12 серпня

На сніданку в столові Андрійко розплакався через моє спонукання його до їжі. Заплаканим та напівголодним він вийшов з столової. Але своє ліжко він таки застелив.

На пляжі багато чорних муравликів (мурах), своєрідних санітарів піску, повзають-лазять, лапками перебирають повсюди, збирають крихти розмаїтої їжі. Сьогодні з Андрійком спостерігали, як один тягнув мертвого комарика, інший гриз великого метелика, третій вперто ловив раз-по-раз та мордував живу, ще раз більшу за нього, крилату жовту істоту: в скорому часі біля того, що займався великим метеликом появився напарник і вони відгризши крила, бо неїстівні, тягнуть тулуб метелика. Де вони живуть і куди тягнуть собі їжу важко зрозуміти, бо таке враження, що вони врізнобоки це роблять. Андрійко безперестанку "щебече" і не дає писати, але каже мені "вони тягнуть до сходів" по яких ми виходимо з пляжу і які вже там де земля поросла травою.

Заради експерименту засипали чорного муравля доброю пригоршнею піску (як не вилізе відпарпаємо). Грузу на ньому стільки, як би людину присипати камазом піску, людина б загинула. А цей невдовзі виліз, помахав вусиками і ніби нічого не сталося швиденько кривульками побіг у своїй справі, у пошуках поживи. Тут місце-в-місце весь пісок стоптаний і перетоптаний людьми, а вони живуть і виживають та ще й за людьми прибирають у міру відведеного їм Господом призначення, а в призначенні і сила їхня, і можливість.

Після обіду син спав, задрімав і я. Потім пісок, море. Жваво син бігав, рухався і так щодня. Хоч має значну проблему з горлом, але тілом розвивається на рівні своїх ровесників. Знову плакав, бо заніс його у воду та помочив - зимна вода. Я в пообідній час лиш два рази заходив у воду.

Вчорашній передвечірній водорозділ теплої та холодної вод, що рухався з сторони лиману, на ранок поступився місцем холодній морській воді. Сьогодні перед сьомою год. вечора, коли піднімались по бетонній широкій дорозі до санаторію було добре видно лінію водорозділу, що вже допливала до нашого пляжу.

За вечерею на нашому столику було накрито тільки на двох, інших троє наших сусідів вже, як розумію, поїхали у свій край. На обіді вони ще були присутні, це друзі-студенти дві дівчини і хлопець. Ми з ними так і не познайомилися, лиш віталися. "Добрий день", "смачного" - ми. "Здраствуйтє", "приятного аппетіта" - вони. Ото й уся розмова.

В столові, як у вулику, сильний шум (бо кілька сотень людей водночас), я сидів за столом з протилежної від них сторони, коли ж вони між собою перекидаються репліками, то й то перепитують по причині надмірної шумливості. Я сиджу поряд Андрійка і то приходиться йому нормальним "кімнатним" голосом казати "Андрійку їж!" нахиляючись до його голови. Настільки шумно…

Чомусь, особливо не задумуючись, десь там здавалося, що ми тут на дуже короткий час, що ми поїдемо, а вони залишаться. Але в будинку змінюються сусіди і на пляжі ті, котрих бачив (і може до їх присутності привик) більше не появляються. Натомість є нові сім'ї з дітками, нові пари; в столові також навколо поступово та постійно змінювався контингент відвідувачів, які мають кожен своє "прив'язане" крісло та стіл.

Післязавтра поїдемо й ми і ніхто із тутешніх курортників-санаторіанців нашої відсутності особливо й не помітить. І ще місяць після нашого від'їзду все буде день в день так, як і було на протязі понад двох місяців до нашого сюди прибуття. Все розписано і ритмом прив'язано до столової. І далі звучатиме, гупатиме з дня на день дискотека (її вчора хоч пізніше, але таки включили). Вже комусь іншому лазитимуть по обоях, шпалерах, цієї кімнати чорні таракани, таргани, які ще й уміють літати, особливо багато їх вітало нас у першу ніч нашого прибуття, потім вони ніби кудись щезли. Мабуть лазили, літали вітати інших новоприбульців, у них, тарганів, також свій "санаторний розклад". І вже хтось інший запиратиме на ніч двері не на ключ, бо він із середини не встромляється, а на зігнутий цвях. Вже й ручка, яку подарував італієць MDF, і яку я перезаправляв, списалася. Ну, що ж - життя продовжується!