Глава ІV. Кров тиранії

На мить у залі запанувала тиша. Усі, хто там знаходилися, завмерли. Лише набридливі мухи, що літали під стелею, порушували священну тишу, яка кричала на всю залу, що різанини не уникнути. Піт виступив на лобі абсолютно в кожного, навіть у самого Імператора Тен'Кана, який не зводив очей зі своїх обладунків і зброї. Напруга наростала, і здавалося, що зараз приміщення вибухне від важких подихів усіх присутніх. Але ні, голос тиранії пролунав м'яко і стримано: 

— Послухайте, друзі... Між нами назріває непотрібна ворожнеча.

— Які ми тобі друзі? Ти й гівна на підошві не вартий! — Кліффорд зухвало розрізав промову Імператора.

— Мені не цікава думка людини, яка в цій грі всього лише пішак, — продовжував Тен'Кан, навіть не глянувши на мисливця, а потім звернувся до лідера повстання. — Гарет Артус, — майже прошепотів він, — я давно хотів до тебе дістатися, як і ти до мене. Та зараз — саме час переглянути наші відносини.

— Між нами не може бути жодних відносин, — Гарет міцно стиснув руків'я свого меча з а’соккської деревини та вже почав прораховувати шлях до серця безсердечного.

— Ти мене не зрозумів: я пропоную тобі врятувати своє життя та життя тих недоумків, яких ти привів із собою. До того ж ти можеш вийти з цієї зали вже не лідером ватаги повстанців, а самим кампаку Імператора. Аргустус, який завів вас у цю пастку, себе вичерпав, тому настав час його замінити. Я дам тобі безмежну владу, землі, статус. Разом із тобою ми можемо навести лад, побудувати нову Імперію, в якій не буде місця повстанням і стражданням, а буде лише мир і розквіт — хіба не про це ти мріяв, гм?

— Щось тут не те, — прошепотів Серхіан.

— Звісно не те! Тен’Кан скаже будь-що, аби дістатися до артефактів Мінару, — процідив крізь зуби розлючений упир, якому вже кортіло знести голову тирана, про що він так довго мріяв. 

— Ні, я не про те. Сабатаж… він не відповідає мені.

Гарет подивився на схвильовані очі друга, який стояв ліворуч від нього, та зауважив: 

— Твоє обличчя...

— Що з ним? — не зрозумів червоношкірий. 

— Шрам, і... жодного порізу.

Серхіан намацав рукою липку від крові щоку, а потім брову — і справді, поранень він там не знайшов.
— Можливо, саме тому Сабатаж мовчить?

Але відповіді двоє друзів не знайшли — та й час був недоречний — а в залі знову пролунав голос Тен'Кана, тепер уже роздратованіший та грубіший: 

— Даю тобі останній шанс, Артус: або ти виходиш звідси у новому статусі, або всіх вас виноситимуть по шматках, — реакції від загону повстанців не було, тому за мить Імператор звернувся до своїх воїнів.— У коло! 

Самураї оточили свого владику, виставивши зброю вперед. Правитель Імперії ховався за стіною бійців, обладнаних у темно-сині тканини, поверх яких відблискувала легка сталева броня, та погрозливо оглядав тих, хто загрожував його життю та владі. 

— Мені набридли ці балачки, — нетерпляче мовив Бетфорд. — Давайте, хлопці, — звернувся він до воїнів, які прибули разом з полювальниками, — оточимо цих покидьків, щоб жодна паршива душа звідси не втекла!

Мисливці разом із трьома ветеранами повстання утворили напівкільце, затуливши своїми тілами єдиний вихід з зали. Для Серхіана та Гарета лишилися місця по інший бік ворогів: останній почав повільно наближатися до позиції, а його напарник, навпаки — відходити назад. Неочікувано для всіх лучник зняв зі стіни меч Порядку та щит Первенців, які виявилися занадто важкими для нього, щоб вести повноцінний бій.

Приміщення наповнилося сміхом Імператора, після чого він гучно запитав:

— Щось не працює, демоне? 

— При всьому моєму бажанні отримати зараз, хай навіть демонічну силу й убити тебе... Я — людина! — вигукнув червоношкірий, дивлячись прямо в очі Тен’Кану.

Зрозумівши, що його план не спрацював, Серхіан запустив щит в інший кінець кімнати, щоб віддалити його від обладунків Світла, а меч жбурнув убік вікна. Осколки скла розлетілися, як і плани Імператора отримати артефакти, які були йому даровані для перемоги над Азрамоором. Вхід був заблокований, члени повстанського загону зайняли свої позиції. Тиран насупив брови в очікуванні дій від противників.
— Ніхто не поспішає? — перервав тишу Кліффорд. — Тоді я буду першим! — після цих слів він різко кинувся на одного з самураїв і окропив його кров’ю підлогу: той не очікував такої блискавичної атаки, тому зазнав критичної рани на плечі та впав без духу. Але й мисливець був на волосинці від смерті: інший імперець, який стояв біля вже полеглого, завдав удару знизу, і якби на допомогу не підбіг Бетфорд і не відбив випад, то його побратим уже ніколи б не відновив свою печінку.

