9 серпня

Сьогодні прийшли на пляж ледь не першими, на піску лежала лиш одна людина. Видно вночі були сильні хвилі, позмивало усі піскові фортеці, нанесло на берег свіжих камінців та ракушок. Вибирали з Андрійком кращі екземпляри. З плачем завів його в хвилясту воду, хвилі гойдали його на колесі, я возив його по воді туди куди він бажав. Зробив зо два начерки олівцем, ще до малювання мене не попустило, але вже, здається, в швидкому часі попустить.

Прийшли з пляжу до хатини, а нас вже чекає Вадим Освальдович з пропозицією поїхати катером на Кінбурнську косу. Пообідали в столовій і гайда в дорогу.

Привіз нас В.О. до себе додому, показав твори різних художників. Здавалося б не мистецтвознавець, вчитель фізики у ліцеї, а дбає, як може, про мистецтво - молодець. Пішли пішки на пристань, чекали на катер і не дочекалися, мабуть по технічних причинах щось там не зістикувалося. Пішли у музей художника-мариніста Судковського. Із того, що тут його виставлено роблю висновок не остаточний, що це ще не рівень Айвазовського (робіт звичайно небагато, одна кімната, в ін. кімнатах інше). Але В.О. мені розповідає, що коли за радянського часу був ювілей Судковського, то сюди були позвозили роботи із всього Союзу і переконує мене, що рівень його загальної творчої потенції вищий ніж може скластися враження від тут виставлених. Судковський прожив всього 35 років і якби йому було відведено стільки скільки Айвазовському - дев'ять десятків, то гадаю, він міг би перевершити Айвазовського.

І на пристань, і з пристані, і по дорозі в санаторій говорили з Вадимом Освальдовичем. Про що? Про мистецтво в загальних темах і про конкретне життя - у кожного щось болить, боліло чи наболіло. Скаржилися? Ні, просто розповідали без жодного натяку на взаємодопомогу, бо це те у чому ми один одному ніяк не можемо допомогти.

Перед вечерею ще дві години пляжу. Здається, не сильний вітер, але хвилі жене трохи великі. Заніс Андрійка на руках далі від пінного берега, посадив на колесо, але налетіла на нас одна хвиля, відразу друга, Андрійкові найшло води в трубочку, закашлявся, заплакався, відніс його на берег. Андрійко замість підвечірку з'їв морозиво і допомагав мені їсти сушену тараньку, яку споживав я запиваючи пивом... Потім я написав усе це і збираємось йти на вечерю.

Повечеряли (Андрійко їв безапетитно, ковзав вилкою на тарілці, шукав в ній сам не знає чого) і пішли на вечірню прогулку по обривистому берегу. Зробив кілька начерків.