3 серпня 1998

Прибрались, поснідали. В десять сорок в Миколаєві. Таксист запропонував довезти до Очакова за 13 гривень. Доїхали в м’якому автобусі за 5 грн.

З автобусної подзвонив Вадиму Освальдовичу. Чекаємо на дворі в тіні дерева. Під'їхав легковою машиною. Яке враження, перше миттєво-фотографічне про людину, про чоловіка, якого ніколи не бачив навіть на фотографії? Такого враження, інстинктного сприйняття людини через вираз погляду очей, як дзеркала душі, не склалося - він в притемнених окулярах.

Відвіз нас на базу відпочинку, літні дерев'яні будиночки, ми в дев’яносто четвертому, нумерованому, в будиночку 6 кімнат, мабуть по два ліжка в кімнаті. Всього ця база може умістити біля півтори тисячі осіб і всіх, здається, в дерев'яних будиночках.

Принесли сумку (в якій попри інше є й етюдник) та картини в приміщення. Кажу: "Хочу почути Ваше враження", на що Вадим Освальдович відповідає: "О, моє враження буде щонайвищим". Він очікує на одну картину - графічне або живописне зображення барда Володимира Висоцького. Коли розгортаю упаковочний папір він виявляє подивовано три живописні картини, олія на полотні, також на кожній, кожна компонується із трьох зображень В. Висоцького.

Враження його насправді високе. Каже, що аж мороз по шкірі йде, особливо виділяє погляди очей В.В. "Я навіть не знаю, - каже Вадим Освальдович, - як маю вам віддячувати, прямо хочеться на коліна перед вами клякнути". Відповідаю, що не потрібно того робити і також пояснюю свій такий щирий жест словами Антуана Екзюпері, який чітко і влучно сказав: "Не економ на душі. Не наекономити там, де повинно працювати серце".

Перше враження, не на основі листування, а на основі візуального бачення та безпосереднього короткочасного слідкування, хороше. Він, як і я, простодушний чоловік, "простодушний" в кращому розумінні цього слова, і це є його одночасно недоліком в очах деяких "товстошкірих" людей і перевагою над іншими…

Опісля їздили на його фазенду-дачу за годинником-будильником. Дачу, що є великою дерев'яною будкою і яку він, при під'їзді до неї жартома назвав "трьохповерховою": "Ото є моя трьохповерхова дача". Нарвав нам помідорів та червоного перцю. Підвіз до санаторію і розстались до завтра.

Уперше ми з Андрійком підійшли до моря. Велике, широке. Мене неодноразово турбувала думка як малювати морський обрій, той край стику, морського стику з небом. Тепер бачу, що морський горизонт досить не однозначний: інколи завершується ледь темнішою полоскою, аніж усе море, а інколи світлішою. Інколи десь там вдалині світліші та темніші полоси йдуть одна за одною, що при спогляданні малюнку чи фото комусь би здалось ніби там начебто якесь воздвиження, начебто морського кольору берег.

Обсушилися на піску. Загоряти не довелось, сонце заступили темні хмари, гриміло із ледь помітним дощиком. Вадим Освальдович казав, що тут вже півтора місяця не було дощу, все вигоряє. А в наших краях зливні дощі тепер досить часта штука.

Захід сонця був грандіозним, воно наприкінці дня вийшло із-за хмар. Ми з Андрійком вийшли погуляти до моря. Трохи здалеку бачимо крутий берег, на якому наші будиночки, обривистий та глиняний, виглядає наче він метрів на 40-50 височить над морем, поріс тополями, а за ними велике, в висоту двох тополь, граціозне, рожеве і спокійне сонце.