Вимушені заходи

Батько і старший брат Ареса Форда були військовими, котрі відмовилися виконувати наказ командира. Через це обидва потрапили під суд і були заслані до в'язниці Альтер-світу, на континент Гранжхорн. Через це мати понизили на посаді, а на самого Ареса впало тавро сина злочинця. У школі його всі цуралися, але були й ті, хто намагався його відверто задирати. Арес уже в дитинстві розумів, що якщо оступиться хтось із його однокласників, йому це спустять. Але якщо оступитися він, всі тільки й будуть говорити про те, що цього варто було чекати, який батько, який брат... Арес розумів, що це тільки додасть проблем його мамі, яка не покладаючи рук працювала заради того, щоб оплачувати елітну школу, стипендію у якій він втратив відразу після арешту батька і брата. Тому всі провокації він пропускав повз вуха, намагався ігнорувати або просто мовчки терпіти.

На дев'ятому році навчання його вперше спробували побити. Вже на той час Арес був досить високим, його риси обличчя змінилися раніше за інших підлітків, він став мужнішим і викликав непідробний інтерес у протилежної статі, навіть всупереч загальному німому цькуванню. Дівчина і стала причиною першого побиття. Далі причини були майже щотижня, все нові й нові безглузді причини. Викладачі знали про все, але воліли заплющувати на це очі. Арес ніколи не давав відсіч, ніколи не відповідав. Адже це могло зашкодити репутації його сім'ї ще більше. А потім до його класу перевели Алана. Юному Нортону було абсолютно до лампочки, у кого там які батьки. Він був нахабним, єхидним, зухвалим і не подобався Аресу. Але одного разу, побачивши, як Ареса підстерегли після школи кілька однокласників, Алан заступився за нього. Вперше за нього хтось заступився!

- Слухай, - запитав він, промиваючи садна на кулаках після того, як кривдники відступили, - чому ти не захищаєшся? Ти ж удвічі сильніший!

- Їх завжди більше, - промимрив Арес.

- Та ти сам більше за кожного з них. Тобі б вистачило одного удару і!..

- І мою матір зовсім звільнили б! - розлютився Арес, - не повірю, що ти не в курсі хто я і чому це відбувається саме зі мною!

Алан осікся.

- Дякую, звичайно, - Арес намагався не перетинатися з ним поглядом, - але ти дарма вписався. За кілька днів це знову повториться. Не марнуй свій час, та й кулаки побережи. Як би за тебе не взялися.

Він уже зібрався було йти, але тут йому в голову прилетіла мокра зім'ята хустка, яку він дав Алану, щоб той витер кулаки. Арес різко розвернувся і одним рухом згріб Алана за комір.

- Та якого біса?! - гаркнув він.

- Що? На мене кричати значить можеш?! – Алан стиснув його зап'ястя.

- Думаєш, мені це подобається? Подобається день у день це терпіти?! Ці косі погляди, цей шепіт за спиною! Я мовчу! Я терплю! Тому що моя мати намагається щосили, щоб я продовжував навчатися в цій школі! Навчання тут не назавжди! Мені треба протриматися лише до кінця навчання, і я більше ніколи не побачу всіх цих виродків! НЕ ЗВОДИ НА НОЛЬ МОЇ СТАРАННЯ! - Арес відштовхнув його від себе, - хочеш побути героєм? Будь ласка! Я тобі вдячний за героїчне спасіння мене! А тепер, дай мені спокій!

Арес розвернувся, але цього разу за плече його схопив Алан.

- Якщо ти не можеш ударити, я зроблю це за тебе, - тихо, майже пошепки сказав він.

Арес обернувся і незрозуміло дивився на нього.

– Що? - усміхнувся Алан, - мені нічого не буде.

На мить у Форда перехопило подих. Він не вірив у почуте, але очі Алана палали рішучістю, він не жартував, не знущався. Хлопець говорив щиро. Арес хотів щось заперечити, але зміг лише безглуздо розсміятися. Тепер Алан дивився на нього з подивом.

- Я ось не зрозумію, ти або дурень, або герой? – крізь сміх спитав він.

- Я друг, - знизав плечима Алан, - так зійде?

- Так, - трохи заспокоївшись, відповів Арес, - друга у мене ще не було.

Пізніше в компанії з'явилася Айна, подруга дитинства Алана. Разом вони закінчили школу, потім військову академію, пройшли підготовку та вступили на службу до загонів чистильників. Вони стільки пройшли разом, що Арес не уявляв собі життя без цих двох. І зараз, коли їхня компанія опинилася на межі розколу, йому було максимально не комфортно.

Намотуючи вже дванадцяте коло по парку, Арес все думав, як виправити ситуацію. Розумом він розумів, що повинен приєднатися до Тейку, пішовши за Домінікою та Аланом. Але серце все ще не прийняло того факту, що в цьому випадку йому доведеться попрощатися з Айною. І навіть коли все це закінчиться, їхні стосунки вже ніколи не стануть такими, як раніше. Він також розумів, що незважаючи на всю недовіру Айни, Домініка була тією, хто найбільше ризикував у цій справі. Її статус дочки генерала, членство її матері у парламенті, навіть робота її дядька, нинішнього генерала. Все було під загрозою через те, що вона прийняла бік гуманістів у цьому протистоянні та приєдналася до Тейку. Він вважав Домініку сильною, впевненою та хороброю дівчиною. І навіть слова Айни не могли переконати його у протилежному. Та й Алан ніколи не був ідіотом. Він завжди був тим лідером, за яким усі йшли. І Арес не мав жодних причин йому не довіряти. І в цьому всьому він сподівався лише на те, що Алану вдасться переконати вперту Гесту.

Повністю занурившись у свої роздуми, Арес не помітив Лоуренса та Еріку, які прогулювалися в компанії двох служниць. Еріці довелося його гукнути, щоб він хоч якось звернув на неї увагу.