Голоси Гранжхорна

Еліот любив свій аватар в Альтер-Світі. Стихійний ельф із фіолетовими, немов аметисти, очима. Вишуканий, манерний. Тут вони з Анжелізою могли нічого не вдавати, не брехати самим собі. Він дивився на своє відображення в річці, і йому було трохи сумно. Невже все це так просто знищено? Допустити цього він не міг. Коли він прийшов до тями в госпіталі, батьки в сльозах повідомили, що з усієї групи він вижив один. Репортери ломилися в палату, керівництво по черзі заходило до нього, тиснуло руку, бубоніли щось про підвищення та грошову компенсацію. Від роботи його на якийсь час усунули, відправили у відпустку.

І ось Ел у Талісі, на землі стихійних ельфів. Перепрошита капсула, яку йому доставили люди Айзека, справно працювала, і Еліот розпочав виконання другої фази плану. Вже кілька днів він гасав по всьому Альтер-світу і знімав мітки з тих, на кого раніше їх ставив. А ще розпускав чутки про перезапуск системи. І чутки ці розліталися швидше за офіційну інформацію. Вже через три дні, по всьому Талісу шепотілися про те, що в день Х потрібно буде розлогінитися і вийти в реал, інакше обнулиться рівень та ресурси. А ще за два дні ці чутки розійшлися і за межі Таліса.

- Ел, - надійшло повідомлення в голосовий чат від координатора, - у нас тут невелика проблемка.

– Слухаю.

- На кордоні Ромара та Гранжхорна якийсь рух. Говорять, там збирається армія Гранжхорна!

- Що ще за новини, - скривився Ел, - цього нам ще не вистачало. Вони привернуть до себе непотрібну увагу.

– Нашу увагу вони вже привернули. Телепортуйся туди, дізнайся, що за рухи там.

- Є, - за звичкою відповів Ел і активував печать телепорту.

Кордон Ромара і Гранжхорна перебував серед піщаних дюн, усе було занесено білим піском. Дув сильний вітер, який витонченим ельфам заважав навіть твердо стояти на ногах. Але такі труднощі Ела не лякали. На кордоні справді стояло кілька десятків людей. Не армія, але такий собі великий ударний загін із грізних, хижих звіролюдів. Еліот наблизився до цього натовпу.

- Хто головний? - гукнув він, звернувши на себе увагу.

– Я! - звіролюди розійшлися і пропустили вперед свого лідера.

То був величезний, двометровий шаблезубий вовк. Вовча морда, пазурі лапи, все тіло було вкрите димчастою вовною. На ньому були тільки шкіряні штани, торс був обмотаний купою ременів, поверх яких накинутий бурий плащ. За плечима в нього висіла величезна сокира. Вовк зміряв Еліота своїми янтарними блискучими очима.

- Ну, я головний, - сказав він, - чого тобі треба?

- Це я хотів у вас поцікавитися, — спитав Ел, без тіні страху.

- Та ось пройшла цікава чутка, - примружився вовк, - що Альтер-світ планують обнулити.

- І що? - ось тут Ел насторожився, - ходить такий слух.

- Його розпускає якийсь ідіот, - просто хмикнув вовк, і весь його ікластий натовп голосно заржав.

- Слухай, вовчаро, - насупився Ел, - ти тільки заради цього зібрав усю свою зграю на кордоні? Не віриш у чутки, то йди скачи собі полем!

Одні різким рухом вовк згріб Еліота за комір і підтяг до себе.

- Послухай мене, дрібний гівнюк! - прогарчав він, - моєю метою було привернути увагу того, хто не хоче привертати увагу. І ось ти тут. А це означає, що ти не хочеш, щоб до Альтер-світу заходили чистильники або того гірше, фіксери. А такий натовп у будь-якому разі викличе інтерес. Правильно я говорю?!

- Припустимо... - прошипів Ел.

- Ну якщо так, значить я продовжу ділитися з тобою своїми здогадами. Якщо ти тут, то й чутки ці розпускаєш ти. Значить, перебуваєш в опозиції чи того цікавіше, в спротиві. Чого насупився? Значить, знову старий угадав.

– І чого ти хочеш? - Ел зрозумів, що відмовлятися не вийде.

- І ось ми нарешті дійшли правильного розвитку діалогу, - посміхнувся вовк і опустив Еліота, - для початку, давай я представлюся. Мене звуть Тео, я ватажок зграї Ікла. До ув'язнення в Альтер-Світі мене звали Теодор Форд.

- Форд?! - Ел з підозрою глянув на нього.

- Чув про мене?

- Працював із хлопцем з таким же прізвищем, - обережно відповів Ел.

- Арес?! - вигукнув Форд, - як він? В порядку?

- А ви?..

– Я батько Ареса. Не здивований, що він про мене ніколи не розповідав. Адже ми з його старшим братом тут уже давно... є чого соромитися.

- Ось як, - Ел трохи заспокоївся, тепер говорити йому буде простіше, - Арес розповідав про вас. І про брата теж розповідав. Він ніколи не соромився вас.

По морді вовка було зрозуміло, що на душі в нього потеплішало. Отже, можна було продовжувати розмову спокійно.

- Прошу вас, відведіть зграю від кордону! - одразу ж попросив Ел, - я піду з вами. Тільки йдіть від кордону геть!

- Відходимо, хлопці! - гаркнув Тео, - повертаємось у каньйон! А ти… йди зі мною. Ніжному ельфу важко перетнути пустелю Гранжхорна. Тут ваша магія польотів не працює.

***

Діставшись каньйону, Тео посадив Еліота перед собою і розповів йому свою історію.