Розділ тридцятий

Як тільки двері за Генріхом зачинилися, Бенджамін Лоуренс підійшов до них, двічі повернув ключ, смикнув ручку дверей, перевіривши, що доступ до кабінету ззовні неможливий. Після чого він дістав ключ зі шпарини та поклав до кишені білосніжного шовкового халату з малюнками на спині у вигляді ієрогліфів та символів буддизму. Власник найуспішнішого борделю міста та околиць дуже полюбляв Схід, його традиції та культури його народів, і завжди хотів залишити все й поїхати в одну з країн Сходу. Він мав чималу бібліотеку, яка містила мудрість найвпливовіших і найвидатніших людей усіх часів, так чи інакше пов’язаних з предметом захоплення Бенджаміна. Кабінет, окрім позолоти і мармуру, був також прикрашений картинами, мініатюрами, керамічними та глиняними виробами східних митців. На одному з полотен, яке саме розглядав Лоуренс, була зображена молода дівчина, яка купалася у гірському озері. Вона дивилася в очі товстенького багатія, провокуючи його на відчуття легкого сорому, змушуючи переводити погляд на інші витвори мистецтва, які були навколо містера Лоуренса.

Бенджамін вирішив перевірити свій список справ та ділових зустрічей, ведення якого не довіряв жодній особі, окрім себе. Витягнувши зі стосу червону теку, Лоуренс розгорнув її і почав уважно вивчати зміст. На сьогодні у нього не було заплановано жодних справ, та завтра Бенджамін мусив зустрітися з новим мером міста – лишалося тільки вирішити, де саме відбудеться зустріч: у ресторані чи в лазні. Лоуренс схилявся до останнього.

Думки власника публічного будинку про те, яких саме дівчат потрібно буде задіяти на завтрашній зустрічі перервав стукіт у двері. Розгубившись на мить, та одразу взявши себе до рук, містер Лоуренс запитав:

–  Хто там ще?!

– Це я, Ревека, – промовила повія, – відчиніть, будь ласка, містере Лоуренсе. Клієнтові закортіло спробувати білого порошку, а мій вже закінчився.

–  Зараз, – сказав Бенджамін, ліниво дістаючи з шухляди невеликий згорток з кількома грамами кокаїну. Підійшовши до дверей, він встромив ключа до шпарини, двічі повернув його і відчинив двері.

На порозі стояла оголена міс Тодд, за спиною якою розташувався якийсь невідомий Бенджамінові чоловік. Відштовхнувши повію лівою рукою вбік, таємний відвідувач зробив крок у напрямку містера Лоуренса. Від поштовху Ревека вдарилася головою о дверний отвір і впала на підлогу, не встигнувши навіть зойкнути. Нападник взявся лівою рукою за горло своєї жертви. У його правій руці блиснуло лезо, а в очах містера Лоуренса з’явився первісний жах, який завадив йому видати хоч якийсь звук. Бенджамін відчув сильний удар у живіт. Невідомий встромив ножа по самісіньке руків’я і почав штовхати опонента до того часу, доки на заваді не став письмовий стіл, на якому були розташовані червона тека і згорток з порошком. Нападник, побачивши стола, закинув на нього Лоуренса, не змінюючи положень рук. Тільки­-но Бенджамін опинився на столі, нічний вбивця вийняв ножа із закривавленого живота своєї жертви і встромив його трохи вище попередньої рани, у район серця. Цього разу містер Лоуренс все ж зумів видавити з себе протяжний, але не дуже гучний крик. Та все одно Генріх почув його. Вже через кілька секунд він був у кабінеті і власними очима бачив жахливу картину: міс Ревека Тодд прикрашала своїм ніжним оголеним тілом підлогу перед кабінетом; у кабінеті на столі лежав містер Бенджамін Лоуренс з ножем, який стирчав з його закривавленого тіла; перед столом стояв містер Вільгельм Вайт, який повільно і глибоко дихав, роздивляючись візерунки, які вимальовувала кров на білосніжному халаті вбитого. Не вагаючись ні хвилини, адміністратор швидко спустився донизу і викликав поліцію. Після цього він героїчно заховався за стійку і благав Бога, аби вбивця не дістався до нього. Та скромна особистість Генріха Вільяма не цікавила. Він вже зробив усе, що хотів. Майже все.

Залишившись наодинці, містер Гарріс почав шарудіти по документах власника кабінету. Йому кортіло знайти будь-­які докази про причетність містера Вілкінсона до продажу партії наркотичних засобів містерові Лоуренсу, тим самим доводячи наявність того факту, що Бенджамін під фізичним та психологічним примусом змушував повій вживати одурманюючі препарати, аби досягти ефекту більшої їхньої поступливості. І це було найголовнішим, аби розпочалося розслідування щодо дій нині покійних Дункана і Бенджаміна, а згодом і вийти на слід більш вагомих у суспільстві осіб, причетних до цих злочинів. Все, що йому вдалося знайти, Вільям залишив на підлозі, поклавши на документи згорток з кокаїном.

Завершивши усі свої справи, містер Гарріс сів у крісло, роздивляючись витвори мистецтва і чекаючи поліцію, яка прибула через кілька хвилин.