Розділ 8. Погляд крізь роки

Минуло кілька років з того моменту, як вони з Майзлом востаннє розмовляли. Іві повернулася додому після університету, і хоча нічого кардинально не змінилося у її житті, вона відчувала, що все стало іншим. Вона змінилася, ставши більш самостійною, впертою, і навіть своїм способом мислення стала іншою.

Коли вона дізналася, що Майзл повертається до міста після навчання за кордоном, її серце відгукнулося несподіваним хвилюванням. Вона не була готова зустріти його, але щось усередині підказувало, що це неминуче. Вони обидва змінювались, і тепер уже не йшлося про той невиразний зв’язок, який колись був між ними. Зараз це була зустріч двох нових людей, готових оцінити один одного заново.

І ось, через кілька днів після того, як Майзл повернувся, вони нарешті зустрілися в кав’ярні, яка колись була їхнім улюбленим місцем.

Іві сиділа за столиком, виглядаючи його через вікно. Її серце билося трохи швидше, і вона намагалася не звертати увагу на зростаюче хвилювання. Вона була готова до зустрічі, але водночас не зовсім. Вона не знала, чи здатні вони повернутися до того, що було колись. Чи здатні вони це витримати.

Майзл зайшов у кав’ярню з тією самою легкою посмішкою, що була знайома ще зі школи, але тепер його очі здавалися іншими. Глибшими, зрілими. Він побачив її, і його погляд затримався на ній на кілька секунд більше, ніж слід було б.

Іві підняла погляд, і їхні очі зустрілися. Вона відчула, як серце знову підскакує від знайомої емоції. Але цього разу це не було збудженням від хвилювання, це був спокій. І, здається, вони обидва це відчули.

“Іві,” — його голос був м’яким, майже несміливим, коли він підійшов до столика.

“Привіт, Майзл,” — відповіла вона, намагаючись виглядати спокійно, хоча в її серці було все ще море емоцій.

Він сів навпроти неї, обидва відчували незначну ніяковість, яка заповнювала простір між ними. Вони обидва мали купу питань одне до одного, але жоден з них не поспішав з ними.

“Як ти?” — запитав він після паузи.

“Задоволена своїм життям. Розвиваюсь,” — відповіла Іві, хоча відчувала, що її слова були більше про щось зовнішнє, а не внутрішнє.

“Я теж. Усе змінилося. Але я не можу не згадувати, що було між нами колись. Ти була частиною мого життя, і це щось більше, ніж просто спогади.”

Ці слова здивували Іві. Вони обидва змінювались, але її власні почуття були важкими для неї самій.

“Ми були зовсім іншими тоді, Майзл. Я вже не та дівчина, якою була в школі,” — сказала вона, намагаючись не звучати холодно.

“Я знаю,” — Майзл усміхнувся, але в його очах була якась печаль. “Ми обидва змінилися. Але, можливо, тепер ми можемо спробувати знову, як нові люди.”

Іві відчула, як ці слова пронизують її, немов невидимий струм. Вона вже давно хотіла, щоб їхня зустріч стала новим початком, але тепер вона усвідомлювала, що це не буде таким простим, як вона собі уявляла.

“Ми змінилися, але чи можемо ми повернути те, що було між нами?” — запитала вона тихо, не зводячи погляду з його очей.

“Я не знаю. Але я готовий спробувати,” — відповів Майзл, його голос був спокійним, але впевненим.

Іві подумала про все, що вони пережили. Про те, як колись вона любила його, а він навіть не помічав. Як тепер, коли він хотів бути з нею, вона сама не була готова одразу відкрито дати відповідь.

“Ми можемо просто почати знову. Повільно,” — сказала Іві, наче це був найкращий компроміс між ними.

Майзл кивнув. Його обличчя розсвітилось від цієї пропозиції.

“Повільно — це якраз те, що я хочу.”

Вони довго сиділи, спілкуючись про звичайні речі, сміялися над спільними спогадами з минулого, розповідали про нові захоплення та пригоди. І хоча їхні розмови були легкими і безтурботними, між ними все одно була непомітна нитка чогось більшого — чогось, що ще потребувало часу, щоб розцвісти.

Майзл сів рівно, його погляд більше не був таким невпевненим, як на початку. Вони перемовлялися про старі моменти, але навіть через розмови Іві відчувала, що між ними існує нова, ще не визначена емоція. Ніби він намагається знайти її знову — не ту, якою вона була, але ту, якою може стати. Вона не знала, як це відчути, не знала, чи готова. Але її серце підказувало, що варто спробувати.

“Що ти думаєш про те, щоб поїхати кудись разом?” — несподівано запитав Майзл, порушуючи її думки.

Іві підняла брову, здивована. Вона очікувала якісь повсякденні запитання, але не таке.

“Куди?” — поцікавилася вона, трохи усміхаючись, намагаючись не виявляти свою внутрішню хвилю.

“Не знаю… може, до моря. Просто втекти від цього всього на кілька днів. Я відчуваю, що цього нам обом не вистачає,” — Майзл знову глянув на неї, його очі були серйозними, але водночас лагідними.

Іві замислилася. Це була ідея, яку вона раніше б відкинула як надто спонтанну, але тепер це здавалося чимось потрібним. Їй здавалося, що може саме цей крок дозволить їм побачити один одного не тільки через призму минулого, а й через нові можливості, які відкриються перед ними.

“Може. Але треба бути обережними,” — сказала вона, намагаючись залишатися вірною своїм переконанням.

“Я розумію,” — Майзл усміхнувся, і його погляд став м’якшим. “Просто я хочу побачити тебе такою, якою ти є зараз. Я хочу тебе знати, Іві, по-справжньому.”

Вона почувалася трохи збентежено. Її серце ще більше завмерло від цього визнання. Він хоче знати її справжню, а не ту, якою була вона колись.

“І я хочу побачити тебе. Справжнього,” — тихо відповіла вона, намагаючись не дати волю своїм емоціям.

Вони сиділи мовчки кілька хвилин, і цей спокій між ними здавався таким природним, що Іві навіть не помітила, як саме він заповнив весь простір. Це була не тиша, а розмова без слів, яка дозволяла їм краще розуміти одне одного.