Недоречні питання

Арес був спокійний. Не ставив жодних запитань і просто привітав Алана, коли той повернувся в реал, і вони нарешті зустрілися. Айна не розмовляла з ним тиждень. Дівчина була настільки зла, що навіть не стала кричати. Вона не вичитувала і не лаялася з ним. Просто при першій же зустрічі вліпила сма́чного ляпас і пішла. Через сім днів, завдяки вмовлянням, вибаченням і підкупами у вигляді улюбленої їжі, Айна все-таки його вибачила.

Після того, що сталося, Алан дійшов висновку, що, якщо він сам у цьому не почне розбиратися, далі все буде лише складніше і незрозуміліше. Для себе він прийняв рішення провести самостійне розслідування і з'ясувати, що насправді за накази вони отримують і хто отримує вказівку в обхід чотирьох основних груп чистильників. Було більш ніж очевидно, що співрозмовників треба підбирати дуже обережно та ретельно. І, що важливо, не можна вплутувати в це Айну і Ареса.

Айна Геста була подругою дитинства Алана. Разом вони виросли, їхні мами товаришували, батьки періодично випивали разом у вихідні дні. Будинок її сім'ї був навпроти будинку сім'ї Нортонів. Айна мала велику родину. Двоє старших братів та молодша сестра, так само з ними жила бабуся. Як і сім'я Алана, родина Айни була з того золотого мільярда, що спокійно залишався на Землі. Аліна Геста, як і мама Алана, Сіон, була вченою-генетиком. Вони працювали в одній лабораторії, але над різними проектами. Аліна працювала над створенням злакових культур, які були б менш вибагливі до ґрунту, тоді як Сіон ьула в групі розробників ліків від захворювання легень, яке поширилося внаслідок забруднення повітря на планеті. Також вона очолювала проект зі створення системи очисних фільтрів води, повітря та ґрунту в містах, які знаходилися в чертогах благодатних земель. Батько Айни був членом парламенту Істару, який підтримував фракцію гуманістів. Після смерті Сіон, сім'я Айни наглядала за Аланом і надавала йому всіляку підтримку та допомогу. Завдяки їм він не залишився самотнім.

З Арес вони познайомилися в середній школі. З того часу разом пройшли і коледж, і навчання, і роботу. Це були дві найдорожчі і близькі люди, за яких Алан був готовий віддати життя. І найменше він хотів наражати їх на небезпеку. Він знав, що може їм довіряти, анітрохи не засумнівавшись. І знав, що якщо вони дізнаються про його розслідування, то дуже розлютяться на нього за те, що він не попросив їхньої допомоги. Але він був готовий ризикнути, аби ніхто не нашкодив їм.

У перший же день виходу на роботу Алан не знав, чим себе зайняти в штабі. Зазвичай нові списки приходять наприкінці робочого тижня, але цього разу їх не було. Тому в понеділок усі чистильники, наче неприкаяні привиди, хиталися штабом і намагалися знайти собі хоч якесь заняття. Хтось наїдався в кафетерії, хтось рубався у карти, хтось проводив час у спілкуванні один з одним. Айна та Анж, наприклад, пішли на стрільбища, Арес – у спортзал, залізо потягати. Алан же безцільно тинявся по будівлі, поки в бібліотеці не натрапив на Ела. Бібліотека головного штабу була величезною. Вона була схожа на неймовірних розмірів лабіринт з гвинтовими сходами, купою виконаних під старовину ламп. Величезна кількість книжкових шаф і полиць вражала. Це була одна з останніх бібліотек Землі, в якій було зібрано тисячі паперових книг. Ще дві знаходилися за межами Істару, на теренах колишньої Британії та Китаю. Книги в цих бібліотеках були зібрані по всьому світу, так би мовити, врятовані та реставровані. Деякі з них можна було взяти почитати, але були й такі, яких не можна було навіть торкатися. Тому відтворювали їх електронні копії, а самі книги ховали під скло, як експонати. Тут же в бібліотеці були зручні крісла та дивани для комфортного читання. І, на жаль, бібліотека ніколи не була багатолюдним місцем. Тут Ал і побачив Еліота.

- Ерідан, - жестом привітав він його, - добре, що знайшов тебе. Запитання є.

Еліот жестом запропонував Алану сісти навпроти.

- Слухаю тебе.

- Ти знаєш, що сталося з групою Змієносця? - обережно почав Ал.

– Їх усунули майже на два місяці від роботи. А ще я чув, що кожного із групи оштрафували та засудили до виправних робіт на двадцять днів.

- Зрозуміло, - пробурмотів Ал, - досі не розумію, навіщо вони напали.

- Хто знає, - зсунув плечима Ел.

- Якщо чесно, - обережно сказав Алан, відчуваючи, що розмова ніяк не клеїтися, - мені здається, що хтось наказав їм.

Ел підвів на нього погляд. Від його сірих очей подув такий пронизливий холод, що Алану стало ніяково.

-  З чого ти це взяв? - запитав він.

- Ну ... - зам'явся Алан на секунду, - мені так здалося. Адже… Це Дерек. Він завжди був одним із найвірніших солдатів. Завжди підтримував ідеологію командування. А тут щоб узяв і самовільно вирішив напасти на товариша по службі? Такого ж за званням, як він сам? Це дивно.

- Ти маєш рацію, - кивнув Ел, - Дерек один із найвірніших солдатів. Але кажучи про те, що йому хтось наказав… ти ставиш під сумнів вказівки нашого командування, Сіріусе?

- Я не піддаю сумніву накази, я просто подумав, що це могло статися не просто так… тобі ніколи не здавалися дивними ці списки? Ми повинні просто позначати, залишивши людині лише три шанси на відродження. Але чому саме позначені нами люди зникають через кілька днів після позначки?

- Чого ти взяв, що вони зникають?

- Ну… я просто… у Сайграні була травниця. Я закуповувався у неї. Вона була у списку. Зникла через три доби після отримання позначки. Це дивно…