Тен'Кан стояв усередині кола та зважував атаки, які хаотично сипалися на його захисників. Ті мужньо відбивалися від повстанців і намагалися виконувати контратаки, доки трьохсотлітній войовник ховався за їхніми спинами та очікував на можливість завдати нищівних атак ворогам: під час одного з таких ударів він пробив живіт ветерану, який без духу впав. Не очікуючи втрати побратима так швидко, решта повстанців в унісон відступила від самураїв, які відчули піднесення завдяки маленькій перемозі свого лідера та почали активно атакувати. 

— Ні! — закричав інший ветеран, бувши не в змозі відвернути очей від полеглого побратима. Мить — і з його шиї, наче фарба, яку пролив художник, також хлинула кров, коли один з підлеглих Імператора виконав вдалий замах катаною. 

Бетфорд, Кліффорд й останній повстанець розлючені кинулися на лівий фланг. 

Червоношкірий, розуміючи, що кинджали проти катан професійних убивць не працюють, схопив зброю одного з полеглих самураїв, щоб хоч якось зрівняти шанси. 

Гарет, запалений битвою, взяв собі за мету зустрітися віч-на-віч з Імператором, але на його шляху встали двоє послідовників останнього: стрибок, приземлення, невірний крок — і два, гострих, як бритва, леза майже прошепотіли йому про смерть, але упир вправно ковзнув на колінах навколо своєї осі та звільнив шлунки противників від тісної шкіри живота. Ці двоє не за своєю волею, а за примусом женця, який вже зібрав іскри їхнього життя, впали спершу на коліна, а потім обличчями торкнулися холодної підлоги. Лідер повстання виконав фінальний ривок убік ката Імперії, паралельно замахуючись на нього мечем, але перед самим ударом зіштовхнувся грудьми з підошвою Тен’Кана, відлетівши назад і вдарившись спиною. Імператор сподівався швидко покінчити з опонентом, стрибнувши в його бік і спробувавши простромити його катаною, однак Гарету вдалось перекотитися, підвестися та схрестити з верховним правителем Тейґінору клинки. І попри володіння надлюдською силою упир все одно програв у цьому двобої: Імператор і без артефактів виявився сильнішим, а тому отримав змогу відкинути від себе червоноокого настільки, щоб між ними змогли встати троє самураїв. 

Поки Серхіан вправно фехтував катаною, але все ніяк не міг досягти успіху, Бетфорд і Кліффорд поклали вже трьох, а ветеран своїм молотом завдав смертельного удару по черепу одного з самураїв — але не встиг він зреагувати, як Тен’Кан, який щойно звільнився від двобою з упирем, скористався невигідним положенням повстанця та розсік йому груди, не лишивши шансу на виживання.

— Ну що, тварюко?! — Кліффорд звернувся до Імператора, який щойно зрівнявся з трьома самураями. — Ще пропозиції будуть? Можливо, землі? Чи золото? — кепкував мисливець.

— Схоже, тепер нас порівну... — із лукавою посмішкою зауважив Бетфорд. — Час закінчувати.

Імператор уже не був таким упевненим, як на початку зустрічі: в нього не було бажання домовлятись, а його очі розгублено бігали від одного ворожого воїна до іншого. Зрозумівши безвихідність ситуації, він зробив декілька кроків назад, а троє воїнів зімкнули шеренгу. Невдовзі нога правителя торкнулася порогу приміщення, і той прийняв рішення, до якого його підштовхнув розпач — тікати.

— За ним! — вигукнув Гарет і сам кинувся навздогін, ухилившись від двох катан захисників тирана та опинившися за спинами самураїв. 

Побратими — Кліффорд і Бетфорд — спробували прорватися напролом, але самураї не дозволили їм цього та вступили у бій троє на двох. 

Навколо ж Серхіана вмить здійнялася чорна димка, та за мить він перенісся за спини воїнів у синьому. Червоношкірий зупинився та розгублено почав дивитися то вбік мисливців, які вправно стримували ворогів, то у кінець коридору, де виднілася спина Гарета — вибір був зроблений на користь упиря, і Серхіан побіг услід. 

— Артус усе заварив, а нам розгрібати! — розлючено вимовив Кліффорд, знісши голову опонентові та одразу вступивши у двобій з наступним — той протримався не довше за свого побратима та невдовзі впав з крізним пораненням шиї. 

— За ними, швидко! — із запалом у голосі вимовив Бетфорд, ввігнавши меч у живіт останньому ворогу таким чином, що вістря вийшло з його потилиці. 

