосинову лампу. Він розміреним кроком попрямував у ту сторону з якої доносився дитячий плач. Досягши епіцентру чоловік, побачив яскраво червоне тільце, корте лежало на самому дні рову. Дівчинка вже встигла вкритись шаром бруду, борсаючись в неглибокому потоці стічних вод.
- Не пощастило тобі крихітко, пробач, якби ж я міг вас всіх врятувати – промовив чоловік діставши із чохла короткий вузький ніж. – Повір крихітко ти нічого особливо не втратиш якщо не побачивши цей огидний світ, я зроблю все швидко і тебе не пошматують собаки, тебе не чекатиме смерть від голоду чи холоду.
Чоловік завершив монолог, нахилившись над новонародженим немовлям, щоб навіки погрузити його у вічний сон, і коли вже відполірований до блиску шматок металу здійнявся над дівчинкою, милосердий вбивця, побачив на її тілі родиму пляму. Гидка на вигляд чорна пляма у формі кола, з рівними краями покривала шкіру навколо необрізаної пуповини. Він взяв маленьке тіло у руку, обернувши його чоловік побачив, таку саму за розміром і формою пляму між лопатками.
- Ну що ж крихітко, я нарешті знайшов тебе, тобі все ж таки пощастило, тепер головне не помри передчасно. Поїдемо до моєї сестрички, впевнений вона буде тобі безмежно рада. – високий брюнет віднісши дівчинку до повозки,та загорнув її в шматок полотна.
    Коли чоловік увійшов, шумна таверна Грінхільди, де своє дозвілля проводила більша частина міських роботяг з навколишніх кварталів, принишкла. Це там в інших містах, країнах величезної імперії, що охопила весь континент, він був веселим, схибленим ляльководом, що давав вистави на міських площах. Тут молодого тридцятилітнього сина торговця знали в іншому світлі, як жорстокого ката що безжально розправлявся з усіма неугодними його святості. Пишнотіла, дзвінкоголоса, жінка котра якраз обслуговувала двох вже добряче піддатих чоловіків, їдко фліртуючи з останніми, відразу кинулась до новоприбулого гостя.
- Рендальфе Любий братику, рада тебе бачити, скільки часу пройшло з нашої останньої зустрічі? - розпочала розмову хазяйка закладу і всієї вулиці Грінхільда.
- Навзаєм люба сестро, шість -сім місяців приблизно, десь так, вже і не пригадаю – задумавшись, відповів Рендальф.
- Проходь, сідай любий, зігрійся, сьогодні чудесне рагу з качкою, - Грінхільда мовчки подала знак рукою компанії чоловіків що сиділи за столом навпроти каміну, чоловіки скрививши мармизи, відразу покірно виконали команду, й звільнили стіл.
- Дякую Грінхільдо за твою гостнність, але в мене до тебе є одна справа на дворі, яка не може зачекати – всміхнувшись проговорив Рендальф.
Рендальф поспішив до виходу, за ним спішно, смішною ходою бовтаючись з боку в бік наче гуска - йшла Грінхільда. Підійшовши до повозки чоловік дістав з під хутряного покривала згорток з дитиною та сказав:
- Скоріше сестро в середині дитина, нам потрібно місце де її можна буде привести до ладу.
- Дитина, але… - привідкривши рота не встигала завершити фразу Грінхільда, коли її перебив Рендальф.
- Спочатку дитина, а потім все інше, веди швидше!
Грінхільдине лице потмяніло, але вона виконала наказ брата, та мовчки повела його потаємними ходами у своє королівсто. Розкривши свиток жінка, одразу відскочила від нього та зойкнула:
- О святий пречистий ім'я котрого заборонено називати, де ти взяв це бідолашне дитя? – Грінхільда схрестила, руки на грудях, - вона наче з канави, і ледь дихає.
- У тебе сестрице завжди був кмітливий розум, але раджу тобі поспішити, аби не брати гріх на душу.
- Але ж вона мічена, злими духами ти ж знаєш краще за інших що буде якщо хтось дізнається що ми переховуємо помічену? – тремтячим голосом відповіла Грінхільда, перебуваючи між двох вогнів, і не знаючи при тому, який з них обпече сильніше.
- Ну от і тому, ти будеш максимально обережна, впевнений що у тебе знайдеться якась породілля або вагітна служниця, повія, яка візьме під крило дівчинку. І берись за дитину врешті-решт, я двічі не повторюватиму, якщо вона виживе, тоді і вирішимо.
Грінхільда вийшла з кімнати, а коли повернулась то її супроводжували дві служниці.
- Приведіть дитину в порядок, а коли закінчите знайдіть їй кімнату, - власним тоном оголосила Грінхільда.
- І знайте, якщо вона помре, то будьте певні що я повільно звільнятиму ваші судини від крові, - повідомив Рендальф, паралельно дістаючи ніж.
- Не треба пане, змилуйтесь! Ми все розуміли! - істерично застогнала старша жінка, повільно відступаючи в бік дверей.
- Ну все, досить! – не витерпівши закричала Грінхільда, - всі все зрозуміли любий брате, запевняю що ми зробимо все можливе, відпочинь, я проведу тебе в кімнату, а як тільки ми закінчимо, віднесемо дівчинку до тебе.
Всю наступну ніч Рендальф провів поруч із дівчинкою. Не змігши зімкнути очей, він виношував план як вберегти дитину. Не міг він врешті-решт забрати її з собою, і хоча Рендальф довіряв Брунхільді, як нікому, та її чоловік Вестмар, складав проблему. Дізнаючись про особливості дівчинки він негайно повідомить його свіятість міського Жреця, або ж скоріше за все просто вб'є її не бажаючи накликати підозри на свою сім'ю, і вже тоді ніхто не зможе статийому на заваді. Під ранок Рендальфу все ж таки вдалось задрімати, та сон його тривав не довго у двері постукали.
