14 серпня

Туалет, бриття, миття, сніданок, пакування сумки. Ще є час до приїзду В.О. для відвезення нас до автобуса "Очаків - Миколаїв" на який він власним коштом придбав нам квиток. Як і придбав квиток на поїзд "Миколаїв - Тернопіль" у купейний вагон і відмовився від мене отримати за нього гроші: "Я і так, - сказав він на днях, - не знаю як маю вам віддячити". Попередньо ми домовились, що я йому, колекціонеру, малюю картину, а він мені з сином організовує на базі відпочинок, для оздоровлення сина.

Ми, я та Андрійко, спокійним кроком зробили круг до пляжів і назад до санаторію, а на нас вже з тривогою чекав В.О., щоб ми часом не запізнилися на автобуса.

Відпроваджав нас Вадим Освальдович разом із своєю дружиною Ларисою Авксентіївною. Дали на дорогу тормозок (пакет з харчами) в якому для ласування насамперед сушена риба, також маринована риба кефаль і трохи розмаїтих овочів з своєї "троповерхової" дачі. Біля автобуса пані Лариса добавила Андрійкові ще промисловий напій з чорної смородини та печива. Каже: "Вася, вибачте, що ми вас так погано зустріли, на слідуючий рік зустрінемо вас краще". Розумію, що мабуть має на увазі те, що відвезли нас з автовокзалу не до себе до дому, а відразу до санаторію. Які можуть бути претензії? У цьому плані, з моєї сторони, ніяких, адже ми їхали, як чужі люди до чужих людей, які до того не бачили одні одних навіть фото обличчя. Вона доброзичливо каже: "На слідуючий рік приїжджайте вже з донечкою, я її особисто буду бавити!" Відповідаю: "А якщо буде син, то будемо чекати на донечку!" Розсміялися. Пані Лариса відійшла до машини, ми з Вадимом Освальдовичем перекинулися кількома теплими словами, обійнялися, поцілувалися (чого при зустрічі не було) і розсталися з умовою написати один одному листи.

В Миколаєві здали багаж в камеру схову на з/д вокзалі і поїхали в центр до медтехніки за трахеостомічними трубками для Андрійка. Не було. Обіцяли вони замовити і надіслати нам поштою післяплатою. Потім знайшли ринок: купив відро і накупив-наповнив відро, потрохи, яблуками, грушами, динями, персиками, виноградом (адже 19 серпня Спаса свято, освячення подібних дарів природи). Андрійко сильно захотів пити, вгамував спрагу шоколадним морозивом. На вокзалі купив хліба та до хліба на дорогу.

У поїзді серед попутників була говірка 45-річна жіночка, начальник технічного відділу Миколаївського порту. Сумувати не довелось. Розрекламувала нам Кінбурнську косу, її кліматичні умови, переваги для здоров'я, користі для здоров'я та відпочинку. А що як наступного року туди махнути "дикунами" і цілою сім'єю проживати у якогось дядька чи тітки?