Глава ІІ. Бурштин

Контакт. Пустота. Вічність.

У нескінченному бутті є зв'язок з ним… Він дарує, Він забирає. Життя від Нього, життя для Нього.

Колись Він намагався прийти у цей світ, але Брами отримали печать крові… Світ заблокований. Договір — це договір. Проте він вернеться знову…
                                                                           ***
Аргустус перебував у маєтку. Ранок. Ще навіть не світало. Але він не спить. Його тіло потребує декількох годин вночі, після чого до початку роботи регент, а тепер перший радник, планує день, сплітає у голові павутиння подій. У цю мовчазну і тиху мить він — великий стратег — готує підґрунтя для подій. 

Родина вже звикла, що батько дечим відрізняється від того чоловіка, яким він був до мору. Магічним (ніяк не інакше) чином голова сімейства Ф'Таган повернувся ледь не з того світу, після чого в ньому ніби загас вогник життя. Раніше він був ініціативним, смішним, веселим, навіть сексуально активним. Тепер же це — холоднокровний, обачливий, раціональний аскет, якому для життя треба тільки одне: постійний потік думок. 

Дружина, Грінґвай Ф'Таган, помітила, що шляхом хитрих маніпуляцій, схем, багатокрокових спланованих подій чоловік за останні роки здобув для клану набагато більше, ніж до хвороби, намагаючись чесно заробити весь їхній статок. Старший син — Кюренкай Аргустус Ф'Таган — віддалився від батька та пішов своєю дорогою, вступивши на службу храмовим воїном храму Агатаноші. У нього почесний титул — вище за гвардійців Імператора. 

Менші діти — Іренайя Грінґвай Ф'Таган, Тітреїс Грінґвай Ф'Таган — доньки його, теж майже забули про існування батька. Він наче і живе з ними в одному маєтку, але без жодних емоцій до них ставиться. Лише вчить, як треба планувати, формувати, готувати. Крок за кроком він прищеплював їм вміння плести інтриги, готувати інтелектуальні засідки, творити смертоносні схеми, які вбивають цілі армії без застосування фізичної сили. 

Тому цей трьохсотий день, коли Аргустус встає перед світанком, дружина навіть не відреагувала — продовжила собі спати. Кампаку Імператора вийшов на терасу на другому поверсі маєтку. Звідси вид у першу чергу прикрашав імператорський палац з деревини та бурштину. Білі велетенські стяги з синіми крилами ріяли по вітру. На фоні світло-сірого небокраю з краплинками сонячного сяйва дерево та бурштин демонстрували трьохсотрічну монолітну формацію. Це наче рій, який заполонив майже весь світ — і у цього рою має бути вулик. 

Перед палацом скупченнями по чотири-п’ять будівель, відокремлені у квартали, існували одинадцять Храмів, кожен з яких по своєму аспекту боготворив Тен'Кана з династії Ясокотунаво. Найвпливовіші серед них: Храм Агатаноші — військово-адміністративний орган; Храм Реїнгівай — орган внутрішньої безпеки, розвідки. Вони стояли ниць під сходами ліворуч та праворуч від них, відповідно. 

Аргустус з неповагою ставився зараз до системи правління, котру сам колись і допоміг реорганізувати володареві. Саме зараз він бачив у ній слабкість, крихкість, неспроможність керувати настільки великою державою. Багатокультурність, проблеми соціальних та лінгвістичних цінностей намагались враховуватися, шаруватися та інтегруватися у суспільство Імперії. У цей час Аргустус вважав, що все мало підлягати тотальному знищенню, щоб панувала лише єдина культура, єдина нація, єдина мета — служити своєму володареві. 

Спостерігаючи за містом, за пагодами, з яких звідусюди горіли гасові лампи, не міг знайти собі радості радник. Йому колись подобалася архітектура, подобалися люди, імпонували порядки в Імперії. Зараз для нього все виглядало порожнистим і мертвим. Це вже не той край, задля котрого він був готовий вершити великі справи. 

