Очима тварини

***

Було тепло. Дуже тепло. 

Пам'ятаю як мене добре вимили і поставили в якусь коробку. В той день я та мої брати були вивезені на базар для продажу. Мені не зовсім подобалось, що люди кожен раз мене хапали та затискали наче я якась іграшка. 

 - "Подивись який красунчик! - гукнула якась висока жіночка, - Я думаю ми знайшли його".

Я чомусь відразу подумав, що мова йшла про мене, але не поспішав з висновками. 

Мене різко засунули в іншу сумку, це сталося так швидко. Відчуття наче вони думають, що я втечу. Мені, якщо чесно, все-одно, головне заберіть мене з-під цього пекучого сонця!

***

Нарешті ми приїхали! 

Мене витягли, і я опинився посеред маленької кімнати - це була кухня. Як я це зрозумів? Дуже просто! Стояла миска, яка належала мені, бо я сумніваюсь, що люди будуть їсти корм. 

Трохи відпочивши, я помітив, що двері на вулицю відчинені, тому пішов досліджувати де взагалі знаходиться моє нове місце проживання. 

 Переді мною було багато зелені, старий дерев'яний паркан та навіть ще одна тварина. Зрозуміло, що це звичайнісіньке село, але от від чого моя шерсть стала дибки.. Собака! Тут є собака..

  ***

Що ж робити? Підійти з хорошим настроєм і підморгнути, може ми станемо хорошими друзями? 

Чи оминути його десятою дорогою, бо все може закінчитись плачевно для мене? 

Поки я думав над тим, що робити, то жіночка яка вибрала мене серед усіх котів на продажі підняла мене та понесла прямо до об'єкта моїх сумнівів. 

 - Познайомся з містером Баксом, - гучно промовила вона, - Він буде новим другом для тебе, Томе! "

Чесно? Я трохи очманів від того як швидко відбуваються події в моєму житті. Вона вже придумала мені нове ім'я. Звучить непогано, тому я одобрив його. 

***

 Хазяйка поставила мене на місце і я залишився на одинці зі своїм страхом - Баксом. 

 - Ну і як воно там? - заговорив від до мене. 

Це запитання сказано зі злості, з радості чи з сарказмом? До чого взагалі воно? 

Я просто закляк на місці, але подумав, що я не такий боягуз якийсь, треба відповісти. 

 -Помаленьку , - відповів я. 

Боже, напевне це звучало так погано.. Не знаю, не хочу думати лише про погане, здається він добрий. 

 -Ти, якщо будеш мати питання, то можеш мене запитати, - сонно промовив Бакс і закрутився в клубочок для сну. 

Я тихенько мугикнув, повернувся і просто випучив очі від того, що цей собака справді хороший. Я раніше не зустрічав хороших собак, а цей.. Можливо не всі тварини такі погані? 

***

Йдучи стежкою, я побачив величезний ліс. Подумав, що прогулятись не завадить, можливо тут теж чекатимуть приємності? 

Такого ще не бачив.. Дуже багато дерев і квітів! Їх запах так і манить, неможливо просто пройти повз. 

Такі червоні та прекрасні, вигляд пелюсток як сукня моєї нової хазяйки, така ж шовковиста та приємна на дотик. Я вирішив підійти до них, щоб розглянути їхню красу зблизька, але їхні гострі шипи не припускали мене до них. 

Дивно, чи не так?  Речі, які нас приваблюють можуть виявитись неприступними, злими та навіть небезпечними для нашого життя, а те, що викликає сильний страх - добрим та цілком безпечним. 

***

Попереду виднілося озеро, я вже збирався повертатись, але почув сильне хлюпотіння. Знову це відчуття.. Що робити? 

З одного боку ця непереборна цікавість манить подивитись, а з іншого боку я можу знайти проблеми на свій хвіст. Дуже багато думок, та дуже мало дій. Не хочеться тратити хвилини свого життя на ці безглузді сумніви. Потрібно йти перевірити, що там. 

***

Я почав підкрадатись акуратно, що б хто не говорив, але золота верба може вирости непомітно. 

Там була людина. Вона була крихітна, скоріше за все це ще дитина. Здавалося, що вона просто плаває, але щось тут не те. Дівчинка дуже сильно била руками по воді, я зрозумів, що вона в небезпеці. 

Вода.. Ще один страх, який може мене вбити. Невже ця стихія зможе забрати життя цієї дівчинки? 

Знову дуже багато думок в голові. Я ще занадто малий, щоб мислити про такі складні речі. 

 - Латаття! - промовив я вголос. 

Озеро мало багато латаття! Мені потрібно підійти ближче до неї. 

***

Ось і знову момент зустрічі зі своїм страхом. Діяти треба швидко, бо інакше буде вже пізно... 

Я розігнався і стрибнув на латаття, воно виявилось досить міцним, тому я швидко наближався по одному стрибку до дівчини. 

Після цього я заверещав так як ніколи не верещав. Здається вона помітила! Крихітна людина схопилася за латаття і перестала сильно хлюпотіти. 

Коли вона заспокоїлась я знову привернув її увагу. Побачивши, що вона дивиться на мене я стрибнув на інше латаття, показуючи цим, що вона може зачепитися його теж і таким чином дійти до берега. 

***

Нарешті все закінчилось. Дівчинка вже на березі. Вона мовчки дивилась на мене, потім тихо промовила "Дякую! " та побігла вперед неозираючись. 

Ще хвилин десять я просто дивився на озеро без жодних думок в голові. Час просто зупинився. Трохи згодом я оговтався та вирішив повернутися в найбезпечніше місце у всьому світі - будинок. 

  - Більше ніяких пригод сьогодні! - подумав я. 

Мої лапи дуже повільно пересувались, навіть трохи трислись. Ще досі не приходило усвідомлення всієї ситуації. 

***

Наближаючись до свого нового будинку я чув дуже багато голосів. Я пришвидшив свій хід, щоб побачити джерело шуму. 

Моє здивування не описати словами. Це та дівчинка стояла посеред подвір'я. Вона озирнулася і побачила мене. 

  - Це він!  - гучно вигукнула дівчинка. 

Менше секунди пройшло як я опинився на руках. Мене обнімали та підкидали наче якогось супергероя з фільму.