Розділ двадцять третій

«КЛЯТА ТВАРЮКА!», «ПЕКЕЛЬНЕ СТВОРІННЯ!», «ДИЯВОЛ У ПЛОТІ!», «НІЧНИЙ ЗВІР!», «БІСОВЕ ДИТЯ!», «МІСЬКЕ ЧУДОВИСЬКО!», «СТВОРІННЯ НОЧІ!», «КРОВОПИВЦЯ!», «УПИР!» – ці та інші назви лунали на шпальтах усіх видань графства і навіть за його межами. Суспільство вигадало власні імена тій жахливій істоті, яка тероризувала місто вночі. А враховуючи його невловимість і відчуваючи його містичність, люди пояснювали появу монстра з усіма гріхами соціуму в цілому і декотрих осіб зокрема. Багато хто дійсно вірив у те, що створіння матеріалізується напряму з пекла і зупинити його неможливо. Можна лише заохотити його і тоді він припинить свої дії. Деякі міщани навіть створили власну релігію, аби поклонятися чудовиську, намагаючись цим, в першу чергу, захистити себе та своїх рідних від Караючої Лапи Правосуддя Небесного.

Джек Родрі, поліцейський місцевого відділку, поспішав на Друге Велике Засідання релігійної організації «Караючої Лапи Правосуддя Небесного». Перше Велике Засідання відбулося вчорашнього вечора, і на ньому учасники вирішили неабиякі важливі питання: назву організації, склад членів-­учасників, головні завдання організації, основні методи роботи, звід суворих Правил організації. Сьогодні повинні були розпочатися вже справжні дії, які й допоможуть місту позбутися Дияволового Сина – саме таке ім’я дали члени цієї релігійної організації таємничому вбивці.

Спустившись до старої будівлі мерії, яке пустувало вже кілька років, і в якому зазвичай не було жодної живої душі, окрім останніх днів, Джек відчинив двері і зайшов досередини. Його одразу зустріли вже традиційним паролем­-привітанням:

–  Що є найголоснішим звуком Всесвіту? – запитала темрява.

–  Нічна тиша, яка настає у час, коли з’являється Великий Син Дияволовий, – відповів полісмен.

–  Вітаю, брате! – з тіні вийшов головний редактор «Морнінг­-івентс» Ден Чейз. – Як настрій?

–  Кортить скоріше розпочати, – потираючи руки, відповів Джек.

–  Станьмо у коло, браття та сестро, – промовив Ден, – візьмімося за руки і назвемося, щоб Великий Син Дияволовий почув наші імена і змилостивився над нашими душами і душами наших близьких. Я, Ден Чейз, вітаю тебе, Великий Сину Дияволовий, і вас, браття та сестро мої.

– Я, Джек Родрі, вітаю тебе, Великий Сину Дияволовий, і вас, браття та сестро мої, – промовив правоохоронець, який у вільний від роботи час займався мисливством, а відтепер і служінням своєму Покровителю і Батьку, яким і був для всіх членів­-учасників невідомий їм Дух Справедливості.

–  Я, Ревека Тодд, вітаю тебе, Великий Сину Дияволовий, і вас, браття мої, – промовила повія, яка вже другу ніч підряд займалася незвичними для себе діями.

–  Я, Норман Кларк, вітаю тебе, Великий Сину Дияволовий, і вас, браття та сестро мої, – завершив викладач історії, культурології та правознавства, який кожного вечора займався з молоденькими дівчатами додатковими заняттями, зазвичай підкріпляючи теоретичні знання практичними навичками, переважно з анатомії. Та вже два вечори учениці не отримували життєвого досвіду від Нормана.

– Добре, дякую вам, брати та сестро, – підсумував Ден, – а тепер почнімо наше Друге Велике Засідання «Караючої Лапи Правосуддя Небесного». Кожен з нас зараз запропонує по одному способу, щоб заохотити Батька нашого, аби не чіпав він більше мирне населення нашого міста. Почнімо з вас, брате Джеку.

–  Гаразд. Я як представник влади пропоную наступне: необхідно встановити зв’язок із Великим Сином Дияволовим і з’ясувати, що саме йому потрібно, аби його місія на землі завершилася і він зміг знову повернутися по пекла.

–  Що ж, непогано, брате, проте я сумніваюся, що Дух Справедливості вийде на зв’язок, не кажучи вже про те, щоб він домовлявся з нами, звичайними смертними. Це не злодій, який утримує заручника. З ним неможливо домовитися. Він утримує в заручниках увесь Всесвіт і нас з вами також, браття і сестро, – парирував Норман, – тож я як представник інтелігенції цього міста пропоную інше. В усі часи кожен народ приносив жертву Вищим Силам, аби задобрити їх. Найчастішим об’єктом жертвопринесення виступала цнотлива дівчина. Тож маю впевненість, що це дійсно може спрацювати. Хоча би на певний період, з вірогідністю постійної повторності жертвопринесення.

–  Непогана ідея, брате Нормане. А що може запропонувати наша сестра Ревека? – промовив Ден.

– Як представниця звичайного люду вважаю, що Караюча Лапа Правосуддя Небесного ніколи не зупиниться, поки не забере душі усіх грішників. А їх дійсно величезна кількість. Також я певна, що у разі нашої помилки, ми можемо лишень розлютити Духа і він повернеться з пекла з іншими бісами. І тоді вже ми нічого вдіяти не зможемо. Мені здається, що Сину Дияволовому неприємно у пекельному полум’ї, тому він і повертається на землю, на якій вже колись давно жив. І нам потрібно зробити так, аби він зміг вселитися в якесь тіло з бездоганною душею і назавжди залишитися на Землі.

–  І як нам це зробити, сестро?

–  Дуже просто. Усі вбивства були доволі жорстокими і кривавими, чи не так? І ідея брата Нормана загалом непогана. Та занадто вже вона приверне до нашої таємної організації непотрібну увагу. А що, якщо нам просто кожного разу інсценувати такі вбивства, з тією умовою, що замість душогубства буде більш приємне і цілком суспільно­-корисне діяння, – посміхаючись, промовила Ревека, повільно знімаючи з себе плаття, демонструючи учасникам організації усі принади тендітного жіночого тіла. Узявши до рук ножа, вона зробила глибокий надріз на вказівному пальці і вимазала кров’ю свої груди.