Розділ 5. Останній запис

Іві прокинулася. Вона була ще в ліжку, її руки охоплювали ковдру, і навколо все було тихо. Занадто тихо. Таке відчуття, ніби щось залишилось у серці, а все навколо залишилось таким, яким було раніше. Але відчуття вже не було таким важким.

Вона сіла на ліжку і подивилась у вікно. Сон був настільки реальним, що вона відчула холодок на шкірі, як після того, як прокидаєшся від великого емоційного потрясіння. У сні вона була з Майзлом. І все було по-іншому. Все було добре.

Вона не могла цього пояснити, але в сні було щось таке, що здавалося справжнім. Наче цей момент, хоча і не був реальним, став частиною її життя. Зустріч з Майзлом в сні була такою ніжною, такою теплою, що вона відчула, як серце стискається від почуттів, яких не хотіла відпускати.

“Це всього лише сон”, — подумала Іві, але усміхнулась сама до себе. Щось усередині заспокоїлось. Це було не просто сновидіння. Це було як пробудження. Вона зрозуміла, що все, що з ними було, це не просто випадковість. Це був якийсь знак.

Іві піднялась з ліжка і підійшла до дзеркала. Вона зупинилась на мить, дивлячись на своє відображення. Це була її звичайна, знайома, але водночас незнайома особа. Вона змінилась. Її очі більше не мали того болю, який був раніше. Тепер у них була ясність, ніби вона подивилась в майбутнє і побачила там не тільки себе, але і його.

Вона підійшла до столу, де лежав її щоденник. Іві взяла ручку і, не думаючи, почала писати. Її рука йшла швидко, не думаючи про кожне слово, немов щось її вело.

«Майже все, що я відчуваю, це те, що ми більше не будемо такими, якими були раніше. Я більше не хочу тримати цей біль у собі. Я хочу впустити світло в моєму житті. І я хочу, щоб він був там, у майбутньому. Можливо, колись ми знову зустрінемось. І все буде по-іншому.»

Вона зупинилась, перечитуючи ці рядки. Іві відчула, що це — не просто слова. Це був перший крок до розуміння того, що її життя, незважаючи на всі труднощі, може бути не таким вже й поганим. І вона була готова рухатись далі.

__________________________________________________________________

Майзл. Вона згадала його ім’я, як у сні. І хоча вона знала, що цей сон не мав сенсу, він залишав слід. Це був не просто фантазійний образ, це було бажання. Іві не знала, коли і де, але відчувала, що десь у майбутньому вони знову зустрінуться. Це вже не здавалось їй чимось таким неможливим. Це було так, ніби просто потрібно почекати, дочекатись того моменту, коли час знову зведе їх разом. Вона не сприймала це як примху чи обман. Її серце знало це.

Вона згадала, як він виглядав в її сні. Величезні очі, що поглядали на неї з такою ж відстанню, як і раніше. І хоча її серце тріпотіло від цієї думки, вона не відчула страху. Вона була готова до того, щоб цей момент справді стався. Вона навіть почала відчувати, що чим більше вона думає про це, тим ближчий цей момент стає.

Іві вийшла з кімнати і подивилась через вікно. Сонце піднімалося над горизонтом, і день тільки-тільки починався. Вона відчула, як м’яко огортає її цей новий день. Вона не була впевнена, що завтра буде все так само, але цей момент був її — тепер і зараз. І вона вирішила, що більше не буде тримати себе в минулому. Вона відкрила двері у новий день.

Вона більше не хотіла обертатись назад. Більше не хотіла плакати за тим, що ніколи не було її. І, можливо, у своєму серці вона зберігала ту мрію про зустріч. І це було добре. Вона була готова до того, щоб дати собі шанс на щастя.

__________________________________________________________________

Того вечора Іві знову сіла з щоденником. Але цього разу її слова не були такими важкими, як раніше. Вони були легкими і спокійними.

«Майже не важливо, де ми зараз. Важливо, що я знаю — я буду щаслива. І навіть якщо ми більше ніколи не зустрінемось, я залишу цей момент в своєму серці.»

Іві закрила щоденник і знову подивилась у вікно. Сонце заходило за горизонт, і вона відчула, що ці кілька місяців стали найважливішими в її житті.

Вона не знала, що буде далі. Вона не знала, коли знову побачить його, чи побачить взагалі. Але вона була готова. І це було достатньо.

_______________________________________________________

Іві повернулась до свого звичного життя, але тепер вона жила в іншому ритмі. Вона не намагалася шукати його в кожному погляді, не тримала спогади як тягар.

Вона дійсно почала жити. І в цьому житті — Майзл залишався далеким, але не забутим.

Знайшовши спокій, вона змогла вірити, що коли настане той момент — все буде по-іншому. Вони зустрінуться. І це буде добре.