Тим часом Серхіан залишив позаду себе останні сходи Бурштинової Вежі та опинився на задньому подвір’ї, де лежали десятки тіл повстанців упереміш з тілами захисників імперського порядку. Територія була огороджена кам’яними стінами заввишки з три людських зрости, вздовж яких проростали доглянуті кущі квадратної форми, місцями залиті людською кров’ю. Поміж охайно прокладених брукованих стежок звеличувалися великі альтанки, в опору однієї з яких дивним чином був устромлений меч Порядку, раніше викинутий у вікно. 

Але не це привернуло увагу червоношкірого, а двобій, який набирав обертів з кожним рухом його учасників: Гарет щосили атакував Імператора — не на диво, але останній брав гору над упирем, блокуючи кожну його атаку та виконуючи власні — у відповідь. Лучник з’явився на місці подій саме у мить проведення однієї з них: Тен’Кан вертикальним ударом зверху по зброї дезорієнтував Гарета і вдарив того лобом у ніс, викликавши струмінь крові на вже залитому кров’ю обличчі; не втрачаючи можливості добити опонента, Імператор виконав другий замах мечем, від якого Гарет практично ухилився — вістря катани розсікло обладунки повстанця та залишило подряпину на його грудях; у запалі бою правитель Імперії продовжив серію атак, від кожної з яких Гаретові було ухилятися все важче й важче. Як результат — упир зазнав ще декількох поранень, які окремо не були серйозними, але у купі негативно відбивалися на ефективності та бойовому дусі воїна: порізи на руці, щоці, а також слід від удару на скроні — внаслідок останнього лідер нападу впав на землю, випустивши власний меч з рук. 

Серхіан уже зібрався рятувати Гарета від страти, але, на його подив, Імператор рушив у зворотній від повстанця бік, зневажливо вимовляючи: 

— Невже це все, на що здатен прославлений Гарет Артус?! Людина, яка стільки часу не давала мені спокою! Але ти ще не знаєш, на що здатен я…

Вмить белеріанця отінило: Тен’Кан рухався до меча Порядку, руків’я якого так і манило свого хазяїна. «Треба щось робити», — подумав про себе лучник і заплющив очі, сконцентрувавшись на своїй внутрішній енергії. Мить — і Серхіан опинився між тираном і клинком, заставши першого зненацька, що й дозволило червоношкірому встромити один зі своїх кинджалів у груди Імператора, через що той навіть впустив свою катану. 

— Не твій день, виродку! — мовив нападник, зробивши замах і другою рукою, але в останню мить тиран зупинив цю спробу, схопивши противника за кисть і почавши зчавлювати її щосили. 

— Але й не твій, червоношкіра тварюка!

Тен’Кан скористався другою рукою та схопив Серхіана за горло. Той був вимушений відпустити кинджали, щоб визволити своє дихання, але хватка величезного на зріст ворога була неймовірно сильною. Лучник брикався, не за своєю волею здіймаючись над землею та втрачаючи життєву енергію. А коли Імператору набридло мучити противника, він жбурнув його щосили вбік найближчої альтанки, зіткнувши спину Серхіана з міцною дерев’яною опорою. Рука правителя потягнулася до заповітного руків’я та, щойно торкнулася його, як потужна енергія визволилася назовні, пронісшись поривом вітру по подвір’ю. 

Ледь не придушений лучник повільно підвівся з землі та з розчаруванням і захватом водночас дивився на ворога, який вмить набрався нових сил. «Треба діяти негайно!», — промайнуло в голові Серхіана, та він схопився за раніше впущений на землю кинджал і побіг убік тирана. В останню мить він стрибнув, щоб завершити справу, але не встиг заколоти ворога: майже вдвічі більший за нього трьохсотлітній воїн ногою зупинив політ непроханого прибульця і проткнув його груди мечем, доки той лежав на спині. Три важких, хриплих вдихи пролунали, а потім — один довгий видих, і очі Серхіана заплющилися, а серце його зупинилося.

Небеса розверзнулися: їх заполонив грім і освітила блискавка. Неймовірна злива очистила клинок тирана, який він направив вбік воїнів, які на відстані одне від одного вишикувалися перед ним: Гарет Артус підвівся після невдалого двобою та взяв до рук меч, а Кліффорд і Бетфорд щойно з’явилися на місці подій та поки що не до кінця розуміли, що тут сталося. 

Серце Гарета обливалося кров’ю, а очі ледь не наливалися сльозами, коли він споглядав мертве тіло напарника, який за короткий час встиг стати для нього другом. Думки Бетфорда були сповнені злості та переживання за подальші події, а Кліффорд одним своїм лютим поглядом був готовий розірвати Тен’Кана на шматки. 

