Зоряне небо

Почуття тривоги не залишало Алана всю дорогу. Коли він змінював Ареса за кермом, то гнав, як божевільний. Він відмовився від кількох запланованих зупинок. Це допомогло заощадити їм майже дві доби шляху. Але Алан виглядав дуже погано. Він був виснажений, погано спав, відмовлявся від їжі. Дивлячись на нього в такому стані, його супутники нервували не менше. І Арес, і Домініка, і навіть Маргарет намагалися закликати до його раціональності, але Алан був непохитний.

- Щось погане трапиться, - відрізав він чергову спробу переконати його зробити зупинку, - я відчуваю це. Потрібно поспішати.

- Алан, я прошу тебе! - Арес не здавався, - за підрахунками, нам залишилося їхати лише два дні! Ми й так прибудемо раніше, ніж планували.

Ал перестав відповідати. Домініка спостерігала за його спробами через віконце із кузова. Маргарет намагалася навіть не подавати голосу. Якоїсь миті у Ареса здали нерви. Він люто вдарив кулаком по сидінню.

- Зупини машину! - гаркнув він.

Від несподіванки Алан різко загальмував. Не давши йому можливості зорієнтуватися, Арес вискочив з авто, ривком відчинив двері водія і силою виволок хлопця на повітря.

- Здурів?! - закричав на нього Ал і спробував ударити друга, але схибив.

Арес зробив півкроку убік і одразу ж перехопив його кулак.

- Ти ніколи не промахувався! - прогарчав він йому в обличчя, - ти схожий на живого мерця, Алан! Де твоя раціональність? Зовсім мізки відсохли? Ти не потрапив по мені з відстані двох кроків, Ал! А я не найдрібніша ціль! Навіть якщо ми приїдемо раніше, толку від тебе ніякого! Ти більше заважатимеш! Ти можеш усіх нас підставити! ЗРОЗУМІЛО ТОБІ?!!

Алан не знайшов чим заперечити. Він мовчки відсмикнув руку і відвернувся.

- Я зрозумів… - пробурмотів він невдоволено.

- Я поставлю намети, - сказав Арес, трохи спокійніше, - заночуємо тут.

- Я розведу багаття, - відразу приєдналася Маргарет.

- А я вечерю приготую, - підключилася Домініка.

Поки команда поралася з наметами та їжею, Алан намагався спати біля вогнища. Виходило у нього погано. Постійно щось відволікало, тріск вогнища, який зазвичай його заспокоював, тепер дратував. Все його злило. Особливо почуття власної безпорадності. Він не знав, що станеться. Але тривога не проходила. Від важких думок його відвернула Домініка, яка подала йому тарілку з їжею. Вечеря була не хитра. Тушковані на багатті овочі, в'ялене м'ясо та міцний чай. Але Алану навіть кусок у горло не ліз. Спостерігаючи за тим, як Ал сумовито колупається вилкою в тарілці, нерви здали вже в Домініки.

- Не примушуй пережовувати їжу за тебе і заштовхувати тобі її до рота! - Прошипіла вона, - хочеш чи ні, але тобі треба поїсти! Думаєш, я не чую, як тебе вивертає на кожній зупинці? Як би далеко ти не йшов, я тебе чую. Тому не змушуй мене.

Ал нічого не відповів. Але про всяк випадок став їсти, він не був упевнений у тому, наскільки серйозними були слова Домініки, а перевіряти він не хотів. Після вечері Арес та Маргарет пішли до намету. Перед сном Арес кивнув Домініці на Алана, та кивнула у відповідь. Ще трохи посидівши біля вогнища, вона підвелася і попрямувала до намету.

- Тебе силоміць волочити? - запитала вона.

- Я сам ... - сказав здавлено Ал, - не треба зі мною поводитися як з хворим.

- Коли перестанеш виглядати як хворий, ​​тоді й перестанемо з тобою панькатися, - невтомно відповіла дівчина.

Ал ще трохи посидів біля вогнища і все ж таки пішов у свій намет. Насилу, але все-таки йому вдалося заснути. Але не надовго. Його мучили кошмари. Кидало то в жар, то в холод. Почувши стогін, прокинулася Домініка. Вона зазирнула до нього до намету. Ковдра злетіла, спальний мішок розстебнувся. Дівчина, недовго думаючи, лягла поруч і притулилася до нього своїм тілом. Від її дотиків тремтіння пішло, дихання вирівнялося, прийшло в норму серцебиття. Домініка лежала з ним, доки він остаточно не заспокоївся. Коли вона піднялася, Ал прокинувся.

- Стій ... - пошепки попросив він, - залишся ...

Дівчина сіла поряд.

- Це я намовила Ареса змусити тебе зупинитися... - сказала вона.

- Навіщо? - Ал схопив її за зап'ястя.

- Мені теж страшно, - зізналася дівчина, - я теж відчуваю, що станеться щось погане. Називай як хочеш… передчуття, інтуїція… я знаю, що щось погане станеться, хоч би як ми поспішали…

- Тоді навіщо?!

- Щоб ти звинувачував мене, а не себе! – випалила дівчина.

Алан заціпенів. Навіть у тьмяному світлі, що виходив від багаття, було видно, як горіли її щоки.

- Ти така ідіотка ... - тільки й зміг видихнути Алан, потягнувшись до неї.

Він вп'явся в її губи. Занадто агресивно. Він думав, що вона відштовхне його, як на пагорбі, але вона відповіла. Вона піддалася йому. Її руки ковзнули по його плечах. Він обійняв її за талію. Поваливши її на ковдри, він провів долонею по гарячій щоці. Серцебиття знову прискорилося, але тепер він не хотів, щоб воно заспокоювалося. Він хотів торкатися її ще. Її гаряче дихання змушувало здригатися при кожному зітханні. Їхні обличчя знову були в сантиметрі одна від одної.