Розділ тридцять дев’ятий

Після страти друга Девід повернувся додому. Спочатку він мав намір рушити до бару, та потім згадав, що вдома є пляшка віскі, тому змінив свої плани. Не пити містер Томпсон не міг – надто сильні удари завдавала доля. Та все ж, маючи гіркий досвід, Девід навчився на своїх помилках і мав намір вживати, знаючи міру.

Увійшовши до оселі, він одразу ж рушив на кухню, відчинив дверцята шафки, дістав пляшку, відкоркував її і зробив невеликий ковток. У двері постукали. Не випускаючи з рук віскі, містер Томпсон підійшов до дверей. Відчинивши їх, Девід одразу ж заховав алкоголь за спину і, посміхнувшись, промовив:

–  Вітаю ще раз, міс Олбані!

–  Доброго дня, містере Томпсоне. А що це у вас за спиною?

–  Пусте. Нічого тако… – Девід не встиг закінчити, як його руку схопила тендітна ручка дівчини. Вона побачила пляшку з алкоголем і здивовано запитала:

–  Ви що, п’єте?! Вдень?!

–  Міс Олбані, зрозумійте…

–  Я можу все зрозуміти, але не пияцтво опівдні!

–  Вільям був мені близьким другом. Він допоміг мені викарабкатися з того жахіття, яким для мене було життя ще пів року тому. Якби не Вільям, то я, напевно, помер би десь у канаві посеред лайна, бруду і власного блювотиння, – промовив Девід, та, зрозумівши, що бовкнув зайвого, продовжив, – вибачте, міс Олбані. Я зараз на емоціях і тому не зовсім контролюю свої слова.

–  Не переймайтеся, містере Томпсоне. Я розумію вас. Але пити – не вихід. Є куди більш приємні речі.

–  Наприклад?

Енн підійшла до Девіда, поклала свою руку на його щетинисту щоку і торкнулася губами до його вуст. Містер Томпсон випустив з рук пляшку з дорогим вмістом, обійняв міс Олбані за талію, ніжно притягнув до себе. На підлозі серед безлічі уламків розтікався алкоголь.

Тієї ночі Девід зрозумів, що ще здатен на кохання. Енн зрозуміла, що знайшла чоловіка, для якого неважливе її минуле. Обидва відчували усередині щастя, яке зігрівало їхні душі і змушувало серце битися, наче скажене.