— Всього цього можна було уникнути, якби ти просто погодився на мою пропозицію… — спокійно говорив Імператор, сконцентрувавши всю свою увагу на упирі. 

— Така ціна свободи… — приречено вимовив Гарет і кинувся вбік ворога, але не встиг він наблизитись, як його зустріла хвиля потужної енергії, випущеної з клинка та яка збила його з ніг і відкинула на декілька кроків. 

Наступної миті Тен’Кан спрямував меч убік мисливців, і цього короткого проміжку часу, доки він накопичував сили, вистачило, щоб ті встигли ухилитися від наступного пострілу. Упир підвівся та збагнув, що знову настала його черга — цього разу він відстрибнув убік і вмить перемістився за одну з альтанок, повторивши за двома напарниками. 

— Що таке?! — кричав Імператор, розводячи руки в боки. — Ви прийшли, щоб зустрітися зі мною, а тепер ховаєтеся, наче щури! Це так у стилі повстанців! — Тен’Кан повільно рухався вперед і, не повертаючи голову, очима оглядався навколо, щоб не дозволити застати себе зненацька. — Артус, а ти знаєш, скільки жертв спричинила ваша діяльність?! Скільки простих людей загинуло через боягузтво повстанців?! Знаєш чи ні?! 

Доки Імператор вів гучний монолог, бійці, відділені від лідера повстання десятками кроків, обговорювали план дій: 

— Відвернемо його увагу, а Гарет завдасть удару… — мовив Бетфорд.

— Можливо, ти не помітив, але ми відрізані від нього, — заперечував Кліффорд. — Зараз ми вирвемося вперед, і цей нас зашибе — мене таке не влаштовує. 

— Ти забув про слух Гарета? 

— Не забув, але ти впевнений, що він нас чує?

— Ні, але який у нас вибір? 

Дійшовши середини двох альтанок, за якими ховалися вороги, Тен’Кан зупинився та заговорив ще гучніше: 

— Ви лише відтягуєте неминуче! Вийдіть та прийміть свою смерть, як всі інші, хто зустрічався зі мною! 
Імператор почув дивний звук під ногами та, опустивши голову, помітив дві невеликі кульки, які за мить вибухнули та вкрили все навколо нього чорним димом. Троє мечників вирвалися з двох сторін і з усією швидкістю побігли вбік всемогутнього ворога, але щойно всіх їх вкрила непроглядна пелена, стався черговий виплеск енергії, який розвіяв туман і розкидав противників режиму: Кліффорд і Гарет впали на землю, а Бетфорд зустрівся плечем з опорою альтанки. Упир оговтався перший та виконав блискавичний порив убік тирана, схрестивши з ним клинки та на деякий час відволікши його від мисливців. Кліффорд підвівся другим і хутко долучився до поєдинку, доки Бетфорд повільно приходив до тями. 

Імператор був на висоті, обертаючи важенний клинок, наче легку дерев’яну палицю, та відбиваючись від двох талановитих бійців одночасно. Попри величезний зріст Тен’Кан був і швидким, і спритним — противники часто не встигали за його рухами та дозволяли його мечу проходити критично близько до своїх облич та інших незахищених частин тіла. 

— Ви приречені! — вимовив тиран, заблокувавши останні спроби воїнів та зробивши декілька кроків назад. Після цієї фрази він перейшов в агресивну атаку та почав по черзі завдавати ударів то по Гарету, то по Кліффорду. З кожним випадом його клинок обвивався білими цівками енергії, які, здавалося, мали от-от вивільнитися та остаточно завершити цей бій. Тен’Кан завдав останні удари, які відкинули опонентів на велику відстань, і направив в їхній бік меч, вістря якого було готове вистрілити. 
Постріл! І він пролетів мимо, знісши частину стіни, яка обмежувала подвір’я — а сталося це завдяки Бетфорду, який влетів у бік Імператора, відхиливши траєкторію випущеної енергії меча від друзів. Тиран встояв на ногах і розлючено змахнув зброєю вбік забитого мисливця — гостре лезо подолало товстий гамбезон і рясно окропило землю кров’ю полювальника, поваливши того без ознак життя обличчям вниз.

— Бетфорд! — вигукнув другий боєць і накинувся на Імператора зі шквалом потужних ударів — таких швидких, що той, щоб встигати відбиватися, робив невпевнені кроки назад. 

Бій наблизився до сходів альтанки, й Імператор, не побачивши їх, спіткнувся та впав. При цьому Кліффорд не припиняв атакувати лежачого противника, доки Гарет шукав простір, щоб наблизитися. 
Удар! Удар! Іще один! І під час останнього блоку стався черговий сплеск енергії, який вкотре відштовхнув і повалив з ніг полювальника. 

— Ідіот! — гнівно говорив Імператор до Кліффорда, підвівшися з землі та вказавши клинком убік Гарета, який, побачивши вістря, вмить зупинився, щоб не напоротися на нього. — Ти не проти того підіймаєш меч! Він — причина смерті твого друга! Він! 

