5 серпня

Сьогодні зранку, як ішли широким бетонним спуском до моря, лінія морського горизонту була відсутня, море зливалось з небом і тільки червоно-чорний корабель повільно мандрує вдалині. Коли зійшли до води, стали біля самого моря, то оптично відрізняли море від неба тільки чайки, які віддалившись від берега відпочивали, плавали на ньому.

Три з половиною години погрілись на сонці. Возив Андрійка по воді на його надувному колесі. Боїться ще води, але за кожним разом більше звикає. Пішов з папером та олівцем помалювати рибалок та нічого не вийшло. Вони не дуже послушно зберігали пози, бо по всьому видно їм вже не клювало. Взагалі мені вже третій день нічого не малюється. Ще не знайшла душа тут творчого образотворчого притулку!

Нічого також не читається, мабуть тому, що помисли перед від'їздом були налаштовані саме на малювання. Вчора пропонував Вадим Освальдович (надалі буду писати скорочено "В.О." і не для зменшення смислу, а лиш для скорочення кількості букв, що матимуть у моїх цих записах частовживане місце), пропонував щось почитати на мій вибір - поезію, прозу, пресу. Та я відмовився, мабуть лиш по тій причині, що діапазони власних помислів налаштовані на хвилі не стільки поглинання, скільки відтворення.

Пообідавши поїхали в місто, дали телеграму нашому сонечку, нашій кругленькій квадратульці, або як я тепер їй інколи лагідно кажу "глобус України" - бо вже на сьомому місяці, дали телеграму жіночці Любі про те, коли приїдемо, де перебуваємо і що у нас все нормально.

У Андрійка появилась якась, мабуть алергічна, висипка, прищики - на грудях, шиї та трошки спині. Напевне це від води і не стільки від морської скільки від місцевої сирої яку мусимо пити для вгамування спраги спричиненою спекою. Сьогодні купив йому два літри промислового консервованого напою.

Після обіду сонця не було. При відсутності сонця та наявності у Андрійка висипки нам не конче було йти на воду і ми не пішли. Гуляли понад берегом. Повечеряли і ще раз пішли гуляти.

На вечерю приготували нам макарон в підливі, по дві хлібно-м'ясних котлети, по два кусочки помідорки. Кожному кусочок сиру, кусочок масла, хліба завжди вдосталь, солодкий чай, стакан ряженки, булочка з сиром (начинка), велика вафельна конфета добре полита шоколадом і по великому смачному яблуку. В обід на десерт нам перепало по великому грону крупного, синього, солодкого винограду.

Потемніло, розстелив ліжка, Андрійко ще трошки і засне. Почався сильний вітер, блискавки, нарешті господарює лиш стихія, бо відключили повсюдно світло і тільки видно з вікна, що світяться на морі кораблі.

Черкаська молодь завтра від'їжджає і вони сьогодні об'явили своєму старшому, що буде у них королівська безсонна, усі на молодечих "диверсіях", ніч. Відключення світла і так стало причиною дівчачого і трохи хлопчачого вереску у їхньому темному без світла будиночку, що уміщає усю групу із тридцяти чоловік. Це все "чорнобільці" з черкаського училища. Є там хороші за словами їхнього керівника, а є такі "що не без них світ": "я тобі бл... зараз дам мі..т" (вона), "ти бл... куди ходиш? - до півторарічної дівчинки мама, а керівник її пережартовує: "що така мала і вже бл...?", а вона ніби не чуючи продовжує: "бл... я тебе шукаю!". Соромісництво? Так, але також то є проза сучасного вкраїнського молодечого життя. Сидячи за столом керівнику, в якого діти старші за них, розповідають все просто ніби своєму ровеснику, наприклад: "він мене за одно місце зловив, так я його чуть не втопила..."