Мовчазливе спостереження завершилося з першим свідомим сонячним променем. Це знак, сигнал, символ. Саме час прямувати до імперського палацу. Хоч місце і далеко, хоч були у нього здібності швидко долати простір, але кожного ранку Аргустус проводив у подорожі через місто, поетапно вивчаючи все, чого досяг у минулому житті. Йшов, згадуючи, яким є людство. Йшов, розмірковуючи, яким воно має бути. 

Поверх оголеного тіла, де тільки пахову зону прикривала спідня білизна, кампаку накинув мантію традиційно-офіційну. Чорна, з синіми лініями біля горловини та на рукавах. Під капюшоном сховав він обличчя своє, після чого вийшов через головні брами у маєток. Гвардія салютувала, спостерігала за холодним володарем. Їх страшила довга тінь, що падала від нього на маєток. Силует Аргустуса зникав у стежках між помістями через декілька хвилин, але лишав на цілий день після себе крижаний присмак. 

І от він рухався плавно, єдиним темпом, дихання його було рівним. Швидше звичайного містянина. Попереду на нього падало сонце, приємні та теплі промені якого освітлювали зруйновану війною Імперію. Вічною війною — як вважали люди. Скільки правив Тен'Кан — стільки тривала війна. Спочатку з демонами, потім з усіма народами. Тепер і всередині держави йшла війна. І наче все це імпонувало Аргустусу, але для логічного завершення чогось не вистачало у цій історії.

Довгі сходи вели вниз, де через головні вулиці він дістанеться через десять хвилин до перших храмів. Приємне цвітіння сотень вишень Тен'Кана охоплювало його та каналізаційний сморід, що був неприємною перешкодою у ланці між кварталом з маєтками та храмовим кварталом. Тут безліч і багато жило трудяг різного класу: ковалі, гончарі, теслярі. Майстерні, фабрики, заводи, цехи. Квартал для середнього класу знаходився у підніжжі пагорбу, де проживали аристократія. 

Попереду шестеро плебеїв розмістилися на сходах, щось агресивно обговорюючи. Аргустус з відстані ста метрів відчув їхні думки та зрозумів, що для них він стане цікавою здобиччю, а тому… Коли на нього звернули увагу мешканці цехового кварталу, то побачили перед собою звичайного безхатька з довгою сивою бородою та дуже брудною чорною шкірою. Його сморід та зовнішність — стандартна для тисячі бідняків — ніяк не підкорили увагу шістьох. Аргустус продовжив похід через бурштинові та дерев’яні вулиці. 

Вже за смердючим людським творінням він знову отримав свій образ. Це знову був той холодний чорний силует з думками-павутинням, які торкалися всіх і кожного у світі цьому. У нього були плани майже на всі живі створіння, але чи зізнається він у цьому комусь? Ні. Його служба — вірна Імператорові. Його мотиви — приховані, заглиблені у тьмі душевній. Сам він згадував про них лише тоді, коли знаходив власний сенс буття у світі цьому. 

Храмовий квартал. Світанок вже давав перші плоди своєї діяльності. Натовпи смердючих чиновників, храмових служителів, воїнів вже рискали між будівлями, змушуючи Аргустуса у черговий раз переконатися, що кастова система, система правління повинні бути переглянутими. Не може одна людина (хоч і богоподібна) керувати настільки великою державою. Навіть Єдина рада не була дієвою, адже її діяльність керувала у повному обсязі лише Внутрішніми землями Імперії на Оніхарі.

Багато хто впізнавали другу після володаря держави людину. Вони коротко вклонялися Аргустусу та бігли собі далі по справа. Їх кожного ранку вже протягом трьохсот днів дивував той факт, що не екіпажем пересувався регент містом, а своїми ногами. Дивувалися і ті, хто планував завдяки цьому вбивство важливої особи, але так жодного замаху і не вдалося. 

Аргустус прийшов до сходів. Тут стояв перший пост з гвардійцями. Недовго вони перевіряли його особистість та дозволили кампаку здійнятися до імператорського палацу. Високі сходи, десь близько сотні їх. З обох сторін знаходилися платформи, котрі теж сходами йшли до палацу. На тих знаходилися святині Тен'Кана від кожного храму. Останній — від храму Агатаноші знаходився безпосередньо поруч з брамами на вершині. 