Кліффорд лежав на спині, спираючись на лікоть. Слухаючи, він переводив погляд то на упиря, то на напівбога, то на полеглого побратима, тіло якого лежало неподалік. Очі ще живого полювальника блищали злістю та ненавистю до всього, що зараз його оточувало. 

— Не слухай його, Кліффорде! — заперечував Гарет. — Бетфорд поліг не від моєї руки, а від його! — на втомленому від спротиву обличчі було видно співчуття та, навіть, каяття за чужі вчинки. 
Але Кліффорд не реагував. Він зупинив свій погляд на Бетфорді та не відводив від нього очей. 
— Ха-ха-ха! — розсміявся Тен’Кан. — Ти програв, Гарет Артус! Як і всі, хто були до тебе…

Вмить Імператор змінився в обличчі: щира посмішка переможця перетворилася на непорозуміння з деяким острахом, а по його стопах пройшовся дивний холод. Опустивши очі додолу, він помітив, як крига здіймалася його ногами, вже діставшись колін. 

— Що ти наробив, бовдур?! — Тен’Кан подивився на Кліффорда, який з-під лоба виглядав на нього самого. Той в руках тримав кульку блакитного кольору, й така сама лежала під черевиками Імператора — тільки поламана навпіл. 

Опинившись у безвиході, Імператор почав накопичувати енергію меча Світла, лезо якого досі було спрямоване вбік Гарета. 

— Це була ваша остання помилка! — з посмішкою вимовив Тен’Кан, після чого неочікувано схлипнув від болю. — Аргх!

Гострий кинджал з руків’ям у вигляді змії пройшовся по руці Імператора, вкритій кригою. Кисть, що обіймала меч Світла, разом з артефактом і стукотом впала на землю, окропивши бруківку вельможною кров’ю. Гарет стояв, ледь не роззявивши рота від подиву та споглядаючи перед собою нещодавно полеглого друга. 

— Серхіан?

— Сабатаж… — холодно відповів той. — Пропоную спершу завершити з ним, — червоношкірий без жодних ознак отриманого поранення подивився на «винуватця свята», практично повністю знерухомілого через товстий шар льоду. 

— Робіть, що хочете! — гнівно відреагував Кліффорд, підвівшись у повний зріст і рушивши до свого побратима. Він перевернув того на спину, поклав собі на коліна та почав трясти, намагаючись «оживити». — Бет! Бет! Прокидайся! Все скінчилося, прокидайся! 

«Мертвий» полювальник через силу розплющив очі та подивився на друга. Він спробував вичавити з себе посмішку та важко вимовив: 

— Не такий ти й черствий, яким хочеш здаватися, Кліфе…

Кліффорд посміхнувся у відповідь, обійнявши полювальника. А Гарет з Серхіаном стояли перед Імператором Тен’Каном, з руки якого невпинно крапала кров. 

— Це твоя війна, — звернувся лучник до лідера повстанців і, почавши відходити від друга, додав. — Роби з ним, що вважаєш за потрібне. 

Гарет зробив крок назустріч тирану та почав вдивлятись в його очі, намагаючись розгледіти в них хоч щось людське, хоча б краплю жалю чи розкаяння, але бачив лише презирство. 

— Ти робиш помилку, Гарет Артус, — почав Тен’Кан спокійним тоном. — Ти будеш жаліти, що пішов на повідді в Аргустуса. 

— Пропонуєте залишити вас у живих? 

— Ні… цього не буде, я розумію… У тебе не вистачить мізків, щоб послухатися мене, ні… У тебе не вистачить мізків, щоб зрозуміти, а у будь-кого з твоєї зграї — яєць, щоб сказати тобі щось наперекір… Але запам’ятай мої слова: «моя смерть — це лише початок»… А Аргустус… Хех… Я здогадувався… мав давно позбутися нього… Сам винен… 

— Ви чогось не договорюєте… — запідозрив недобре упир. 

— Я все сказав… Решту розкаже Аргустус, адже він це почав… Давай, роби, що маєш…

Гарет міцніше обхопив меч з а’соккської деревини, підняв лезо вище та спрямував на нього мовчазний та задумливий погляд. 

— Єдине, за що прикро, так це за літописи… «Імператор Тен’Кан з династії Ясокотунаво, рятівник Ріденгеші-Оніхари, той, хто взяв гору над армією демонів на чолі з архідемоном Азрамоором, той, хто об’єднав Імперію Тейґен… загинув від руки брудного повстанця…». 

— По вас ніхто не буде плакати, — зі злобою вимовив Гарет і простромив живіт тирана, зустрівшись із ним поглядами. Імператор намагався не показувати біль, але сили залишали його, як і кров, яка хлинула з його рота та вкрила обладунки Гарета. 

