Глава V. Невідомий світ

— «Ти задоволений собою?» — запитав Сабатаж у думках у Серхіана.

— «Рано ще говорити про задоволеність».

До нього підійшов Любар, подивився червоношкірому в очі й обійняв його.

— Я радий, що ти з нами. Ти готовий повністю розбити Махмелана і його кодло?

— Якщо він дізнається, що наближається велике військо, то сховається, і ми потім його не знайдемо, — Серхіан говорив уже впевнено, його голос лунав рішуче. — Я піду туди та уб'ю Махмелана. А ви йдіть за мною через добу і зачищайте материк від шаксів.

— А якщо в тебе не вийде? — Любар глянув на лучника із сумнівом в очах.

— Вір мені. Усе буде добре.

— Навіть якщо ти вб'єш Махмелана, ти й сам помреш, тебе не відпустить те кодло, яке зібралося навколо нього.

— За моє життя не переймайся. Я вже все вирішив. Змию кров белеріанців зі своїх рук своєю кров'ю, — в очах Серхіана блиснув небезпечний вогник рішучості. — Дайте мені три бомби.

Белеріанці виготовляли невеликі круглі бомби, що легко вміщалися в долоні. Вони мали ґнот, прикритий запалом; позбувшися запалу, ґнот спалахував, і тоді до вибуху залишалося п'ять секунд.

Серхіан отримав свої бомби й відправився, а Любар і військо чекали, доки мине доба, як їм і було наказано. 

Лучник не відчував уже ані страху, ані сумнівів. Він чітко знав, куди та навіщо йшов. Останні три тисячі кроків він пробирався дуже повільно, бо вся місцевість була заповнена шаксами.

— «Схоже, Махмелан щось задумав...», — подумки промовив Серхіан, бажаючи почути відповідь, але в його голові, окрім нього, ніхто не озивався. — «Сабатаж, ти чуєш мене?»

— «Звісно чую. Я завжди тебе чую, Серхіане», — відповів внутрішній голос.

— «Чого мовчиш? Я з тобою розмовляю».

— «Ну ти ж просив мене, щоб я тебе не відривав, от я і думаю, що, можливо, ти сам до себе звертаєшся».

— «Кажу, забагато шаксів зібралося».

— «Тобі ж чаклун казав, що портал готує, от вони й збираються зустріти володаря. Як ти там казав? А... Абакуза», — пролунав голос Сабатажа.

— «Я йому це не подарую», — рішуче мовив Серхіан подумки, бувши вже біля цілі. Він причаївся в кущах і спостерігав за діями Махмелана.

На розчищеній галявині, що символізувала сім променів зірки, стояло сім дерев. На кожному з них були вирізьблені химерні написи, руни та безліч символів — вони вже світили тьмяним, зловісним сяйвом, тож зволікати більше не можна було.

«Цей покидьок готовий відкрити портал», — процідив Серхіан уголос, його серце шалено калатало.

Він миттю зірвав ґнот з першої бомби та кинув її вбік Махмелана. Але чаклун лише відвів руку в сторону, і бомба, наче відкинута невидимою стіною, полетіла в інший бік, підірвавши групу шаксів, що стояли там.

«Чорт! Не спрацювало!» — промайнуло в голові.

Тоді він кинув дві пляшечки, що розірвалися і створили густу димову завісу. Шакси ринулися в його бік, крізь їдкий дим. Серхіан вихопив кинджал, і почалася запекла бійка. Шакси по одному, а іноді й по двоє, скорочували дистанцію з ним, але він спритно їх ліквідовував, паралельно тікаючи та змінюючи траєкторію руху. Його ціль була одна — Махмелан.

Крізь шум бою Серхіан чув уривки заклинань, що зачитував чаклун: «Рібетуз, малопран, айрон зер вайлет...». 

«Я мушу пробитися! Зараз або ніколи!», — думки билися в скронях напівкровки. Тоді він підпалив ще одну бомбу і кинув її вбік Махмелана. Снаряд врізався в одного з шаксів, розкидавши їх з десяток у різні боки.

«Ось він — просвіт!», — майнула іскра надії.

Він рвонув у той бік, де щойно пролунав вибух.

«Ласт тропес конінгер ваєд жанбих мат кроу!», — після цих моторошних слів Махмелана дерева спалахнули фіолетовим сяйвом і пустили промені в середину кола. Портал був відкритий! Однак ніхто звідти не виходив, усі завмерли в очікуванні, немов перед бурею.

