Розділ тридцять другий

Мері прокинулася посеред ночі від страшенного болю у животі. Вона ледь встигла до вбиральні, як її вивернуло назовні. «Вже третій день підряд, – розмірковувала дівчина, – щось тут не так. Я не могла отруїтися, бо їла те саме, що й інші. А за ними я такого не помічала. Можливо…».

–  Я вагітна, – прошепотіла місіс Гарріс, – невже це правда?! Потрібно завтра ж піти до лікарні і з’ясувати це. А котра година? Чому досі нема Вільяма?! Де його чорти носять?! Так, Мері, заспокойся. Все буде гаразд. Він просто затримується. У нього ж ревізія в готелі. Вільям залишився там, напевно. Але чому ж він не повідомив мене про це?! Ми ж домовлялися! Це обурливо…

Мері відчула, що втома все сильніше закривала їй очі і, піддавшись солодкій спокусі подорожі у царство сновидінь, вона повернулася до спальні. Вранці її збудив гучний голос покоївки.

–  Мері! Мері! Прокинься!

–  Що трапилося, Енн?! Чого ти волаєш з самого ранку?!

–  Містера Гарріса заарештували!

–  Що?!

–  Його застали під час вбивства Бенджаміна Лоуренса у борделі вчорашнього вечора.

–  Ні! Я не вірю в це! Це якась нісенітниця! Цього не може бути!

–  Інспектор Кроуел у вітальні, він…

–  Я зараз спущуся. Нехай представник влади надасть мені відповідь!

Швидко одягнувшись, Мері спустилася до вітальні, де стояв Ентоні. Інспектор привітався, та замість взаємності отримав різке запитання:

–  Як це розуміти, інспекторе?! На якій підставі був заарештований мій чоловік?!

–  На підставі того, що він вчинив убивство містера Бенджаміна Лоуренса.

–  Хто може це підтвердити?

–  Свідки, та й сам містер Гарріс, який щиро розкаявся за вчинені вбивства.

–  Вбивства?!

–  Так, місіс Гарріс. Саме за вбивства. Усі чотири нічні вбивства впливових людей нашого міста його рук справа. Можете мені вірити, що я був здивований не менше за вас.

–  Де він зараз?

–  Під вартою у відділку.

–  Що йому загрожує?

–  Якщо провину доведуть, а так воно, скоріше за все, і буде, то містера Гарріса буде страчено. На шибениці, гадаю…

Інспектор Кроуел не встиг закінчити думку, бо почав ловити місіс Гарріс, що знепритомніла, дізнавшись про ймовірну долю чоловіка. Ентоні покликав на допомогу. На клич одразу ж зреагували Енн та Джеймс, які підхопили Мері і поклали її на диван. Коли вона отямилася, інспектора в будинку вже не було. Місіс Гарріс пішла до відділку поліції.

У будівлі міських правоохоронців Мері одразу ж стала вимагати побачення з чоловіком. Поліцейський провів її до камери, де ще вчора розташовувався Девід, а нині – Вільям, і попередив, що у них для зустрічі лише пів години. Після чого залишив подружжя наодинці.

Побачивши Мері, Вільям хотів було почати виправдовуватись перед нею, та дівчина поцілувала його в губи, міцно обійняла і не відпускала кілька хвилин. Нарешті Мері промовила:

– Коханий, я дуже хвилювалася! Що трапилося?! Інспектор Кроуел наговорив мені таких дурниць! Уявляєш, він сказав, що ти вбив Лоуренса, Мітчелла, Бермінгена і Вілкінсона і навіть визнав свою вину. Сміх та й годі.

–  Люба, це правда…

–  Як це?! Чому?! Навіщо?!

– Важко пояснити. Я просто відчував, що повинен так вчинити, аби очистити суспільство від тих виродків, якими були мої жертви. Я свідомо порушував закон. І свідомо здався до рук правосуддя. Інакше я б і сам уникнув справедливої кари. А як нічний вбивця я цілком заслуговую на неї. Тим паче, я не міг допустити, щоб був засуджений невинуватий. Не знаю, чи зміниться твоя думка про мене, та я вчиняв так, як вирішив за належне.

–  Вільяме! Мій любий Вільяме! Моя думка про тебе ніколи не зміниться, адже я кохаю тебе, а ти кохаєш мене. А тепер, думаю, тебе любитиме ще одна людина. Маленька.

–  Що?! Ти хочеш сказати, що…

–  Так. Я вагітна. Скоріш за все. Сьогодні піду до лікарні і скажу точно. Та я певна, що усередині мене вже є життя, бо вже кілька днів мені зле.

–  Мері, люба! Я… Я не знаю, що сказати… Я не думав про це, коли вчиняв злочини… Мене чекає страта. Як буде жити і виховуватись дитина без батька?

–  У нашої дитини буде найкращий батько, адже він зробив її майбутнє щасливішим, очистивши вулиці міста від бруду, жертвуючи собою. Вона буде пишатися тобою, так само, як я горджуся, любий.

–  Дякую тобі, Мері. Я дуже сильно кохаю тебе.

–  І я тебе, Вільяме.

Вони ще раз міцно обійнялися і поцілувалися. Час, що залишався у їхньому розпорядженні, подружжя Гаррісів провели за розмовами. Загалом розповідав Вільям, а Мері уважно слухала. Тільки­-но час побачення закінчився, дівчина ще раз поцілувала чоловіка і залишила відділок, вирушивши до лікарні. У медичному закладі лікар­-гінеколог підтвердив здогадки місіс Гарріс. З радісною звісткою Мері вирушила додому і попросила Енн сповістити про це Вільяма, бо сама вона знову відчула себе зле. Міс Олбані передала звістку заарештованому і одразу ж повернулася, аби допомогти подружці.