Упир вийняв меч, а бездиханне тіло залишилось у вертикальному положенні завдяки льоду. Лідер почав оглядатись у пошуках Серхіана — той сидів за закривавленим дерев’яним столом під дахом однієї з альтанок. Поруч з ним лежали тіла полеглих повстанців, а також самураїв, які захищали Бурштинову вежу. Червоношкірий лучник просто сидів, тримаючи в руці свій кинджал і розглядаючи його. 

— Хто ти такий? — запитав Гарет, наблизившись.

— Здається, я вже казав — Сабатаж. 

— Як? Не розумію…

— Я відчуваю слабку іскру Серхіана, але він мовчить... Не знаю, чи зможу роздмухати його життя, але можу запевнити, — він нарешті відвів погляд від зброї та спрямував його вбік «друга», — тебе він не звинувачує і понад усе хотів би, щоб ти не винуватив себе. Ми зробили те, за чим зібрались, і це головне.

На мить у повітрі нависла повна тиша. Навіть краплі дощу, які лунали протягом усього бойовища, згаснули. Лишилася лише напруга, яку безнадійно намагалася посунути радість від виконаної справи.
— Я маю знайти Аргустуса, — похмуро вимовив Гарет Артус, змінивши тему… 
                                                                             ***
Що сіють смертю, то смертю і проросте. 

Бої точаться на вулицях, у палаці, всюди. Ця рокова ніч — кінець живому і неживому, що було у світі цьому. 

Горить-палає столичний край. Чорне небо заполонили квітучі плоди полум’я. Пагоди вкрило димом і язиками кривавими. У той час, коли всі вирішили, що от-от перемога повстане перед ними, що тріумфальним маршем пройдуть вони по столиці: гарнізон за знищення повстанців; повстанці за знищення тиранічної династичної машини війни. Всесвіту плани проявилися на полотні вищим задумом.

Квінтесенція задумів має тут своє завершення, кульмінацію. Де мав настати мир, там наростав жах. З останнім подихом Тен’Кана кривавий слід з пергаменту стерся, і його слід відлунням шепоту багатостраждального пронісся по материку. Від серця до столиці, від столиці до всіх провінцій. Кожна істота почула зловісний сміх і щось інше та невідоме. Холод. 

Серце не стримувало більше нічого, потік енергії накопичився у єдиній сфері, в якій заклали магічний сенс буття світу. Спалах. Стовп яскраво-зеленого сяйва вирвався, прорізаючи ніч, впиваючись у темні хмари, вириваючись з планети. 

Радіусом в десять метрів почав повільно він звужуватися та стискатися. Сплески криків виру, що танцював навколо спису енергетичного перетворилися на писк, котрий хвилею нісся по світу. І щосекунди тональність його ставала все вищою і вищою, поки ледь не звуковою плівкою заповзла у свідомість всіх та кожного. Люди, переможені звуковим ударом, впали на коліна, загинаючись в агонії. Молитви з вуст лунали різними мовами. То були благання відпустити.

Зрештою і писк зник у просторі, хвилями розпадаючись на рельєфі планетарному, і промінь звузився настільки, що його навіть наймогутніше магічне око не побачить. Та це лише мить перед бурею. У Серці накопичилося стільки енергії, що її б вистачило розтрощити світ на фрагменти, попри загрозу магічної катастрофи тієї не трапилося. 

Джерело випустило все те, що накопичилося за лічені секунди. Яскраві зелені блискавки розірвали нічне небо. Там, де був день та панували сонця промені, мороку хмари захопили все, а за ними слідом павутиння зелене приповзло. Від кожного спалаху у небі пробуджувався крик мільйона замучених душ. Від кожного вибуху енергетичного очі перелякані занурювалися у жах. 

Мережі блискавок формували армаду ударів, що пронеслася по земля. Всюди, де вони влучали, тремтіла реальність та утворювалися великі розломи. Крізь них виривалися демони та монстри, породження темного світу Азрамоора. 

Але не тільки вони, а й створіння інші, виверження самої пустоти, випущене з обіймів хаосу. Де був розлом пекельним, йому віддзеркалюванням народжувався десь отвір у світ між світами. З нього слідом за шепотом пустоти виповзали бурею смерті енергією невідомою спотворені істоти. 
І от почалася буря, за котрою на Ріденгеші-Оніхару чекатиме тотальне перетворення…
                                                                              ***
Холоне тіло. Кров багрова плавно ллється по підлозі мармуровій. Воїни стомлені, виснажені. Невже, це кінець? Невже, муки й прокляття спадуть з їхнього світу? Але Творці, конфлікти котрих важкі для розуміння смертним, вважають інакше. Їх боротьба триває нескінченність, і немає у ній компромісу — лише війна. 

