Розділ 6. Це всього лише сон

«Сон закінчився, але відлуння залишилось. І я відчуваю, що саме цей момент — і є найважливіший.»

__________________________________________________________________________

Іві прокинулась рано. Сонце тільки-тільки почало розфарбовувати небо в м’які кольори, і, здавалось, увесь світ ще не прокинувся, залишаючись у тіні ночі. Вона сиділа на ліжку, в її тілі ще залишалась теплота сну, а у голові — слід тих, невиразних думок, що переплелися в її свідомості за ніч. Вона ще не була готова зустріти новий день, але була готова зустріти себе.

Це всього лише сон… — думка, що прийшла до неї, як тільки вона відкрила очі. Але як могла ця думка бути настільки правдивою, коли цей сон відчувався настільки реальним? Це не був просто звичайний сон, це було щось більше. Вона прокинулася, але ніби залишалася в тому світі, де Майзл дивився на неї з тією самою легкістю, якою вона дивилася на нього. В сні було щось таке, що, здавалося, могло стати реальним. Іві не знала чому, але вона це відчувала.

______________________________________________________________________

Вона зняла ковдру і повільно встала з ліжка, ковзаючи ногами по холодній підлозі. Звук годинника був настільки чітким у тиші ранку, що це видавалося їй єдиним реальним звуком у всьому світі. Вона підійшла до вікна, простягаючи руку, щоб відкрити його. І повітря було таким свіжим, таким прохолодним, що її обличчя затряслося від першого вдиху. Це був новий день. Але для неї — він був ще не зовсім новим. У її душі залишалася частка того світу сну, де Майзл дивився на неї з тією загадковою усмішкою. У сні він сказав їй те, чого вона завжди боялась почути від нього: «Я не забув тебе.»

Іві глибоко вдихнула, намагаючись позбутися того відчуття, яке залишилось після сну. Вона не могла пояснити чому, але вона відчула, як щось змінилося в її серці, як та нитка між минулим і теперішнім стала тоншою, майже невидимою. І все ж, це було реальне. Сон був реальним.

Я не можу тримати це в собі… — подумала вона. І хоча вона й не була певна, що це означало, їй захотілося все ж таки поділитися своїми думками з кимось, хоча б на кілька хвилин. Вона посміхнулась і пішла до столу, де її щоденник чекав на неї. Вона завжди писала, коли була розгублена, коли не могла знайти слова для того, щоб сказати це вголос. Щоденник став її прихистком. Тільки тут вона могла бути собою. І ця ранкова тиша допомогла знайти ті слова.

Вона відкрила сторінку, яка була заповнена емоціями, що накопичились за останній час. Тихо, не думаючи, вона почала писати:

«Цей сон став для мене більше, ніж просто ілюзія. Я не можу сказати, що це було лише фантазією. Я не знаю, чому я це відчуваю, але він був справжнім. І можливо, я просто боюсь, що це не повториться, що це все залишиться позаду. Але що як це було попередженням? Що якщо я повинна просто почекати, поки все стане на свої місця? Що якщо цей сон не просто відображення моїх бажань, а знак того, що я знову зустріну Майзла? І що якщо це буде не так, як раніше?»

Іві зробила паузу і подивилась на написане. Її серце билося швидко, але цього разу це не було від тривоги. Це був спокій. Вона не намагалася знайти відповіді на всі питання зараз, не шукала відповіді на всі свої сумніви. Вона просто писала, як відчувала.

_____________________________________________________________________

День розпочався, і вона вийшла з дому. Її кроки були твердими і впевненими, але всередині залишалося відчуття, що цей день — не звичайний. Це був день, коли Іві вперше за довгий час почала шукати себе, а не прагнути до чогось, що вже давно минуло.

Вона йшла вулицями, розмірковуючи про те, як змінився її погляд на життя. Всі ці дні вона жила в тіні спогадів, у світі, де було більше минулого, ніж теперішнього. Але тепер це все стало менше важливим. Вона не шукала відповіді в кожному погляді, не боялася знову зустрітись з тими моментами, що раніше приносили їй біль. Вона розуміла, що це не була її провина. Вона не була винна в тому, що серце не могло забути того, хто був важливим для неї. І вона більше не відчувала сорому за свої почуття. Вони були її.

І все ж, подумки вона часто поверталась до сну. Вона знала, що той момент ще повернеться, і це не була якась звичайна мрія. Вона відчула це. Можливо, Майзл навіть зараз думав про неї. Можливо, знову їхні шляхи перетнуться.

Але цього разу — вона була готова.

______________________________________________________________

Того вечора, лежачи в ліжку, Іві знову закрила очі. І хоча вона була далеко від того світу, де Майзл був її світом, їй більше не було страшно. Вона знала, що цей момент, коли вони знову зустрінуться, коли він побачить її такою, якою вона є, і коли все буде по-іншому — він прийде.

А поки що, вона залишалась тут, в цьому світі, в своєму теперішньому житті. І це було достатньо.

Тому що цього разу, вона була готова.