- Вибачте що потурбувала пане, та пані Грінхільда чекає вас у таверні за сніданком – відчинивши сказала молода, світловолоса, служниця.
- Подбай про дитину, - пробурчав Рендальф і різко підірвався, немовби вартовий котрого застукали сплячим під час несення варти.
Грніхільда вже сиділа за столом в дальньому куті таверни. Побачивши брата вона прокричала:
- Агнетта подавай снідано,к пан вже спустився, будемо надіятись що він цього разу не кидатиметься на тебе з ножем, сідай братику - Грніхільда взяла кувшин та наповнила два келихи.
- Вино? Що за свято сестро, перестань, достатньо було й елю.
- Ті рідкі рази коли я тебе бачу вдома, для мене завжди свято дорогий Рендальфе – тоном, приправленим нотками іронії і лицемірства, сказала Грінхільда піднімаючи келих. – Твоє здоров'я!
Агнетта принесла дві глиняні тарілки, з вчорашнім рагу, сірий хліб грубого помклу та асорті з квашених овочів, котрі хаотично були накидані у великий з широкою горловиною глечик, перемішавшись помідори, огірки капуста, бкряк, створили різнокольоровий букет, Рендальф одразу скривився. Побачивши це - Грінхільда розсміялась:
- Що братику “любов” до квашеного так і не пройшла? Жива твоя дівчинка?
- Жива, і не надійся, - відповів Рендальф, наминаючи рагу.
- Ну ще зовсім мало часу пройшло, думаю що вона неодмінно підхопила якусь заразу в тому місці звідки ти її приніс, чи маленькі демонята не хворіють?
- У ній демонічного не більше ніж в тобі Грінхільдо, і будь певна що вона викараскається я її добре знаю, - зрозумівши що обмовився, Рендальф затих.
- І що це має означати братику, хто вона? Хто її мати врешті-решт?
- Я мав на увазі що знаю таких як вона, - опанувавши себе заговорив чоловік. – Знайшов я її в канаві біля східної брами, просто пожалів бідолашне дитя.
- Ти пожалів дитя? Братику, та ти таких як вона цілу купу винищив, раніше ти не зважав на те що перед тобою дитина, а тепер одного з цих виродків притяг сюди, я не можу зрозуміти, що з тобою сталось, з вірним воїном пречистого? – завелась Грінхільда, тепер вже не обмежуючи себе у висловлюваннях.
- Та що ти знає про мене, дурна ти повія, - заверещав Рендальф вдаривши кулаком об стіл, тим самим заставивши підстрибнути причандалля на ньому. – Одна з таких демонічних виродків, як ти їх називаєш, врятувала мене, в той час коли всі інші лишили помирати, в голові з його святістю і твоїм пречистим, тепер тобі ясно!
Першою хвилину мовчання яка встановилась між ними порушила Грінхільда:
- Ця відьма напевно, і затьмарила твій розум, краще б вона тебе не рятувала Рендафе, подивись на що ти перетворився!
- Припни язика Грнхільдо, кажу тобі останній раз, - Рендальф напружив тіло, стиснувши кулаки.
- А то що станеться? Що ти зробиш? заріжеш мене? ну давай, - це буде вінцем твого божевілля, - піднявшись зі свого місця Грінхільда повисла над Рендальфом так близько, що він відчував як під час крику, каплі слини з її рота, падають на його лице.
Здавалось би вже неминучому лиху, запобігла служниця Агнетта, котра активно підслуховувала розмову, а коли зрозуміла що конфлікт досяг критичної фази, і що може статись непоправне, вибігла у двір, та почала кликати на допомогу. Почувши крики Грінхільда, відразу побігла, Рендальф же, спокійно продовжив сніданок. Коли ж Грінхільда повернулась вона одразу розпочала розставляти крапки над “і” :
- Значить так, любий брате, не залежно від твоїх мотивів і мого бажання, дівчинку в себе я не можу залишити, коли Вестмар дізнається про її так би мовити особливості, лиха не уникнути. Так само я не буду просити когось іншого, взяти її, тому що ніхто не погодиться, а якщо і погодиться, то рано чи пізно її так би мовити нутро проявить себе і що тоді? Її місце там де ти її знайшов. Тому залишайся, якийсь час, бажано не довше, ніж приїде Вестмар, кілька днів у тебе є,  потім, дівчинка окріпне, і тоді спробуй прилаштувати її в іншому місці? – Цього разу Рендальф слухав уважно не перебиваючи.
- Добре що твій дорогоцінний Вестмар, разом з тобою і твоїми отприсками, чудово користуєтесь моєю частиною спадку, жаль що не можу це все продати, -  спокійним тоном сказав Рендальф, спорожнивши до дна  келих.
- Ти знаєш любий брате, не хитре діло все батькове майно розбазарити, от бери свою частину залишайся, і розпоряджайся нею, до речі один з твоїх племінників, отприсків, як ти їх називаєш, пішов твоєю стежкою і вступив в орден.
- Хто Густав? – з іронічним тоном запита Рендальф.- та він же пустоголовий, весь в батька. Ти краще розкажи як там Гуда, бідна дівчинка-сирота, котру ти вигнала з дому.
- Любий брате я знаю що ти звик до то моєї доброти, повір я добре знаю хто ти, але все-таки моя злість переборює страх перед тобою, - почервоніла від злості, прошипіла Грінхільда, немов змія перед атакою.
- Де вона зараз, - спитав Рендальф.
- Ця шльондра, десь в ремісничому кварталі, з цим виродком ковалем, ще одна ганьба для сім'ї, даремно що пожаліла  і не спалила заживо їх обох прямо в його кузні.