Андромеда

– Я Андромеда. Ваш новий куратор.

 У капсульній лабораторії перед групою Алана стояла дівчина з волоссям кольору місяця. Та сама, що була вчора з Еліотом. Але цього разу вона була у формі, а на формі полковницькі погони. Сьогодні її довге волосся було зібране в тугий пучок. Сама вона була середнього зросту, досить спортивної статури і, як подумки зазначив Алан, груди вона явно перемотувала еластичними бинтами з незрозумілих йому причин. Але це він так просто припустив. Дівчина мала трохи акуратні риси обличчя, гоструватий маленький ніс, тонкий вигин брів і пухкі губи. Що справді в ній було примітного, то це очі. Куточки очей були трохи піднесені, довгі чорні вії, але що цікавіше, праве її око було холодного блакитного кольору з невеликими фіолетовими вкрапленнями, а ліве – янтарно-жовте.

- З сьогоднішнього дня я спостерігатиму за вашою роботою. Списки ви отримуватимете особисто від мене і у кожного буде свій. Якщо ви зустрінете npc не з вашого списку, але зі списку когось із товаришів по службі, ви теж можете його відзначати. Ми трохи змінимо територію вашої роботи. Тепер ви повинні будете телепортуватися до своїх цілей, у якому б куточку Альтер-світу вони не знаходилися. Все зрозуміло?

– Так! – в один голос відповіла група.

За інтонацією цієї відповіді Алан вже міг визначити, що думають про нового куратора його товариші по службі. Айна повністю поділяла його обурення, Андромеда їй не подобалася. Арес дотримувався нейтралітету, він не перейнявся до Андромеди зовсім ніякими емоціями. А ось Анж і Ел вже точно віддали їй свої душі.

Одразу ж, без будь-якої прелюдії, Андромеда надіслала на комунікатори кожного нові списки. Алан відкрив свій і заціпенів. У першій п'ятірці ID-адрес він побачив її. Ім'я Грей було четвертим у його списку. Піднявши голову, він зіткнувся поглядом з Андромедою. Та пильно дивилася на нього, її губи ледве помітно вигнулись в усмішці. І Алан зрозумів, що вона знає, де він був після нападу, вона знає про відьму Північного лісу, де її шукати і знає, що та в курсі про чутки про чистильників. Більше того, 12 днів Альтер-світу вона провела з одним із них під одним дахом.

- Щось не так, лейтенанте? - запитала вона.

- Ні, полковнику, - здавлено відповів Ал.

Група поринула у капсули. Алан затримався біля своєї і, переконавшись, що всі вже занурені, звернувся до Андромеди.

- Полковнику, - звернувся він, - дозвольте питання!

Клара завмерла біля свого комп'ютера. На її обличчі можна було прочитати "ой дурееень".

- Дозволяю, - кивнула Андромеда.

– За яким принципом формуються ці списки?

Андромеда здивовано підняла брову.

- Дивне питання, Сіріусе, - сказала вона тихо, - особливо від вас. Попередній куратор відгукувався про вас дуже втішно. Як про безжалісного чистильника, який справно виконує свою роботу, не ставить зайвих питань і свято вірить у те, що всі накази на благо суспільства.

- А вони справді на благо суспільства? Чи я просто свято в це вірю, полковнику?

- Обережно, лейтенанте, - примружилася Андромеда, - необдумані питання можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Ви впевнені, що готові отримати відповіді?

Алан затнувся, не в змозі заперечити.

- Сіріус, - зітхнула Андромеда, - все, що вам потрібно пам'ятати, так це те, що npc це просто npc. І якщо з якоїсь причини корпорація віддала наказ позбутися їх, значить, так тому і бути. Корпорація не віддає безпідставних наказів.

В очах Алана спалахнув вогонь. Шалене полум'я. Він був розлючений її байдужістю. Він ніяк не міг осмислити, що хтось такий прекрасний може бути настільки жорстоким і байдужим. Вона ніби не ставилася до npc як до людей, ніби вона вже давним-давно для себе вирішила, що вони просто набір даних, як у будь-якому MMORPG старого зразка. У грудях горіло, пекло. Він уже хотів щось сказати. Це був би конфлікт і він розумів, що не може спокійно розмовляти з цією дівчиною. Але в цей момент втрутилася Клара.

- Андромедо! – гукнула вона.

- Доктор Вільчинський?

- Ви мені потрібні, - сказала Клара, - подивіться на цю карту. Чи можемо ми?..

Алан далі не слухав. Скориставшись моментом, він ліг у капсулу і поринув у Альтер-світ. Він розумів, що Клара врятувала ситуацію. Він не зміг би говорити з Андромедою далі. Він був злий. І, правду кажучи, злий він був більше на себе. Адже до нападу Змієносця, до зустрічі з Грей, він думав так само. Якщо корпорація «Альтер» наказала, значить потрібно виконати. Він солдат, його справа – підкорятися наказам, а не шукати сенс у вказівках. Наскільки бридко він почував себе зараз, складно було описати словами.

Розплющивши очі в кімнаті заїжджого двору, він тут же вирушає шукати Грей. Її будинок прихований, зазначеного шляху на карті немає. Але він там був, знайде. Потрібно тільки поквапитися. Вихопивши відразу два сувої прискорення і застосувавши їх на себе, він промчав повз шинкаря, повз Марцію, яка намагалася його гукнути. Він лаяв себе за те, що ніколи надавав значення всьому, що відбувалося, просто був частиною стада, яке покірно йде за пастухом. Сказали позначити – позначаємо. Адже він із самого початку знав, що означає ця позначка.

Поначений персонаж не просто позбавлявся привілею нескінченного переродження. Перепрошивка оцифрованої особи? Сміх, та й годі! Немає жодного бага, жодних програм, які могли б чітко задати живій людині 3 життя, як у старих іграх. Тіло, живий людський мозок. Ось що забезпечувало можливість вічного переродження у грі. Поки функціонує мозок, поки працює вся нервова система, оцифрована особистість перероджуватиметься стільки, скільки гинула під ударами мобів. Але варто вбити мозок, особистого ресурсу оцифрованого вистачить лише на три рази. Позначки не розбудовували оцифрованого. Вони просто давали зрозуміти чистильниками з реалу, яку капсулу потрібно відключити, чиє тіло повинне перестати функціонувати раз і назавжди.