Паломники, які отримали дозвіл, вже несли службу біля святинь, шукаючи від Творця Мінару благословення для володаря. Тряслися вони у молитвах і ритуальних танцях з кадилами, наповненими пахощами, аромати яких неслися неспинно до носа Аргустуса. З моменту, як він вилікувався, саме цей сморід ненавидів понад усе перший радник. Проклинав він і тих людей та самого Тен'Кана за створення богоподібного йому образу, коли у Ріденгеші-Оніхарі вже є одна спільна релігія, хоч Мінару і має всюди різне ім’я. 

Колись цей крок був геніальним, років двісті тому, але зараз саме через це і підіймалася більшість бунтів по всій Імперії. Мінару тисячоліттями піклувався про свій світ. Він же і дарував Тен'Кану зброю для боротьби з Азрамоором. Мешканці континенту цього не розуміли — прирівнювання себе до богів. Рано чи пізно, але безсмертя закінчиться. Рано чи пізно, але Імперія розколеться. 

Перед самими брамами, де позавчора Аргустус стояв з іншими радниками, кампаку вже зустрів представників деяких Храмів. Четверо їх, і серед них — Мінрон Арікатеші з Храму Реїнгівай. Вели бесіду аж до тієї миті, поки темний силует не дістався другого гвардійського посту на вході у палац. 

— Вітаю, Аргустусе, — нав’язував діалог Мінрон. Ця розмова була потрібна і самому кампаку. 

— Я вас теж вітаю, Мінроне, — усміхаючись, відповів він. — Чим зобов’язаний такій ранній зустрічі? Зазвичай, ми знаходимо один одного у тронній залі. 

— А ми вже працюємо, Аргустусе, — взяв за плече високого товариша Мінрон та повів його до палацу.— У мене павучки дещо знайшли про Гарета Артуса, якщо вам цікаво. 

— Мені все в Імперії цікаво, — холодно промовив Аргустус, прибираючи руку товариша. — Що ваші павучки знайшли? 

— Регіон, де на днях лідер повстання навідувався у поселення для вербування селян. Ймовірно, там є одна з баз повстанців. 

— Пропонуєте допитати селян та без результатів шукати розбійників у лісах, Мінроне? — холодно поцікавився Аргустус. — Я вам можу кращий варіант запропонувати, але знову ж таки: це я вашу роботу роблю. 

— Що за варіант? — здивувався Мінрон. Дивування це ділилося з невдоволенням та майже неприхованою ненавистю. — Коли ви вже встигли? 

— У мене є особисте завдання від Імператора, — спокійно відповідав Аргустус, завмерши з Мінроном прямо на вході у тронну залу поміж статуй Тен'Кана. — Тому так, я не сиджу без діла. Але і ви можете — і повинні — доєднатися до цієї справи, адже я бачу, що ви зі своїм Храмом тільки плітки збираєте по поселеннях. 

— Чим можу служити? — трохи роздратовано вимовив Мінрон, якого щойно звинуватили у діяльності без результатів. Хто ж винен, що повстанці не лишали й досі слідів? Хто ж винен, що доводиться сліпо покладатися на чутки та туманні донесення агентів, які стрибають у лісі, шукаючи тих клятих виродків?

— Вам у Храм сьогодні приведуть шпигуна повстання, який буде намагатись завербуватися в організацію. Ціль у людини проста: вивчення будівлі, пошук слабких місць у варті. Це молода жінка — білявка. Назветься Зінемуші. Як я про це дізнався? Мої джерела. Вони ніколи не брешуть. 

— Що ви хочете за цю інформацію? 

— Ви хотіли запитати: «Що мені треба, щоб інформація про вашу слабку організованість не потрапила до Імператора»? — усміхаючись, поправив Аргустус. — Все дуже просто: шпигуна схопити, допитувати не треба. Підготуйте тузінь своїх людей. Мені треба буде зустрітися з лідером повстання. 

— З допомогою шпигуна? Ви хочете, щоб та людина вас провела до Артуса? Ви ж самі підете у пастку. Що ви замислили? 

— Розв’язувати державні питання, Мінроне. Ми не знаємо, які мотиви у нього. Недостатньо просто піти за шпигуном та вбити того, кого ми не знаємо. Йому на заміну прийдуть інші. Тут, дорогий друже, якщо у змії відрізати голову, то їх виросте дві. 

