І впадуть стіни

Алан йшов за Еліотом та Анжелізою. Ішли мовчки, напруга була така, що ще трохи і можна було б побачити, як летять іскри. Алан не вважав себе винним. Хоча й не міг чітко дати відповідь, чому накинувся на Еліота. Коли він побачив його в реалі, всередині все наче скипіло. Від свого безсилля він не знав куди ще виплеснути весь гнів. Він ніби розумів, що Ел просто виконував накази, як і він раніше. Але зараз щось у його голові змінилося, щось надломилося у його душі.

Вже біля дверей генеральського кабінету він ще раз глянув на Еліота. На обличчі того не виражалося зовсім ніяких емоцій. Він мовчки кивнув йому на двері, ніби кілька хвилин тому Алан зовсім не намагався його вдарити. Анжеліза навіть не дивилася на нього. Коли Ал зник за дверима, Ел важко зітхнув.

- Зламається.

- А мені здається, що шанс є, - ледь помітно посміхнулася Анж.

- Він був надто вірним псом, - зиркнув Ел зневажливо.

- А як на мене, він із цим впорається.

- І з чого раптом така впевненість?

- Він перший, хто не здригнувся від дотику мого ножа, - сказала дівчина.

***

- Алан Нортон, - Селім Грейрод відірвав свій погляд від паперів на своєму столі і звернув його на прибулого, - мабуть, варто почати з вибачень.

- Винен! - різко сказав Алан, - я ...

- О ні! Лейтенанте Нортон, ви не вірно мене зрозуміли, - косо посміхнувся генерал, - це я повинен вибачитися. Вибачте поведінку моєї племінниці. Вона в мене надто серйозна, коли справа стосується роботи.

- Я не розумію… - розгублено промовив Ал.

- Андромеда, - зітхнув генерал, - моя племінниця, Домініка. Красива, як і її мати. Цілеспрямована, як і її батько. Але на роботі занадто старається, як на мене. Їй би вже нареченого знайти…

- Перепрошую, генерале, але я не розумію! - порушив його роздуми Алан.

Грейрод підвівся і вийшов з-за столу. Повільно пройшовся кабінетом. Обійшов Алана довкола.

- Після того, як на тебе напала команда Змієносця, ти опинився в гостях у персонажа Грей, - сказав він серйозно, - ти залишався у неї і після того, як твої рани загоїлися. Це не могли пропустити повз. Ваш зв'язок зацікавив п'ятий загін.

- П'ятий загін?

- Ви, чистильники, контролюєте лад у Альтер-світі. Адже хтось повинен контролювати вас, - просто відповів генерал, - чотири групи для того, щоб ставити позначки. І одна, щоб контролювати чіткість виконання наказів.

- Чи є необхідність нас контролювати?

- Усіх необхідно контролювати, лейтенанте. Навіть мене хтось контролює, повірте мені. Твій зв'язок із персонажем Грей був помічений відразу ж. Тож до вас і відправили Андромеду. Спочатку вона мала просто проконтролювати те, як ви працюєте. Але потім на тебе напали і ти занадто багато часу провів в Альтер-світі. Тому Андромеда отримала наказ протестувати тебе. Ти пройшов перевірку. Грей відзначена. Ти молодець.

Алан стиснув руки в кулаки. Перед генералом треба було поводитися стримано та гідно. Не можна було викликати підозр ще більше. Він уже мало не спровокував бійки. Тепер за ним спостерігатимуть ще пильніше. Але як хотілося закричати. Грей постраждала через їхні безглузді перевірки! Тепер вона в небезпеці просто тому, що вони вирішили перевірити його вірність їхнім ідеям. І Алан був вірним. Був.

- Генерале, - здавлено спитав хлопець, - чому у списку на позначку опинився звичайний рядовий гравець? Ми відзначали тільки npc. Чому ж тоді?

- Лейтенанте, - похитав головою Селім, - так вас це зовсім не повинно  хвилювати. Але, якщо ви пройшли випробування, я відкрию завісу. Ви заслужили.

Генерал підійшов до свого столу і натиснув пару клавіш на напівпрозорій клавіатурі. Проекція спалахнула на стіні. Алан з жахом застиг, дивлячись на картину, що відкрилася йому. Чорна випалена земля. Зруйновані міста, пересохлі річки, уламки доріг. Це були мертві землі. Землі, які потребували порятунку.

- Люди зробили висновки, лейтенанте, - генерал Селім дивився на проекцію, вона відбивалася в його холодних очах, - наша планета не витримає такої кількості людей. Більше ніколи.

- Що ви маєте на увазі?

– Навіть очистивши ці території, ми більше не зможемо поселити на них ту кількість людей, що жили там раніше. Територія не дорівнює ресурсам, на жаль. Планета не здатна прогодувати стільки людей. Принаймні зараз і в найближчому майбутньому. І ми, що залишилися в реалі, це розуміємо. Але ми не впевнені, що це здатні зрозуміти всі оцифровані. Тому, дехто вирішив, що правильно трохи знизити кількість людей.

- Вбиваючи оцифрованих?

- Що за дурниці? - кривувата усмішка застигла на обличчі генерала, - ми не вбиваємо. Вони залишаються жити в Альтер-світі, щасливі, завжди молоді, задоволені своїм життям.

- Ви відбираєте у людей право повертатись у реал! Ви вирішуєте за них! Я… скажіть, після позначки, куди подіють тіла, в які більше не повернеться свідомість?

– Їх кремують.

Алан мовчав. Він розумів, що це чистої води геноцид. Але сказати нічого не міг. Він не знав, що з ним зроблять, якщо він раптом озвучить це за генерала.