Зараз усе почнеться

На світанку Домініка вийшла з намету. Своє сріблясте волосся вона обрізала вночі, зараз воно ледве сягало її плечей. Алан вже чекав на неї. Їхні групи були зібрані і готові до останнього бою. Коли вони рухалися катакомбами, Ал обережно торкнувся пальцями кінчиків її волосся.

- Тобі личить, - прошепотів він.

Дівчина навіть не обернулася. Вони продовжили свій шлях у тиші. Волосся для Домініки завжди було хворою темою. Мама вимагала, щоб воно було довгими, як у леді. Одногрупники в академії без кінця дражнили принцесою, дорослі діти. Сама Домі любила своє волосся, доглядала його, вигадувала собі нові зачіски. Але цієї ночі щось клацнуло в її голові. Обрізаючи волосся, вона ніби відкидала себе вчорашню. Ту, що не встигла, ту, що підвела людей, ту, що плакала над могилами полеглих товаришів. І коли останній довгий локон упав до її ніг, дихати стало якось простіше.

Групи стояли біля виходу на поверхню. Три короткі клацання і двері відчинилися. У комірчині їх зустріли покоївки Грейрод та їх пані. Солана зміряла дочку невдоволеним поглядом.

- Стрижка?

- Я з того світу повернулася, мамо, можна більше ніжності у погляді? – посміхнулася Домініка.

- Звичайно, - Солана обійняла дочку, - думаєш, мені вдалася роль скорботної матері?

- Думаю, ти впоралася чудово! - Домі стиснула долоню мами, - дякую.

- Переодягайтесь, - Солана кивнула новоприбулим на кошики з речами, які принесли покоївки, а потім перевела погляд на Маргарет.

- Привіт, Соло, - усміхнулася та.

- Мегі, - Солана не могла повірити своїм очам, - це й справді ти?

- Здається, так, - Маргарет підійшла ближче.

- Скільки ж всього мені потрібно розповісти тобі, - Солана ледве стримувала емоції.

- Пані, у вас ще буде час, - обережно нагадав їм Алан.

Солана пройшлася ним своїм владним поглядом, від якого в Ала пройшовся мороз по спині. Але нічого не сказала. Коли групи були готові, Сола провела їх через сад у будинок, де дворецький провів у підвал.

- Карти у вас є, - сказала Домініка, вона глянула на Алана, - діємо за планом. Моя група супроводжує Маргарет до парламенту під землею, ви ж вирушите до лабораторії. Вас зустрінуть. Анж, ти зможеш зв'язатися з Еліот?

- Він… у нього є датчик, який спрацьовує, коли я занурююсь в Альтер-світ, - тихо зізналася Анж, - він відразу ж відреагує.

- Добре. Ми з Аресом супроводимо маму як її охоронців.

- Успіху нам усім, - сказав хтось із групи.

Групи спустилися до підвалу і попрямували до виходу у підземні коридори. Алан на мить затримався на сходах і глянув на Домініку. Вони обмінялися короткими кивками та розійшлися.

- Зараз все почнеться… - сама собі сказала Домініка, прямуючи до машини.

***

Біля головної будівлі уряду вже зібралося багато представників ЗМІ. Машини із членами парламенту приїжджали по черзі, чиновники проходили до приміщення. Поводилися вони зовсім по-різному. Хтось прикривав обличчя, ховався за своїми охоронцями, хтось, навпаки, завзято привітав публіку і посміхався в камери. Солана, з гордістю левиці, пройшла коридором до зали, жодного разу навіть не обернувшись на жодний із спалахів. За нею, як і належало в правилах, приховавши свої обличчя масками, йшли охоронці.

Це правило прийшло з далекого минулого, коли робота охоронця була в рази небезпечніша, ніж нині. Тоді, знаючи особистість охоронця, можна було легко взяти в заручники його родину та маніпулювати. Так було вбито багато політиків. Після одного такого резонансного випадку був прийнятий закон про анонімність охорони. Трохи пізніше, в охоронці почали обтирати переважно одиноких військових, але закон так і залишився чинним для всіх. Коли двері зали засідань зачинилися за останнім, Арес і Домініка переглянулися. Шоу починається.

Усі присутні чекали, доки голова відкриє засідання. Поруч із ним у кріслі сиділа Нішима, як представник корпорації, позаду неї стояв Селім Грейрод. Як генерал, він повинен був бути присутнім на такому важливому засіданні

- Ми зібралися тут для того, щоб ухвалити нові правки до наших законів та розвіяти брудні чутки про те, що хтось задумав здійснити геноцид! – почав голова, – не бачу сенсу у тривалих прелюдіях. Запрошую до трибуни представника партії еволюціоністів.

– Прошу дати слово мені! - у залі підвівся Лоуренс Редхол, - мені є що сказати!

Залом покотився шум.

- Пане Редхол, - повільно промовив голова, - ми всі співчуваємо вашому горю, не варто змушувати себе... думаю, хтось із ваших колег зможе замінити вас...

- Ні, - похитав головою Лоуренс, скоса глянувши на Солану, - вдячний за вашу участь, але я в порядку настільки, наскільки може бути в порядку батько, що втратив свою дитину. Я в тверезому розумі і здоровому глузді. І я тут заради доньки. І говоритиму заради неї і заради того, щоб більше ніхто не пережив того самого, що і я.

- Якщо ви знову говоритимете нам про кінець світу, про змову і геноцид, я попрошу вас навіть не починати, - владно сказала Нішима, - ми всі вже чули цей ваш монолог. Ви спровокували паніку серед населення та підвищену кількість виходів з Альтер-світу, які створили перевантаження наших клінік.