— І як ви тоді плануєте з цим покінчити? 

— На це питання не стану відповідати. Пам’ятайте про свою репутацію та гнів Імператора, якщо він дізнається, що агентурна мережа Імперії пропустила у свої ряди повстанця. Я б на вашому місці одразу після наради направився у Храм. Чекатиму від вас вісточки. А ще краще: чекатиму завтра вранці групу ваших людей з полоненим шпигуном біля мого маєтку. 

— Все буде, Аргустусе, — видихаючи, вимовив Мінрон. 

Кампаку поплескав товариша по плечу та направився задоволений подіями у залу для Юіцу но кайґі. Наступна година проходила у нескінченних звітах радників володареві. Тен'Кан поглинався в усі справи, вдавався, вивчав, вводив корективи планів, інструктував радників. Сьогодні його настрій був кращим за день тріумфу, адже Аргустус звітував, що є просування у боротьбі з повстанням, і є навіть можливість вийти на лідера руху. 

Кінець зборів був наступним: Імператор поставив задачі всім та кожному за столом, не лишивши без уваги нікого. Ввечері знову Єдина рада збиратиметься для звітування проробленої роботи своїх Храмів. Повторно акцентував він на стабілізації у нових провінціях та роботі проти повстання у столичному регіоні. Через останнє він посилено наголосив на Аргустусові та Мінроні. 

Щойно нарада закінчилася, жоден із членів Юіцу но кайґі не бажав затримуватися на місці, прямо демонструючи володареві зацікавленість у скорішому виконанні завдань. Аргустуса не зачепили, але Тен'Кан у самому кінці кивнув йому. Що це могло значити? Вони обидва розуміли. 

Взагалі, робочий кабінет Аргустуса знаходився у палаці у той час, як у решти членів Єдиної ради — по їхнім Храмам. Потрапити до свого простору міг перший радник через систему коридорів та сходів, котрі привели його у Донжон Сонця — головну вежу у палаці. Над його сектором, ще вище та ще ближче до неба знаходилися покої Імператора. Група спеціальних механізмів доставляла володаря прямо у ліжко. 

Кампаку забрався крізь високі та широкі двері, що охоронялися гвардією, та зустрівся з групою управління, котрі допомагали йому постійно. Десяток кліриків неспинно опрацьовували дані, обробляли інформацію, створювали з неї потік доступної для усвідомлення. Ніхто від роботи не відірвався, коли зайшов Аргустус. Його холодна постать та неодноразові невдоволення стосовно танців з салютуванням змусили людей просто продовжувати працювати та не відриватися на дрібниці. 

Занурився він у кабінет. Пустий. Лише стіл, стілець, шафа з архівами. Вікно. Всі елементи інтер’єру, котрі йому заважали, Аргустус прибрав. Пустота — надійний чинник фокусу. Сівши, руки його розкрили теку на столі, котру залишив тут годину раніше посильний. На ній сургучева печать без ідентифікації. 
Розпечатав. Сів. Взявся читати:

«Зроблено як ви й наказали. Імператор про все дізнався. Роздобули деякі дані про Гарета Артуса. Приклали у теку. Шпигунка прибуде сьогодні. Вистежили. Вона вже у Тейґінорі. З неточних джерел є інформація, що у наступні дні прибудуть ще повстанці, але поки що не маємо підтвердження».

Теку не відкривав Аргустус, адже і без того знав, як виглядає лідер повстання у центральному регіоні. 
Стукіт у двері… Розпочалося. Відтепер і до самого вечора буде закручений кампаку у бюрократичній діяльності. Сотні документів імперського органу управління вимагали його уваги: тут все, що стосувалося звітів кожного із радників: донесення, дипломатичний успіх, операції по внутрішній та зовнішній безпеці. Майже все воно було таємним. Довго око не затримувалося на кожному окремому документі: він майже одразу поглинав та усвідомлював отримане. 

