Після

Через місяць після захоплення парламенту, Лоуренса Редхола було призначено на посаду нового глави уряду. Його правою рукою стала Солана Грейрод. Для Істара настали нові часи. І перше, чим зайнявся новий уряд, це підготовка місць і ресурсів для виходу кількох мільйонів людей з Альтер-світу. Для цього було підключено всі союзні держави.

Після прорахунку було виведено таймер, відповідно до якого на технічні роботи відводився тиждень. До початку робіт в уряду вже було облаштовано всі доступні клініки, готелі, ангари та складські приміщення. Для безпечного та комфортного проживання деяких людей навіть було виділено місця у будинках членів уряду. Гостей у себе приймали і Солана, і Лоурес з Маргарет та багато інших. З держав-союзників було надіслано гуманітарну допомогу. В Істар передали кілька тисяч наметів, спальних мішків, вантажівок із продовольством та водою. Людей розташовували в межах міст і за їх межами, до самих стін і навіть трохи далі. Мільйони людей уперше за кілька років залишили свої капсули.

Не все йшло гладко. Інакше й не могло бути. Але всі сили уряду були кинуті те що, щоб мирно вирішити будь-які конфлікти. Альтер-медики на той період стали найбільш затребуваними людьми у світі. Волонтери, які займалися приготуванням, обслуговуванням, доставкою. Як волонтери та охоронці були задіяні групи чистильників. Навіть солдати, які забезпечували порядок і спокій у тимчасових поселеннях, були дуже важливими. У цей кризовий, складний тиждень, стала в нагоді допомога кожного. Найбільше допомагали психологи та політологи, які супроводжували чиновників під час їх обходів тимчасових притулків. Вони заспокоювали людей, вселяли впевненість та спокій. Саме завдяки цим людям було подавлено багато протестів ще у зародку.

Всі домовленості з Тео було дотримано. Сім'ям усіх ув'язнених було забезпечено захист та виплачено фінансову допомогу від уряду. Усі ув'язнені Гранжхорна, чиї тіла все ще були в капсулах і не кремовані, змогли розлогінитися. Поталанило і Теодору із Семом. Сім'я Форд нарешті возз'єдналася. Нехай і зустріч їхня була в лікарняній палаті Ареса, це нітрохи не затьмарило цей день. Сам Арес на той час проходив реабілітацію та був готовий виступати волонтером разом із усіма своїми колегами.

Щодня Лоуренс виходив у прямий ефір і звітував про виконану роботу, про те, як іде зачистка сервера, на якій стадії обнулення. Люди, які бачили його під час трансляції того дня, які знали його історію, переймалися довірою та повагою. Він намагався виправдати цю довіру. Солана, у свою чергу, займалася упорядкуванням нових поправок до законів, які б влаштовували і гуманістів, і еволюціоністів. Але найголовніше, що вони влаштовували народ, який мав жити за цими законами.

Коли техобслуговування сервера закінчилося і люди змогли повернутися назад до Альтер-світу, уряд на чолі з Лоуренсом, зайнявся наступною проблемою. По-перше, були створені групи для повернення в міста людей із поселень під стінами. Спеціально для них розпочато будівництво нового району на околиці міста, повністю адаптованого для повноцінного життя. Клалися дороги, зводилися будинки, будувалися дитячі майданчики та висаджувалися сади. Мерія кожного міста отримала завдання забезпечити цим людям не лише житло, а й робочі місця за їхніми профілями. Адже серед вигнанців були і вчені, і медики, і механіки. Простіше кажучи, люди різних професій. Вони потребували допомоги та підтримки. Спочатку був також створений фонд фінансової підтримки таких людей. Адже виселяли їх цілими сім'ями і їм не було навіть до кого звернутися по допомогу. Виконання наказів глави уряду Солана контролювала особисто, влаштовуючи несподівані візити мерам міст.

На могилах Нахо, Вероніки та інших загиблих під час нападу на поселення №5 було споруджено меморіальну стіну. Перші імена на ній належали батькові Домініки, матері Алана, Нахо та Вероніці. Дата нападу офіційно стала датою Пам'яті.

Наступним етапом було повернення людей із-за лісу. Експедицію очолила сама Маргарет. І на її подив, багато хто з тих, хто жив у поселення під стінами, зголосилися добровольцями в цю подорож. До її від'їзду всі підготували дуже швидко, включаючи окремий транспорт для всіх, хто чекав на неї за лісом. Підготовлено і змінний одяг для людей, і засоби особистої гігієни, і дві цистерни води. За рекомендацією психологів людей треба було підготувати. Дозволити їм повернуться до цивілізації у відповідному цивілізованому вигляді, це знизило б рівень стресу хоч трохи. Сперечатися ніхто не став.

Наймилішим у цьому все було те, що, коли оголосили про збирання експедиції, у дитячих садках діти малювала свої міста, квіти та дерева, все, що вони бачили навколо себе щодня. Вони просили вихователів передавати їхні малюнки вченим, які вирушать до експедиції, щоб вони донесли ці малюнки до тих, хто залишився за лісом. Діти були впевнені, що людям по той бік дуже важливо знати, як усе в Істарі змінилося, доки вони були відсутні.

Слідом за експедицією, зазначеним шляхом, розгорнулося будівництво безпечної дороги до лісу. Навколо дороги почали поступово облаштовувати невеликі поселення для робітників, які пізніше перетворилися на місця стоянки, де мандрівники могли зупинитися для відпочинку або ночівлі. Новою відбудованою дорогою до цих пунктів доставляли воду та продовольство. Згодом поряд з ними стали встановлювати теплиці, в яких вирощували овочі.

Дослідження продовжувалися. Ділянки, на яких земля була мертвою і не піддавалася жодному очищенню, відзначали на картах та залишали їх для будівництва промислових зон. Коли дорога до лісу була прокладена остаточно, нею пустили важку будівельну техніку. Ліс почали вичищати, довкола болота створили систему безпечних транспортних та піших доріг. І вже за лісом взялися за будівництво ферм та нових житлових районів. Продовжувалися і роботи з очищення річок та озер, які були виявлені за лісом. Прісна вода завжди була на вагу золота. Згодом люди навчилися це цінувати та берегти.