Розділ ІІ. Гарет Артус Глава І. Хто ви такий, пане Артусе?

Було незрозуміло, чи то на вулиці стояв день, чи то — ніч, адже укриття Об'єднаних Визвольних Сил знаходилося глибоко під землею — там, де ґрунт не міг прогрітися навіть у найспекотніший літній день. І в одному з таких приміщень, окутаних мороком, сидів дорослий світловолосий чоловік, зморшки на лобі та мішки під очима якого приховували його справжній вік — саме так відбилися на ньому декілька років виснажливої боротьби проти тиранічної влади Імператора Тен'Кана. А зараз він відшукав вільну мить, аби відкинутися назад у кріслі та перепочити від постійного планування засідок і знесилюючих думок про долі інших — і обрав він для цього компанію мастильної лампи на поверхні дерев'яного стола, хаотично вкритого десятками паперів. Але недовго він насолоджувався ледве чутним горінням ґнота, яке міг вловити лише його надзвичайний слух: за мить після того, як він сховав свої червоні зіниці за повіками, бажаючи надати очам бажаний відпочинок, у двері кімнати пролунав запальний стукіт. 

— Заходьте... — зі спокоєм і приреченістю у голосі відповів статний воїн, нахилившись уперед і склавши руки перед собою на предметі меблів. 

Ветха перепона у стіні зі скрипотом відчинилась, і до кімнати ввійшла молода дівчина у сталевих обладунках світло-сірого відтінку, на пластинах якої виднілись яскраві краплі крові. Дихання довговолосої брюнетки було частим і заглушало крехтіння ґнота, а очі самі немов палали вогнем і передавали почуття радості та страху водночас. 

— Ми це зробили... — вимовила воїтелька та посміхнулася, тим самим викликавши втомлену посмішку на обличчі командира...
                                                                                ***
Гарет Артус стрімко рухався вздовж коридорного лабіринту зі стінами, зробленими з червоної породи. Він минав десятки дверей і смолоскипів, які наділяли приміщення тьмяним світлом, доки по слідах чоловіка рухалася його підлегла у закривавленій броні. Невдовзі двоє людей опинились у широкому мешканні з невисокими стелями та міцними колонами, які підтримували землю від обвалювання. По периметру розташувалися клітки, які очевидно були призначені для в'язнів, але наразі пустували. А увагу привертав лише один «мешканець» темниці, який знаходився не за ґратами, а в самому центрі кімнати, у квадраті з чотирьох колон. Він з лантухом на голові стояв на колінах в оточенні тузіня чоловіків у залізних обладунках та з кам'яними виразами облич, що могло свідчити про два варіанти: або цей «хтось» був дуже важливим, або — небезпечним. 

— До останнього не вірив, що ви потрапите у нашу пастку... — спокійний голос Гарета Артуса завдяки акустиці цього місця дзвінко лунав по всьому приміщенню, змішуючись зі стукотом його взуття. 

— Ваш голос мені не знайомий, однак я здогадуюся, хто переді мною, — монотонно та без жодного натяку на тривожність вимовив чоловік у темно-сірому гамбезоні. — Може, бажаєте подивитися на моє обличчя, а також показати мені своє? 

Наступної миті командир Об'єднаних Визвольних Сил, зупинившись упритул до полоненого, власноруч зірвав непрозорий мішок з його голови та зустрівся з ним поглядом. 

— Не так я вас собі уявляв, — немов розчаровано промовив той, хто знаходився у нижчому положенні, та опустив очі додолу. 

— Тепер будете уявляти так. 

— І що тепер? Ви мене вб'єте? 

— Якби я хотів вашої смерті, пане Аргустус, ми б зараз не розмовляли. 

— Вбити мене було б найрозумнішим вашим рішенням. Якщо ви думаєте, що за допомогою мене зможете маніпулювати Імператором, то помиляєтесь. 

— Я дійсно схожий на ідіота, який так вважає? 

— Ви схожі на людину, яка грається в ігри без козирів на руках. 

— Ви — мій козир. 

— Я ж кажу, у вас немає козирів, — полонений підвів очі та єхидно посміхнувся, надалі підтримуючи зоровий контакт. 

— У вас може бути інформація, яка мені потрібна. 

— Я нічого не скажу. 

— Я й не думав, що ви одразу все викладете. Благо, ваші люди навчили моїх, як правильно потрібно вибивати інформацію. Скажіть, пане Аргустус, вас колись катували? Чи сікли вас, доки шкіра не почне злазити? Чи ламали вам кістки? Вибивали коліна? Відрізали пальці? 

Радник Імператора замислився та за мить повільно підвів перед собою руки, стягнуті кайданами, з часткою насміху вимовивши: 

— Як бачите, всі мої пальці на місці, — після цього він опустив руки та змінив тон на серйозний. — Але можу вас запевнити, що жоден житель Імперії Тейґен не постраждав через мої дії. 

— Бездіяльність — теж форма діяльності, тому через вас не тільки страждали, а й помирали. 

— Скільки людей у складі вашого повстання?

— Тисячі... 

— І до чого призвела ваша діяльність? 

— До чого ви хилите? 

— Гадаю, жертвами вашої боротьби проти Імператора стали набагато більше людей у порівнянні з тим, скільки б їх було, якби повстання не існувало взагалі. 

— Краще загинути у боротьбі за свободу, ніж померти рабом. 

— Це кажете ви, людина, яка нічого не має. Якби у вас була кохана жінка, діти, батьки, то ви б і не думали займатися тим, чим займаєтесь. Для вас на першому місці стояла б родина, а не боротьба, яка обов'язково завершиться провалом. Ви читали літописи Імперії Тейґен? 

— Так. 

— Тоді ви маєте знати, що Імператор Тен'Кан знаходиться при владі вже понад триста років і що за часи його правління існувало чимало об'єднань на кшталт вашого, пане Артусе. І людей в їхньому складі було у рази більше, і спротив вони чинили набагато сильніший. Знаєте, чим звершились усі ці витівки? 

— Знаю, але ви навмисно оминаєте один момент. 

— Який? 

— Скільки протримались усі попередні повстання та скільки вже тримається моє? 

— Тут вам варто віддати належне: декілька років Імператор не може спокійно спати через вас. Як я здогадуюсь, на ювілей ви готуєте йому щось особливе? 

— Він цього ніколи не забуде, — побічно відповів на запитання співрозмовника Гарет Артус. 

— А як вам пропозиція зробити подарунок усім жителям Імперії замість того, щоб руйнувати пів міста? 
Очі Гарета невимушено проявили подив, який у ту ж мить зник, після чого він спокійним тоном запитав: — Ви знаєте про наші плани? 

— Щобільше — Імператор теж знає та вже готується.