У сотнях тисяч рядків чорнильних було менше сенсу, аніж в абзаці, що він прочитав сьогодні вранці. Ні, звісно, цифри (хоч вони й не передають точну інформацію) теж корисні — вони для нього створювали образ Імперії Тейґен. Велетенська машина з гнилими шестернями, котрі подрібнюють у собі сотні тисяч душ, що могли б згодитися на більш благородні та праведні цілі. 

Ввечері знову зібралися радники у тронній залі перед нарадою. Аргустус прийшов останнім до групи. Його одразу у сторону відвів Мінрон Арікатеші…

— Аргустусе, ти мене лякаєш останнім часом. Як ти дізнався, що до нас прибуде сьогодні агент? 

— Вас знову дивує, що я виконую вашу роботу? Мене дивує, що ваш інтелектуальний потенціал притуплений розкішшю та багатствами настільки, що ви елементарного не бачите. Мало того, в майбутньому планували повстанці ще завести агентів у інші Храми. Я вам лишаю наводження, а ви вже працюйте самі. Ви щось дізналися від неї? 

— Мовчить. Ні слова витягти. 

— Я після наради сам з нею поспілкуюся. Вона у Храмі Реїнгівай?

— Так… Тільки чи вийде у вас бодай щось витягти з неї.
                                                                                ***
Темна-темна в’язниця. Смерділо забуттям. Смертю. Сирістю. Пустота — майже прямий синонім, якщо описувати приміщення під Храмом Реїнгівай тільки носом як сенсорним органом. А так — це місце не подобалося Аргустусу. Воно тісне, вузьке, брудне. Як і всі люди всередині. 

Темні кам’яні стіни, гасові лампи місцями. Гвардія. Удари ніг в обладунках. Відлунням неслося воно по коридорах тоненьких. У якусь мить кампаку наказав варті спинитися. До камери зі шпигункою було метрів двадцять ще. Наказав Аргустус воїнам у сріблястих обладунках повернутися у сторожку, адже все, що далі він буде робити — абсолютно конфіденційне. 

Далі пішов сам, адже гвардія побоювалася нового Аргустуса. Вони знали, що це наказ, і що все одно кампаку не виведе звідси злочинця. Принаймні сотня воїнів його точно спинять. Кроки безшумні, мовчазні. Під капюшоном мантії переховувалося бліде обличчя, а вже у мить, коли механізм зовнішній розблокували з допомогою спеціальної комбінації, перед шпигункою ув’язненою стояв її знайомий. 
Силует оманливий заскочив у камеру та зачинив за собою двері, оглядаючись за спину. Сморід сечі, нудоти, інших виділень. Шпигунка, сиділа у куточку, пирскаючись до найчистішого у камері шматочку стіни. Щойно білявка помітила у камері знайоме обличчя, освітлене гасовою лампою на стелі, вона і сама засвітилася:

— Рейні? Як ти тут опинився? — підстрибнула шпигунка зі свого місця.

— У мене обмаль часу. Мені довелося дуже багато сил прикласти, щоб сюди потрапити. Послухай уважно, я на хвилину. Тебе завтра випустять, але з підрозділом спеціальним, а ще з вами буде Аргустус Ф'Таган. 

— Той виродок?.. — уточнювала шпигунка. 

— Не перебивай, — махнув рукою різко її примарний товариш. — Буде він. Вони попросять відвести їх до командира. Так і зроби. У якийсь момент тебе відпустять навмисно. Буде наша людина у супроводі. Скористайся цим та попередь Гарета. Нехай візьмуть покидька. Такого шансу більше не буде. 

— Поточне завдання я провалила. 

— Воно вже і неважливе. Нам випав інший шанс. Не утвори нічого, добре? Завтра зроби все так, як я просив. — Силует товариша обернувся. Хтось йшов до камери. — Все. У мене немає більше часу. Прощавай. Якщо все вийде, то завтра зустрінемося. 

На прощання Рейні підійшов до шпигунки-білявки та поцілував її у щоку, обійняв. Секунда, дві, три. Все, більше немає часу. Плавним рухом руки у тіні відчинив він механізм та вже за межами погляду білявки знову став Аргустусом. 

Кампаку зачинив камеру, накинув капюшон та тінню направився на вихід з в’язниці… Ще одна паличка впала у конструкції… Механізм не помічає цього, але фаталізм прийде з темряви…