Серхіан, скориставшись моментом, миттєво вихопив три стріли із сагайдака і випустив їх за один постріл. Але цілі дісталися лише дві, вбивши двох шаксів, що стояли поруч із Махмеланом. А третя, яка мала доставити смерть чаклунові, зупинилася просто перед його розкритою долонею і безсило впала на землю.

«Ні! Майже!», — розчарування гірким присмаком огорнуло його, але часу на це не було.

— Що?! Ти хотів убити мене? Мене, того, хто створив тебе? Того, хто дав тобі нове життя? — промовив Махмелан, і на його обличчі розтягнулася божевільна усмішка. — Ти жалюгідний хробак.

Чаклун виставив перед собою руку, і в Серхіана вилетіла блискавка...

На мить в очах напівкровки все дуже сповільнилося: він бачив, як блискавка наближалася, і в голові промайнула думка — «Кінець». Але водночас він помітив, як швидко його тіло почала огортати чорна димка, поки повністю не покрила його так, що він за нею нічого не бачив.

Мить, і димка розійшлася, але картина була вже зовсім інша: Серхіан дихав у потилицю Махмелана. Не розуміючи, що сталося, він вихопив кинджал і пробив чаклунові спину так, що кинджал пройшов крізь серце. Маг упав без духу.

— «Кинь бомбу в якесь із дерев, швидко!», — пролунав голос Сабатажа в голові.

У той самий момент Серхіан зірвав запал, але шакси синхронно стрибнули, готові впитися в нього пазурами, щоб розірвати.

Тоді напівкровка стрибнув уперед, пролетівши під ними, і кинув вибухівку в дерево, а сам, не збираючись помирати, кинувся до порталу — він застрибнув всередину нього в ту мить, коли бомба підірвала один зі стовбурів.

Серхіан пролетів крізь якесь яскраве фіолетове сяйво, і його викинуло в незрозумілій місцевості. Роззирнувшись він побачив, що портал ставав нестабільним, і почав відходити від нього, крокуючи спиною вперед. Він був дуже розгублений, тому що ця місцевість дуже відрізнялась від Люмєзії. Червоношкірий відійшов на декілька кроків, а коли розвернувся, то побачив, як з порталу вийшли вісім шаксів, які встигли зайти за ним, перед тим, як портал на тій стороні підірвався. Вони дивились на нього хижими поглядами, готові вже напасти.

«Тільки вас мені тут не вистачало», — подумав Серхіан і натягнув три стріли, та випустити їх не встиг. Портал підірвався з неймовірною силою, і настала темрява.

Відкривши очі, він побачив перед собою якусь дівчину, яка стояла до нього спиною і щось говорила двом хлопцям незрозумілою мовою. Серхіан лежав у ліжку, в якомусь незнайомому будинку. Голова страшенно боліла, а у вухах стояв якийсь незрозумілий шум. Незнайомка почула його стогін і розвернулася.

— О-ґенкі дес ка? — поцікавилася вона, але Серхіан продовжував дивитися на неї, не розуміючи, що відбувалося. — Аната ва даре дес ка? — продовжила вона.

Двоє хлопців, дуже схожі між собою, дивилися на нього із-за спини дівчини так, ніби побачили привида.

— Ваташі но кото га вакаранай дес ка? Назе акай хада то сірой ме нан дес ка? — лунали наступні запитання.

— Що? Що ви від мене хочете? Я... Я не розумію, — ледь видавив із себе Серхіан.

— Аната ва даре дес ка? — не здавалася дівчина.

— Я не-ро-зу-мі-ю, — підвищив тон Серхіан, піднявши голову, а потім з видихом опустив її назад. Після вибуху в нього боліло все тіло.

«Я, напевно, тепер ніколи не потраплю додому. Одне тішить, що мене не вбили», — подумав Серхіан, і одразу ж почув відповідь Сабатажа. — «Ще не вечір, почекай трохи. Зараз вони зрозуміють, що ти не бум-бум на їхньому, тому розчленують тебе для того, щоб дослідити».

— «Дякую за підтримку, партнере», — відповів Серхіан, і його очі знову огорнула темрява.

Коли наступного разу Серхіан відкрив очі, дівчина так і сиділа поруч з ним.

— Ну? І що мені з тобою робити? — запитала вона.

— А ти одразу не могла говорити нормальною мовою? — здивовано запитав Серхіан.

— Що? Так ти все ж таки розумієш мене? Я розмовляю тією ж мовою, що й говорила. Це ти почав розмовляти моєю мовою, — запевнила дівчина.

«Невже це Сабатаж?», — майнуло в голові Серхіана, але він не подав знаку.