Щойно печать втратила місце у бутті, як здригнулася страшною хвилею земля, і стіни палацу ледь не затанцювали під шалений танок. Декорації місцями полетіли у прірву, деколи стіни тріщиною зачепило. Світ розривався, воїни, що прагнули звільнити його від деспотії, стали свідками початку кінця.

Шепіт… Гарет завмер у холі, де повстанці й бойові товариші все ще відходили від боїв. Йому холод пронизав душу, намагався добитися словом істини аудієнції, на яку заслуговують лише одиниці. Його манило піднятися Бурштиновою вежею до небес, зіштовхнутися з тим, що здатне надати відповіді на сотні запитань, котрі так мучили тепер його.

Навмисне бажання попередити компаньйонів, що Гарет вирішив піднятися на вершину, зникло через той самий ментальний вплив. Шепіт манив його, тягнув його, прив’язував до себе, до чужої могутньої волі. Незрима рука смикнула за душу та примусила приховано покинути загін.

Сходами до піднебесся, розрізаного яскравими зеленими блискавками, нісся лідер повстання. Відчував, знав, що там є той, хто за цим стоїть, хто дасть відповіді. Його ім’я ще не піднялося над стурбованими хвилями історії, але бурлило у душевних фібрах Гарета. Упир інтуїтивно розумів, що встряв у історію, ціль якої — зрадити усіх учасників, усіх мешканців Ріденгеші-Оніхари. 

Смерть Імператора мала в глибинах своїх страшну таємницю, про наслідки котрої знали могутні стародавні істоти цього світу. Проте не Гарет та його супутники з інших вимірів. Кровний договір більше не існував, сховавшись за смертю Тен’Кана.

За вікнами здоровенної центральної вежі імператорського палацу розкривалася істинно страшна картина — світ ніби руйнувався прямо зараз і тут. У столиці точилися тепер не тільки локальні сутички з силами повстанців, а гарнізон, змушений відбивати хвилі демонів та інших монстрів, що хлинули з розломів то за стінами, то вже на вулицях. Душі людські поглиналися миттю. 

Останні сходини, останні двері. Охорона, що мала б тут патрулювати, страшною смертю була вбита. Без крові, без поранень. Їм просто знищили розум. Ворог вже тут, в межах погляду. 

Аргустус Ф'Таган, він же кампаку Імператора, нерухомо завмер на краю вежі, споглядаючи за енергетичним штормом, що рвав небеса. У його присутності відчувався знайомий холод, але могутніший, сильніший, більш нахабний стосовно Гарета. 

— Я знову тебе вітаю, Гарете Артусе, — без жодної емоції промовив Аргустус. Голос його лунав не тільки ззовні, але і у свідомості упиря. 

— Що все це значить?! — ледь не ричав від злоби лідер повстання. — Як поясниш все це?!

— Ми ж граємо у гру, пам’ятаєш? — повернувшись до Гарета, з усмішкою відповідав питанням на питання Аргустус. В його очах палало яскраво-зелене полум’я. 

Це вже не гра… Гарет кипів від люті. Чергова зрада. Знову. Знову він став інструментом чужої волі, що призвело до страшенних наслідків. Меч напоготові, руки стиснули руків’я — з неймовірною швидкістю стрибнув він на кампаку, що організовував замах на Імператора, проте удар прийшов у пустоту. Аргустус миттєво матеріалізувався на височенному металевому шпилі, у котрий час від часу встромлялася блискавка. 

— Не треба воно тобі, Гарете, — спокійно промовляв кампаку, створіння в ньому з іншого світу ледь втримувало цілісність оболонки людської. — Зіграй зі мною у гру та дізнаєшся про все. Я не залишу тебе без відповідей. 

— Що це відбувається?! 

— Вторгнення у ваш світ. Невже ти не очікував такого від мене, бо вже мав такий досвід?

— Я очікував зраду, але не вважав, що вона буде настільки масштабною! Що вдирається у наш світ?! — кричав Гарет, намагаючись пересилити гучність енергетичної бурі, що десь на фоні шуміла хвилями яскравими зеленими. 

— Ну, очевидно, що одна із сил, якій немає рівних серед усіх світів та паралелей — хаотична стихія Творця Сагкрона, — все так же спокійно мовив Аргустус, лунаючи й голосом, й у свідомості упиря. — А от друга — армія демонів Азрамоора, котрих дуже давно закрив у їхньому світові Тен’Кан. Як вважаєш, чи зможете ви, мешканці Ріденгеші-Оніхари, впоратися з тим, що вже відбулося з тисячею тисяч світів? 

— Ми з цим впораємося! Ми зможемо протистояти всім силам! З якою ціллю все це? 

