Розділ двадцять восьмий

«Шановний містере Кларку,

враховуючи деякі факти Вашого минулого, які мені доволі гарно відомі, вважаю за необхідне просити вас надати допомогу слідству і мені особисто. Я знаю, що Ви вже кілька місяців не вживаєте нічого забороненого, проте все ж думаю, що Ви маєте певну інформацію або зв’язки з особами, які нею володіють, щодо деяких постачальників наркотичних препаратів. На цей час мене цікавить саме покійний містер Дункан Вілкінсон. Будь те такі ласкаві, містере Кларку, надайте мені інформацію про тих осіб, які цього місяця придбали у лікаря будь­які засоби, що мають одурманюючий ефект. Бажано, аби Ви відповіли до кінця цього тижня. Сподіваюсь на Вашу співпрацю.

З повагою, Ваш гарний знайомий, інспектор Ентоні Кроуел».

На обличчі викладача історії Нормана Кларка з’явились крапельки поту, коли він прочитав лист. Він занервував, і офіцер, що приніс листа, помітив це. Та обидва зробили вигляд, наче нічого не відбувалося.

–  Передайте інспекторові Кроуелу, що я зроблю все, що зможу, – промовив Норман, – та нічого не обіцятиму.

Поліцейський зробив кивок головою і зник. Норман, тяжко зітхнувши, увійшов до аудиторії і продовжив заняття.

Ввечері того ж дня Норман збирався до чергового Великого Засідання «Караючої Лапи Правосуддя». Вже майже тиждень члени релігійної організації збиралися разом, обмірковували найгостріші проблеми людства і шляхи їх подолання. Завершуючи розмови таємним обрядом, звісно. Та сьогодні у містера Кларка була ще одна місія: він повинен був дещо з’ясувати у міс Тодд. Знаючи про те, що Ревека вживає опіум та кокаїн, Норман вирішив розпочати саме з неї. Якби у нього нічого не вдалося – були ще кілька знайомих, які неодмінно щось знали. Та він сподівався на успіх саме тут і зараз.

Зайшовши до будівлі старої мерії і пройшовши стандартну вже перевірку паролем, Норман приєднався до своїх однодумців. Ревека стояла біля столу і розглядала Правила. Ден стояв у темряві, дивлячись у вікно і виглядаючи Джека, який, як завжди, затримувався. Щоб не гаяти часу, викладач розпочав розмову з повією:

–  Доброго вечора, сестро. Як ся маєте?

–  Вітаю, брате. Нічого, все гаразд. А ви?

–  Все могло бути краще.

–  Що сталося, брате?

– Проблеми на роботі. Дуже втомлююсь. Приходжу додому напівживий. Лише наші зустрічі трохи тримають мене в тонусі. Та цього не вистачає. Якби було щось таке, що допомогло б мені бути більш активним...

–  А якщо я відповім, що є таке «щось»? – посміхнувшись, сказала Ревека.

–  Дійсно? І що ж це?

–  Тільки ви нікому, гаразд? – пошепки промовила повія.

–  Авжеж, сестро.

–  Мій господар, містер Лоуренс, використовує деякі препарати, аби дівчата були більш поступливими. Після них вони стають розслаблені, наче п’яні, і з ними можна робити все, що заманеться. Гадаю, що у нього є й препарати, які б мали зворотній ефект.

–  А де містер Лоуренс їх бере?

– Взагалі-­то він мені не каже, проте одного разу містер Лоуренс схибив. Він згадав про жадібність якогось лікаря. Не пам’ятаю прізвища, та, начебто, саме цього лікаря вбили кілька днів тому. Бо господар дуже розгнівався і засмутився, дізнавшись про це, сказав: «Тепер ще й нового постачальника шукати».

–  Дякую вам, сестро.

–  То що, мені пошукати «щось»?

–  Так, – промовив Норман, переконавши себе, що це дійсно піде йому на користь.

Наступного дня інспектор Кроуел отримав листа від свого інформатора з чіткою відповіддю на поставлене запитання. У Ентоні з’явилася маленька іскра надії щодо успіху в розслідуванні. Норман Кларк – наркоман зі стажем – знову повернувся на слизьку стежку, яка неодмінно заганяє в могилу в самому розквіті сил.