Розділ 12. Твоя рука в моїй

Іві стояла біля вікна, дивлячись на міський пейзаж, що розстилався перед її очима. Вулиці оживали в нічному світлі, і її серце теж було сповнене нових емоцій — емоцій, які вона вже давно не відчувала. Це була не просто спокійна тиша, це була відсутність болю, відчуття, що вона більше не повинна бути самотньою.

Вона повернулася і побачила його — Майзла. Він сидів на дивані, втупившись у телефон, але йому не вистачало тих простих слів, щоб висловити те, що він відчував. Його погляд був глибоким, і Іві могла бачити в ньому більше, ніж просто холодну зовнішність. Вона помічала це давно, але тільки тепер відчувала, як важливо, щоб він був тут. Поруч з нею.

Відчуття близькості все більше переповнювало її, і це було щось більше, ніж просто емоційний зв’язок. Це було відчуття того, що її життя набуває нового сенсу. Майзл став не просто хлопцем, з яким вона зустрічалася. Він став частиною її світу, і це вже не було схоже на старі мрії, це стало реальністю.

Майзл підняв голову, і їхні погляди зустрілися. Він посміхнувся, і Іві відчула, як щось у її грудях знову прискорилося. Вона навіть не могла зрозуміти, чому так. Вона давно вирішила, що більше не хоче ховатися від своїх почуттів, але чому все ще було так складно прийняти те, що між ними було?

“Ти що задумалась?” — запитав він, поклавши телефон на стіл і підійшовши ближче. Його голос звучав м’яко, але з якимось незбагненним натяком.

“Ні,” — відповіла Іві, але сама відчула, що її голос звучить не так, як вона хотіла. Вона замовкла на кілька секунд, міркуючи. “Я просто думаю, як все змінилося. Як це стало можливим.”

Майзл присів поруч і подивився на неї з того місця, де вони сиділи разом. Його очі були більш відкритими, ніж вона звикла бачити. Це було наче все, що він тримав в собі, тепер було доступне. Вони більше не приховували один від одного своїх емоцій.

“Можливо, ми просто все не помічали раніше,” — сказав він. “Можливо, ми не готові були визнати, що між нами щось є. Але я зараз розумію: ти і я — це те, чого я шукав. І вже не важливо, скільки часу ми чекали.”

Іві відчула, як її груди стискаються, але це вже не було болісно. Це було приємно. Її серце виривалося з грудей від щастя, і вона вже не боялася того, що між ними може щось піти не так. Вона не мала сумнівів. Вона хотіла бути тут, разом з ним.

“Майзл,” — її голос був тихим, але впевненим. — “Ми маємо шанс, чи не так?”

Він кивнув, і його погляд став м’якшим, ніж зазвичай. Вона побачила, як він злегка ухмиляється. Це була та сама усмішка, яку вона так довго шукала. Усмішка, яка була правдивою, справжньою, такою ж, як і він.

“Маємо,” — підтвердив він. “Маємо шанс. І я буду робити все, щоб ми не втратили його.”

Іві глибоко вдихнула, відчуваючи, як біль, який колись був у її серці, зникає. Тепер перед нею було все, чого вона хотіла. Вона більше не боялася. Вона більше не відчувала себе самотньою. Тепер її світ був заповнений ним — Майзлом.

“Що якщо ми почнемо все знову?” — запитала вона, шукаючи в його очах підтвердження своїх слів.

Він подивився на неї з таким поглядом, що Іві стало ще тепліше в грудях.

“Ми вже почали,” — сказав він. “І зараз вже не важливо, скільки разів починати. Ми вже знаємо, куди йдемо.”

Іві посміхнулася, і її серце відчуло, як його слова стали правдою. Вона більше не переживала за те, що було в минулому. Зараз важливо було лише те, що вони мали зараз, і що все це стало їхнім майбутнім.

Він простягнув руку, і Іві не вагаючись взяла її. Це був перший раз, коли вона почувала, що це — справжній початок нової історії. Вони більше не були тими людьми, які боялися того, що їх чекає попереду. Вони стали єдиними. І це було більше, ніж просто дотик — це було взаєморозуміння, це була єдність.

“Ти моя,” — сказав Майзл, і його голос звучав так, наче це був вирок, якого вона завжди чекала.

Іві нахилилася до нього, і в її серці забилося щось нове. Це була не просто любов. Це було те, чого вона прагнула, не розуміючи цього. Вони були разом, і це стало головним у її житті.

“Я твоя,” — відповіла вона тихо, але впевнено. “Назавжди.”

І вони обнялися, не потребуючи більше слів. Тиша між ними була не порожнечею, а заповнена відчуттям того, що вони вже більше не повинні сумніватися. Вони були разом, і це було все, що їй було потрібно.

Ніч повільно опускалася, але Іві вже не відчувала холоду. Вона сиділа поруч з ним, тримаючи його руку, і відчувала, що зараз її життя — це не мрія. Це була реальність, яку вона обирала разом з Майзлом. І це було найкраще, що з нею коли-небудь траплялося.

Її рука в його. І це було початком їхньої нової історії.