— Очевидно ж, — видихав Аргустус. Довге існування у людському тілі все ж таки залишили якісь звички від імітації. — Ціль мого володаря — Сагкрона — наділити даром Нетлінного розуму якомога більше світів, створених його сестрами та братами. Так чи інакше, але Мінару відступив ще з того моменту, як я потрапив у Ріденгеші-Оніхару, і його всесвіт поступово перетворюється на породження магії — хаосу Сагкрона. А от створінням, котрі служать архідемону Азрамоору, потрібен новий дім, бо їхній вмирає. Як шкода, що вони тут не знайдуть бажаного. Ти готовий себе принести у жертву, задля нетривалої боротьби? 

— Я на все готовий заради людей! Хто ти насправді?! Покажи себе!

— Насправді я, як нас класифікували в мільйонах світів, енергоморф, — шкіряний покров повільно зліз з оболонки з пульсацій енергії у невидимій рамці. Перед Гаретом повстала нематеріальна істота, котра досі для зручності втримувалася у контурах людських. — Я вищий енергоморф, емісар Сагкрона, один із Тисячі його Первісних дітей. Вважаєш, ти зможеш мене подолати?

— Ти не найстрашніше, з чим я зустрічався у своєму житті! Спочатку ти поплатишся за зраду, а потім ми позбудемось і твого покровителя! 

— О, Нетлінний розум! Я бачу перед собою зрілого чоловіка, але чую слова наївної дитини — скільки разів я це проходив… І ви, пане Артусе, знову неуважно мене слухали: Ріденгеші-Оніхара — далеко не перший всесвіт, до якого ми прийшли. І всіх їх спіткала одна й та сама доля… Ви не зможете нічого зробити! Ви й так надто довго протистояли вливанню хаосу у цей світ! Печать на Серці — єдиний замок для всіх нещасть Ріденгеші-Оніхари. Відтепер лишилися лічені дні, щоб все і вся перетворилося на породження хаосу. Майже всі створіння будуть принесені у жертву Сагкрону, ставши енергоморфами або віддавши свої душі у Хаотичний розкол Всесвіту. Подивись навколо себе! Цей шторм — лише початок! Розломи по материку будуть більшими, і їх стане більше! До вас завітають хвилі з усіх куточків павутиння Сагкрона… Це — ваш кінець. 

— І ти вважаєш, що люди не будуть протистояти? Ти бачив, на що вони готові! Вони будуть боротися! 

— Це не дасть ніякого результату. Ти починаєш грати поза правилами. Зараз я поставлю тобі останнє питання, — енергія у контурах людських спустилася зі шпиля, припавши в декількох метрах від Гарета. — Я пропоную тобі добровільно прийняти благословення Сагкрона. Це дар, відмовившись від якого, ти вже ніколи не отримаєш його знову. Ти можеш стати емісаром, вести за собою енергоморфів, залишивши за собою право на власну свідомість. Якщо ж ти зараз відкинеш мою пропозицію, я тебе знищу, після чого з тебе повстане безмозге дитя хаосу. Обирай. Станеш на мій бік прямо зараз? — спитав Аргустус, простягнувши енергетичну руку для потискання своєму суперникові. 

— Тобі, напевно, було легко колись прийняти цей дар від свого Творця, але я все життя боровся за право бути вільним… — гнівно говорив лідер повстання, стискаючи у руці меч. — Я відмовляюся від пропозиції… Я буду боротися.

— Як скажеш, — знизав контурами плечей енергоморф. 

Лише одна мить, але в неї вклав всю силу й лють Гарет, щоб завдати швидкий удар. Проте Аргустус навіть не ворухнувся, лезо встряло йому у серце, лишившись там на мить. Пауза. Гримів на фоні грім, били блискавки всюди, кричали люди на вулицях, рушниці стріляли, заряди вибухали. 

Унікальний меч Гарета розплавився у тілі створіння з хаосу. Упир збирався спритно метнутися до зброї патрульних на виході з вежі, але Аргустус не надав йому такої можливості. Енергетичний яскраво-зелений спис пробив наскрізь груди лідерові повстання… 

Розривало, перетворювало повільно на попіл його. Очима шоку й болю спостерігав він за силуетом Аргустуса, який повільно наростав перед ним. 

— Я подарував тобі швидку смерть, — чув упир шепіт у свідомості. — Зазвичай, такого не даю рабам. Помирай, дивлячись на небо, що розривається під тиском Сагкрона. Це твої останні секунди у тілі своєму. 

Ментальною енергією розвернули Гарета обличчям до чорного полотна, яке різало променями агресивної думки. Свідомо впивався погляд в аеростати, що підбитими неслися на столицю, на блискавки та розломи, з яких вивалювалися летючі енергоморфи. 

Неслися повз нього залишки життя, дарували спогади минулих років, стиснуті в піщинки деформованого часу. Від народження, дитинства, юності, життя аристократа, зради, перенесення, повстання, боротьби за волю і до самої смерті…