Розділ тридцять перший

Автомобіль мчав із шаленою швидкістю. Інспектор Кроуел, який знаходився на задньому сидінні, налаштовувався на ймовірну стрілянину зі злочинцем, хоч зовсім цього не хотів. У голові Ентоні блукали думки різного роду: з одного боку, в нього з’явилась чудова можливість схопити злочинця і завершити нарешті це бісове розслідування, яке бентежило його розум і душу майже рік, з іншого – таємнича особистість містера Вільгельма Вайта наштовхувала на міркування про ймовірну наявність шпигунської інтриги з причетністю національних та закордонних політичних сил.

Тільки­-но вони спинилися, інспектор Кроуел, оголивши револьвер, разом з кількома співробітниками обережно увійшов до «Прінцес­-оф­-зе­-найт». Побачивши правоохоронців, Генріх вибіг їм назустріч і промовив:

–  Там він, цей бісів Вайт, у кабінеті!

– Залишся з містером Девідсоном, Нельсоне! – промовив Ентоні, глянувши на перелякане обличчя адміністратора. – Адаме, Семюеле, за мною!

–  Будьте обережними, інспекторе, – промовив Генріх, – він озброєний.

Повільно підіймаючись по сходах, Ентоні помітив оголене тіло на порозі відчиненого кабінету. Зробивши жест Адаму, щоб той зостався біля повії, інспектор Кроуел увійшов до кабінету першим. Зрозумівши, що перед ним у кріслі сидить ніхто інший, як містер Вільям Гарріс, він на мить розгубився, та все ж направив зброю на злочинця і голосно промовив:

–  Повільно встати і підняти руки вгору! Повільно повернутися до мене спиною! Повільно зробити три кроки у мій бік! Повільно опуститися на коліна!

Після того, як Вільям виконав вказівки, Ентоні сховав револьвер до кобури, дістав кайданки і швидко наблизився до вбивці. Семюел зброї не ховав, уважно спостерігав за діями вбивці. Надягнувши кайданки на зап’ястки аристократа, інспектор Кроуел промовив:

–  Містере Гаррісе! Ви заарештовані за вчинення вбивства містера Бенджаміна Лоуренса, а також за підозрою у вчиненні вбивств містерів Едварда Мітчелла, Фреда Бермінгена та Дункана Вілкінсона! Ви маєте право мовчати, так як кожне слово може бути використане проти вас! Вас судитимуть за законами держави та графства!

Через кілька хвилин Вільям був вже у відділку та чекав допиту.

Інспектор Кроуел зостався на місці вчинення злочину, проводячи огляд кабінету, тіла Бенджаміна Лоуренса, ножа, яким було нанесено удари, і опитуючи свідків у особі адміністратора Генріха Девідсона, який вже нічого не боявся, та повії Ревеки Тодд, яка прийшла до тями. Записавши основні відомості до протоколу, Ентоні помітив під столом невеликий згорток. Розгорнувши його, він виявив білий порошок, який був дуже схожий на засіб, обіг якого обмежений. Віддавши згорток з білою порошкоподібною речовиною Семюелу, інспектор побачив, що папери, на яких цей згорток лежав, є нічим іншим, як документацією вбитого. Піднявши їх, Ентоні почав уважно вивчати зміст документів. Зробивши деякі помітки у блокноті, він спустився донизу і рушив до відділку. Йому кортіло скоріше розпочати допит заарештованого ним містера Гарріса.

У відділку інспектора Кроуела зустрів містер Хаунд:

–  Гарна робота, Ентоні! Так тримати! Розколюйте його за попередні вбивства! Суддя готовий винести вирок вже завтра!

–  Я зроблю все, що зможу, містере Хаунде.

– Якщо все вийде, то отримаєте заохочення, – посміхнувшись, вимовив Річард, – медаль, там, чи грамоту. Можливо, кілька днів відпочинку. Ви як ніхто інший цього заслуговуєте.

У той момент Ентоні закортіло вдарити свого керівника по обличчю, аби той умився кров’ю. Та, взявши себе до рук, змовчав і рушив до кабінету, де знаходився Вільям.

Відчинивши двері, інспектор промовив:

–  Залиш нас, Нельсоне.

Коли наглядач вийшов, Ентоні влаштувався на його місце і розпочав допит:

–  Містере Гаррісе, як я вже казав, ви затримані за вбивство містера Бенджаміна Лоуренса та за підозрою у вбивстві містерів Едварда Мітчелла, Фреда Бермінгена та Дункана Вілкінсона. Чи усвідомлюєте ви це?

–  Цілком, інспекторе.

–  Чи визнаєте ви свою провину щодо вбивства містера Бенджаміна Лоуренса?

–  Визнаю. І одразу скажу, що і трьох останніх вбив також я.

–  Навіщо ви розповідаєте мені це? Ви маєте право не свідчити проти себе.

–  Я знаю це, але не хочу, аби за мої злочинні дії відповідав хтось інший.

–  Це вчинок справжнього чоловіка, містере Гаррісе. Та все ж ще раз попереджую, що всі слова, сказані вами, можуть бути використані проти вас.

–  Я розумію це, інспекторе. Та інакше я не можу.

–  Що ж, справа ваша, – промовив Ентоні, зробивши вигляд, ніби не радий такому каяттю, – та навіщо ви це зробили, містере Гаррісе?

–  Мітчелл разом з Бермінгеном своїми діями прирекли на смерть багатьох жебраків. Для них волоцюги не були людьми. Вілкінсон був причетний до смерті Кеті Томпсон і багатьох інших, бо незаконно продавав наркотичні засоби у великих розмірах. Одним із покупців був саме Лоуренс, який використовував одурманюючі препарати, щоб змушувати повій бути більш податливими. Докази цього я залишив вам, інспекторе, під столом разом зі згортком кокаїну.

–  То це ви обережно поклали документацію?