З плином часу

- Домініка, - у кабінет увійшов Арес, - о, і ти тут!

- А ти не радий мене бачити? - Алан відійшов від вікна, - чого завітав у наше паперове королівство?

- Нагадати, що ми сьогодні вечеряємо. А то я знаю вас... ти забудеш. А наша снігова королева знову потоне у роботі. І також забуде.

- Я все пам'ятаю, - відмахнулась Домі, - Ел та Анж не прийдуть?

- Ні, - похитав головою Арес, - ловлять останні моменти один на один.

- Аааа ... - протягнула дівчина, - вже зовсім скоро ...

- Ви самі про дітей ще не думаєте? – хитро посміхнувся Алан, дивлячись на друга.

- Тільки після вас, - парирував той, - загалом, я нагадав. Не спізнюйтесь, гаразд? Це день народження Айни, і я хочу, щоб все було ідеально.

- Так одружись на ній, - знову в'їдливо сказав Алан.

- Тільки після тебе, - знову відповів йому шпилькою Арес, - гаразд, я пішов!

- Давай, герой-коханець, йди вже!

Коли за Аресом зачинилися двері, Алан глянув на Домініку. Минуло два роки. Її волосся відросло до лопаток, вона знову могла зв'язувати його в косу або хвіст. Вони були разом уже цілих два роки. Довго вони не афішували свої стосунки, але, коли все ж таки зважилися, найбільше тішилася Солана. За цей час Алан зрозумів, якого почуття, яких емоцій йому не вистачало весь цей час. Він любив Домініку. Він закохався в неї вже тоді, коли вперше побачив в Альтер-світі, тоді, коли він уперше зустрів заклинальницю Грей. Вона стала для нього особливою людиною, і зараз він відчував, що готовий провести з нею все своє життя.

За вікном було літо. Яскраве сонце ніжно торкалося дівочої шиї, гралося з її локонами. Алан задивився.

- Потрібно на тижні до мами заїхати, вона запрошувала на обід, - нагадала Домі, не відриваючись від паперів, - ти не забув?

– А? - Ал відволікся, - а, мама, так, звичайно. Заїдемо. Як скажеш.

Домініка перевела на нього недовірливий погляд.

- Ти в порядку? - запитала вона.

- Так…

- Ти вже кілька днів якийсь ... задумливий, - Домі встала з-за столу і підійшла до нього, - точно все гаразд?

- Я все думаю про те, що сказав Арес.

- Це про що?

- Я хочу, щоб ти стала моєю! - випалив Алан і тут же, схаменувшись, додав, - дружиною. Хочу, щоб ти стала моєю дружиною, Домі.

- І тому ти так загрузився? – щоки дівчини спалахнули.

- Просто… подумав про те, що в таких випадках треба просити благословення у батьків… А я… з батьком десяток років уже не бачився.

- А хочеш?

- Не знаю… я навіть не знаю, де його шукати. Не знаю, чи він захоче зі мною говорити. Чи він пробачить мені взагалі…

Домініка взяла його за руку і повела за собою. Вони вийшли надвір, де вона жестом запросила його сісти в машину.

- Домі? Ми куди? - запитав Алан, коли вони виїхали за ворота.

- Я знала, що рано чи пізно ти порушиш цю тему. Знову ж таки, хочеш – називай це інтуїцією, не має значення. Загалом, через твого старого знайомого, того, що раніше заправляв перепрошивкою капсул, я дізналася його адресу.

Через півгодини вони в'їхали до житлового району з маленькими одноповерховими, але дуже затишними на вигляд будиночками. Домініка зупинила машину перед одним таким і кивнула на двері.

- Це дім твого батька, - сказала вона і, одразу ж додала, - якщо ти скажеш мені розвернутися і поїхати, я так і зроблю. Але тепер принаймні ти знаєш, де живе твій батько. Ну так що?

Алан глибоко вдихнув. Видихнув.

- Я дуже довго тікав, - сказав він, - Домі, ти найкраща.

Він легко поцілував дівчину і вийшов із машини.

- Я чекатиму на тебе стільки, скільки буде потрібно, - сказала вона йому через вікно, - не поспішай.

Алан пройшовся кам'яною стежкою до дверей. Поки він ішов, у голові прокручував десяток варіантів, з чого розпочати розмову. Як привітатись, що сказати. Вибачитись чи відразу ж сказати, що він вирішив одружитися? Як зараз виглядає його батько? Наскільки він помінявся? Наскільки він постарів? Чи він вибачить його коли-небудь? Чи захоче взагалі з ним зараз розмовляти? На порозі він обернувся. Домі посміхалася йому і підбадьорливо помахала руками, наче дитина. Алан миттєво заспокоївся і подзвонив у двері. Вони відкрилися.

- Привіт, тату, - усміхнувся він.