8 серпня

Зрання були на пляжі. Після обіду вийшли з столової і нас займив В.О. Альбертин на поїздку до острова Березань. Приїхали машиною до його кума, він головним рибінспектором на екваторії біля Очакова. Якраз він із сім'єю сідали обідати - вагончики, невеличка пристань для катера, стіл за метр від води у тіні маслин. Попри смачне інше їдло на столі було спиртне та така риба смажена, яка може бути на будень не в звичайного риболова на березі з вудочкою, а в рибінспектора. І, звичайно, добре приготовлена! Якби не відразу після ситного обіду в санаторії нас привезли на ще один обід… то з'їв би кілька шматків, а так не з'їв до кінця навіть одного.

Поплили катером до острова. Там добру годину ходили його стежками. Пан Вадим кілька разів нас фотографував, наскільки зрозумів з його слів він є любителем у фотографії, але любителем, який знає цю справу, і вміє, не гірше професіонала.

На остові ведуться археологічні розкопки і нас різні люди в різних місцях чотири рази попереджували: там де вони розкопали древні фундаменти - не заходити; черепків з древнього посуду, які ми побачимо поскладаних на купи - не брати; палаткове їхнє містечко - обминати. З боку, де причалили, острів заріс ковилем, пішли ми до обеліска лейтенанту Шмідту П.П., якого тут в 1905 чи 6-му розстріляли за створення заколоту на кораблі "Потьомкін". Тому самому лейтенанту Шмідту, якого ми більше знаємо за твором Ільфа і Петрова про придуманого героя-пройдисвіта-афериста, Остапа Бендера, який вибивав собі місця під сонцем у червоних тим, що стверджував ніби є сином лейтенанта Шмідта. Стежка до обеліска заросла з обох боків і, здається, до самого обривистого берега, височенною лободою, вище мого зросту. Відзнимкував нас В.О. також біля цього бетонного обеліска і ми попрямували назад до місця прибуття. Гадюки, які тут нібито є нам не зустрілися. На острові є залишки якигось цегляно-бетонних військових споруд і трохи зруйнованих, і напівзруйнованих, і зовсім зруйнованих. В таке, найбільше із вцілілих приміщень, заходимо з В.О. Діти: Андрійко та внучка Альбертиного кума, главрибінспектора, ровесниця мого малого, яку В.О. прозвав "капітанша", бо сама в діда на колінах якийсь час рулювала катером - залишились на дворі. Зайшли і здалось нам, що це швидше за все були солдатські, моряцькі казарми з товстенним на собі шаром бетону. Не знаю чому, але маю припущення, що це ще військові споруди царської Росії (при нагоді пошукаю в літературі підтвердження).

Назад човном. Подякували за морську поїздку. Потім машиною В.О. до ОКСТ (оздоровчий комплекс санаторното типу) "Очаків". При розставанні В.О. подарував нам три добре копчених риби (мабуть карасі) та дволітрову пляшку напою з помаранчів. Андрійкові також перепала пачка печива від випадкових попутниць, котрих Освальдович підібрав по дорозі.

Трошки відпочили у своєму, вділеному нам, двомісному притулку. Пішли в столову на підвечірок і відразу до моря, до самої вечері, майже на 2 год.

Після вечері холодний душ з милом. Тут душові кабіни на дворі поряд з вмивальниками. Вода для душу нагрівається в бочках сонцем, якщо є сонце.

Андрійко вже спить. Я дописую про основне із сьогоднішнього дня, але також вже хочу спати, хоч тільки 9 год вечора (вдома в любу пору року ми, як правило, лягаємо біля 12:00).

Таблетки привезені В.О., рекомендовані його дружиною, панею Ларисою, виявляються ефективними - прищів стало менше, а ті що залишились вже не мають драматичного вигляду, це важливо.

Ще пригадалась розмова (вірніше фрагмент розмови) за столом у рибінспектора. Родичка, або подружка, жінки інспектора питає мене.

- Ви приїхали на відпочинок без мами?

- Мама з меншим, та й вагітна на 7-му місяці... Залишилася вдома.

- І як це ви так відважилися?

- Та це заради сина, щоб погріти на південному сонці.

- Та ні, як це ви так, що таке з ним (Андрійком, хвороба горла, металічна трубка тирчить з горла) і ви ще наважилися?

Пояснюю, що ми хотіли мати не одну дитину. Другу дитину запланували. Було з Андрійком все нормально. А третю також хотіли. А те що це під час Андрійкової хвороби… то так вже сталося.

Після чого главрибінспектор завершив нашу, на цю тему, бесіду, підвів під бесідою висновок, звернений в жіночу сторону: "Все як має бути, а в вас все як не в нормальних людей".

Чомусь після його слів хочеться повторити те, що народ століттями каже: "Всюди лихо і в мене не тихо… Всюди добре, де нас нема".