Пагане передчуття

Рано-вранці Алан закидав останні сумки з провізією в пікап, Арес перевіряв кількість палива. Айна та Домініка чекали їх у хатині Маргарет. Коли хлопці повернулися, Маргарет вже підготувала для них зразки ґрунту, які можна було б пред'явити як доказ того, що розширити територію Істару можливо. Алан, взявши ящик, подивився на жінку і озвучив думку, яка не покидала його вже кілька днів.

- Пані Редхол, я хотів би, щоб ви поїхали з нами.

- Я, звичайно, хотіла б нарешті повернутися додому, - відповіла вона, - але як я залишу поселення? Я їхній лідер.

- Саме тому ви й маєте вирушити з нами, - впевнено сказав хлопець, - ви не просто лідер. Ви герой, який урятував цих людей. Ви вселили в них надію і ніколи не припиняли вірити в те, що вас врятують. І якщо ви поїдете з нами, не лише ґрунт у колбах стане вагомим аргументом, а й ваші слова стануть доказом злочинних дій корпорації. До того ж, ви дружина політика. Ваша поява спровокує справжній резонанс. Сенсація, яку не упустять жодні ЗМІ.

Маргарет замислилась. Вона розуміла, що правда у його словах є. Але просто так залишити своїх людей вона не могла.

- Я поїду, - сказала вона нарешті, - тільки з однією умовою. Хтось із вас залишиться тут.

Ал насупився, але тільки-но він встиг щось заперечити, Айна і Домініка одночасно підняли руки.

- Я залишусь! – в один голос заявили вони і одразу переглянулись.

- Слухай, - сказала Айна, - я не боєць і не блискучий стратег. Єдине, що я вмію, це ганяти в Альтер-світі. І підтримувати бойовий дух. У Тейку досить натхнення, їх надихаєш ти, Айзек, навіть ці два олухи вселяють довіру. Від мене там користі мало. Але тут… цим людям не завадить моя навичка.

- Айно, - на видиху сказала Домі, - я не знаю…

- Звичайно, не знаєш, - усміхнулася дівчина, - ти ж дурепа. І дратуєш мене.

– Так, все! Пакуйтеся в машину, цю ми звідси ніколи не заберемо, - промовила Домініка в'їдливо, і попрямувала до виходу.

- Гей, Домі, - гукнула її Айна, - ти вже потурбуйся про них.

- Ммм ... - промимрив у відповідь Грейрод щось невиразне, і вже на виході напівпошепки додала, - а ти дочекайся нас тут.

З лиця Ареса було видно, що він проти цього. Але він і сам чудово розумів, що якщо Айна щось вирішила, йому її вже не переконати. Дівчина підійшла до нього та посміхнулася.

- Як повернуся, запроси мене на побачення, гаразд? – весело сказала вона.

- Обіцяю! - одразу почервонів Арес, - куди захочеш відведу!

- Ал, - Айна подивилася на друга, - не підставляйся, добре?

- Як скажеш, - відмахнувся Алан, - ти теж.

- Не затримуйтесь і повертайтеся за нами швидше, - Айна подивилася на Маргарет, - я тут про все подбаю. А ви передайте, будь ласка, привіт бабусі Нахо. Скажіть, що я хочу їй багато про що розповісти, як повернуся!

- Я передам, - кивнула Маргарет, - дякую тобі, Айно Геста.

Маргарет вийшли проводжати всі. Пікап не легко виїхав з лісу, але далі дорога була вільною і рівною, наскільки це взагалі було можливо. Маргарет сиділа біля Ареса, він розповідав їй про Еріку, про те, якою красунею вона стала і що вона не перестає вірити в те, що її мати справжня героїня. Маргарет у свою чергу не могла дочекатися зустрічі з дочкою та чоловіком, яких не бачила ось уже десять років. Домініка та Алан сиділи у кузові. Дорога за межами лісу зустріла їх густим туманом. Алан напружено вдивлявся в сиву пустку.

- Погане передчуття… - сказав він, - щось не так…

- Не нагнітай, - спохмурніла Домі, - зараз ми можемо тільки вірити в краще. Поки не дістанемося Істара, це все, що нам залишається.

***

- Солана! - Селім ривком відчинив двері, мало не вибивши їх, - Солана! Де ти?!

Він увірвався до хати невістки, збивши з ніг дворецького і налякавши всіх служниць. Солана зустріла його на сходах. Зустріла спокійним, холоднокровним поглядом.

- Що трапилося, Селіме? - запитала вона спокійно.

- Ти ще питаєш?! - прогарчав генерал, - преса просто збожеволіла! Вдова покійного генерала відкрито виступає проти політики корпорації Альтер? Ти, не маючи на руках жодних доказів, звинувачуєш корпорацію у геноциді! Відверто звинувачуєш! Ще й союзників собі зібрала! Ти здуріла, Соло?!

- Не розумію, чому ти такий злий, - Солана спустилася з другого поверху і стала перед ним, - хіба, я не маю права висловлювати свою позицію як член партії гуманістів?

- Що ти сказала?..

- Я висловлюю свою позицію...

- Ти стала на бік гуманістів?

- Так, Селіме, я ж так і сказала, - кивнула жінка, поправляючи своє волосся, - чому ти такий схвильований?

- Солана, - Селім ледве стримувався, щоб не накинутися на неї, - мій брат… твоя дочка! Невже їх смерті для тебе нічого не означають? Невже, ти так нічого й не зрозуміла, Соло?

- Чому ж? Я зрозуміла, - цього разу голос почала підвищувати вже Солана, - я зрозуміла, що будь-хто, хто виступить проти Марі Нішіми, опиниться в немилості. Життя будь-якого опозиціонера у небезпеці. І чим ближче він підходить до істини, чим небезпечнішим стає. Я чудово це зрозуміла. Брайан виступив проти та загинув. Адже ми знаємо, що це був не нещасний випадок, правда?! Він знав, що це небезпечно. Але він пішов проти Нішіми. Бо він любив свій народ! Він був справжнім патріотом, гідним генералом, який думав насамперед про своїх людей! Він не міг допустити геноциду! А ти ... ти боягуз, Селім!