— Дивно. Ну тоді я можу тобі дати відповідь на твоє запитання, — сказав Серхіан.

— На яке?

— Що тобі робити... Роби, що хочеш, тільки не розчленовуй.

— Ахахах... А ти чудний. По-твоєму, я звір? Якби я хотіла це зробити, то вже давно б зробила. А так ми тебе врятували. Я Юкі, а ті хлопці, що були зі мною — близнюки Рен і Хаято. Ми почули якийсь вибух і поспішили на звук, що донісся до нас. Прийшовши на місце, побачили тебе непритомного. А навколо тебе розкидані чорні частини тіла...

— Шакси, — сказав Серхіан собі під ніс, але Юкі почула й зупинилася.

— Шакси? Це хто?

— Це демони з мого світу, — Серхіан хотів піднятися, але тіло боліло настільки, що як тільки він спробував, тут же відчув гострий біль, який пронизував його, наче голки.

— Нічого не розумію, — сказала Юкі, і справді, в неї був дуже розгублений вигляд.

Серхіан розповів Юкі все: про свій світ, про Махмелана і про портал, через який він потрапив до їхнього всесвіту. Дівчина йому вірила, тому що знала і про інших потраплянців. І щобільше, вона лікувала Серхіана, годувала його та допомагала, як тільки могла.

Вона була старшою сестрою в сім'ї. Окрім них трьох, у них більше нікого не було. Вони завжди трималися разом.

Одного разу Серхіан випадково підслухав їхню суперечку про якийсь опір Імператору. Було погано чути, але його ім'я постійно фігурувало в розмові.

Вже минув тиждень, і лучнику ставало легше.

— Ну як ти тут? — поцікавилася Юкі та дала новому знайомому ароматний бульйон.

— Дякую, вже набагато краще, — відповів Серхіан, відчуваючи щиру вдячність. — Я дякую Богам за те, що зустрів тебе. Ти така добра і дбайлива.

Юкі почервоніла, усміхнулася і сором'язливо відвела погляд.

— Якщо чесно, ти мені подобаєшся. Мені й самій приємно тебе доглядати, — зізналася вона. — Та є в мене питання... м-м-м... Ти думав, що робитимеш далі? Куди підеш? — запитала Юкі, прикусивши губу, але тепер дивилася вже прямо в його очі.

— Навіть не знаю. Я розгублений. Я... — Серхіан хотів було продовжити, але Юкі його перебила.

— У мене є пропозиція. Я впевнена, що в пріоритеті у тебе — потрапити до свого світу, але поки ти не знайшов такої можливості, ти не хотів би послужити добру? — вона продовжувала дивитися пораненому в очі, і її погляд був приємно пронизливий, що хотілося зблизитися.

— Добру? А що для тебе добро? — Серхіан ледь помітно усміхнувся.

— У такому випадку, це боротьба проти тиранії, за свободу, — очі дівчини блиснули особливим вогником. — Якщо тобі буде легше, то ти можеш прийняти мене за добро. Можеш? — вона подивилася на чоловіка з-під лоба так, що йому захотілося захищати її від усього світу.

— Я із задоволенням прийму твою сторону. Я бачу, що ти і є добро у цьому світі, — Серхіан поклав руку на коліно Юкі, подивився їй в очі, невдовзі перевів погляд на свою кисть, яка торкалася дівчини, а потім знову — в очі красуні, після чого різко прибрав долоню, наче обпікся.

— Пробач.

— Не переймайся, — воїтелька знову почервоніла. — Ну тоді, я приведу людину, яка тобі все пояснить.

Юкі була агентом Аргустуса, який заслав її до загону Гарета Артуса, щоб вона збирала інформацію.

— Я буду чекати. Дякую за бульйон.

— Хм... — Юкі усміхнулась через плече і пішла.

— «Що, нова боротьба назріває?», — пролунав голос Сабатажа в думках Серхіана.

— «Назріває...», — мрійливо відповів Серхіан.

— «Схоже, хтось закохався.»

— «Схоже...», — знову Серхіан відповів мрійливо. У серці в нього вже була Юкі, і йому було не важливо, що робити, аби тільки подарувати перемогу в її боротьбі.

— «Ти тільки тіло своє бережи. Не забувай, що ти відповідаєш не тільки за свою душу, а й за мою», — схвильовано мовив Сабатаж.

— «Ага. Не бійся, все буде добре», — відповів Серхіан і закрив очі, а його розум потроху почав наближатися до межі, перейшовши яку, опиняєшся у світі сновидінь.

Зранку Серхіана розбудив чоловік, на ім'я Аргустус.