Право вибору

- Пане Редхол! Ви поводитеся вкрай нерозумно! Ваші звинувачення образливі!

- Нерозумно знищувати десять тисяч людських життів, пане голово! Я говорю від імені кожного члена партії гуманістів! Ми проти! Ми не можемо допустити стільки смертей заради того, щоб «золотий мільярд» продовжував жити в достатку!

- Ви не розумієте про що кажете! Ви пропонуєте вкинути наш світ у хаос? Повернути часи, від яких ми намагалися врятувати наш народ? Щоб знову почався голод? Дефіцит? Боротьба за ресурси та території? Планета не здатна зараз прийняти стільки народу! Ми приймаємо найоптимальніше рішення!

- Це ви не розумієте, що творите! Стільки вбивств – це, на вашу думку, оптимальне рішення?! Це геноцид!

- Не варто апелювати таким гучним терміном, пане Редхол! Ніхто й не думав убивати цих людей! Вони продовжать жити в палацах Альтер-світу. Ви надто драматизуєте.

- Але вони ніколи не зможуть повернутися до реального світу!

– Списки ліквідованих ретельно готувалися кілька років. Люди, які потрапили до цих списків, не мають жодного приводу повертатися з реальний світ. Їхні розумові здібності, навички та таланти були визнані міжнародною комісією марними для суспільства, якого ми прагнемо і яке створюємо. До того ж це самотні люди, яким і повертатися нікуди. Вони ніяк більше не зможуть реалізувати себе у цьому світі. У той час як у Альтер-світі вони процвітаючі ремісники або авантюристи.

- Тоді чому ви оголосите своє рішення відкрито? Чому ви вирішили приховати це від широкого загалу?

- Ви ж грамотний політик, Лоуренсе! Кому як не вам знати про те, що є рішення, які приймаються за круглим столом без розголосу. Ці рішення не завжди праведні, але завжди на благо суспільства! Суспільство просто може бути не готове пізнати правду. І не відразу прийняти той факт, що це робиться заради їх самих!

- Але навіть у цьому списку є ті, у кого все ще є рідні чи друзі! Ви збираєтеся їх сповістити?

- Вам же було сказано! Це самотні люди!

- І все ж! Ми вимагаємо розголосу! Тримати такі рішення в таємниці... якщо ви відмовляєтеся, партії гуманістів не залишиться нічого більшого, як оприлюднити цю інформацію і тоді!..

- І тоді що?

У залі засідань повисла гробова тиша. Вже кілька годин Лоуренс Редхол і голова Ленон Роуг голосно сперечалися про прийняте за зачиненими дверима рішення. Звичайно, Партія гуманістів була в жаху. Але сили були не рівні.

- Пане Редхол! - нарешті заговорив Ленон, - ми приймаємо важливі рішення. Можливо вони здаються вам не гуманними, але все це робиться заради майбутнього. Заради дітей, яким хочемо залишити очищену, нову Землю. І задля цього нам доводиться чимось жертвувати. Якщо ви не хочете приймати такі рішення, Партія еволюціоністів бере цю відповідальність на себе. Світ не будується на вічних поступках та чеснотах. Іноді потрібно приймати жорстокі рішення, плоди яких ви зможете побачити через роки.

- Скільки ще ви плануєте вбити?

- Лоуренсе… не думайте про це як про вбивства. Всі ці люди продовжать своє життя в Альтер-світі, повноцінно і не защемлені в чомусь. А реальність ми залишимо для майбутнього дітей. Адже у вас є дочка, Лоуренсе? Чи не варто подбати про неї?

Лоуренс Редхол залишив зал засідань блідий і вимотаний. Інші члени партії гуманістів теж вступали в дебати, захищали позицію своєї партії, намагалися пояснити чому проти і чому не варто втілювати в життя цей звірячий план. Але еволюціоністи були непохитними. До того ж, гуманістам чітко дали зрозуміти, що оприлюднити цю інформацію їм не вдасться. Доказів на руках ніхто не має. А еволюціоністи з легкістю зможуть спростувати будь-які звинувачення. А після зникнення 10 тисяч людей помітять лише тоді, коли вони перестануть відроджуватися. Навряд чи хтось зв'яже це в єдиний ланцюжок. Люди були надто байдужі до того, що не стосується їх особисто. При цьому, Марі Нішима, якій у цьому всьому належить бути нейтральною, явно віддавала перевагу ідеям еволюціоністів. Хоча в дебатах вона не брала участі, а виконувала роль німого спостерігача. Лоуренс відчував на собі її сталевий погляд. У коридорі його наздогнала Солана. вигляд у неї був схвильований.

- З кожним разом ти поводишся все безрозсудніше, - сказала вона тихо, - варто було б трохи згасити запал і спокійно обміркувати, що ми можемо зробити.

- Ти маєш рацію, Соло, - кивнув Лоуренс, - але хіба ми маємо час?

- Лоуренсе, вони вже перейшли до погроз. Тобі треба бути обережнішим!

- Так, я це зрозумів, - погодився Редхол, - але хіба ми можемо це допустити? Дозволити, щоб це сталося?

- Правду кажучи, я навіть не знаю, чи здатні ми взагалі щось зробити, - похитала головою Солана, - чи здатні ми хоча б відстрочити виконання цього плану?.. Або, можливо, варто подумати про те, що ми можемо використовувати це, щоб здобути докази вбивств?

- Дозволити їм почати ліквідувати людей зі списку заради доказів?

- Знаю, це жахливо.

Повисла незграбна пауза.

- Еріку завантажили в Альтер-світ минулого тижня, - видавив Лоуренс.

– Що? Чому?

- Її хвороба почала прогресувати. Болі посилювалися, вона не могла спати. Плакала. І я відвіз до клініки. Там мені сказали, що єдиний шанс для неї – занурення. Медична капсула зупинить розвиток хвороби. Але моя дівчинка не залишить капсулу доти, доки ліки від її недуги не знайдуть.