Очі Всесвіту

Очі Всесвіту

Життя - найкраща зі шкіл.

Всесвіт - найцікавіше місце світу, бо це саме те, де існуємо ми.

Дивний каламбур слів? 

Отже, хтось розколов світ надвоє, залишивши в цьому первісному просторі два ока, які стежили за усім та усіма.

А до цього цим Всесвітом керував звук дзвонів, на яких грала Дзвенислава.

Хто вона?

Реальна дівчина чи справжня богиня?

Вона переможе цих контролерів у вигляді двох очей чи зможе з ними домовитися?

Але домовитися про що?

Хто стоїть за цими очима? Хто їх створив? Та навіщо?

Як взагалі це працює?

Можу лише підсказати, що без кохання тут не обійтися.

І що Дзенислава уособлює енергію позитивну, енергію добра.

А він... цей творець дивних очей, які спостерігають за світовим порядком, порушуючи його, саме він представляє енергію негативну, зло, темряву та все погане.

Домовляться він та вона про сумісне існування поруч?

Добро та зло знайдуть ту золоту середину, щоб не знищувати один одного?

Баланс буде досягнуто?

Почнемо розбиратися з цією історією.

Дзвенислава грала на своїх дзвонах, від чого звук розходився на усі боки.

Богиня-дівчина дивилася у простір перед собой, в якому було видно, як цей звук ллється по просторах Космосу, цілого Всесвіту, доносячись до усіх найвіддаленіших куточків існуючого світу.

Раптом звук зник.

Як молода жінка не гралася зі своїми інструментами, але звуку більше не було.

Усе навкруги поглинула тиша.

Дзвенислава навіть себе не чула.

На майдані перед місцем, де Дзвенислава до цього грала на своїх дзвонах, утворився натовп, який кричав, вимагаючи щось, але не було чутно нічого.

Усі вказували на очі, які раптово та несподівано утворилися у просторі далеко від дивної планети, де ніхто вже не чув один одного.

Дзвенислава кинулася у височінь, стрілою піднімаючись все вище та вище, долаючи гравітацію рідної планети, але не згораючи від тертя з повітрям.

Дівчина вилетіла одразу у космічний простір, стрімко наближаючись до гігантських очей.

В цей час світ розколовся надвоє, а очі почали слідкувати за всім та усіма.

Хтось невидимий схопив Дзвениславу, не дозволивши їй наближатися ближче до очей.

Чоловічий сілует раптово проявився, який тримав дівчину міцно та ніжно.

А потім його знов не стало видно.

- Зупинись. Далі неможна, бо це загибель. - промовив голос, який лунав біля Дзвенислави, ніби це говорив отой невидимий чоловік.

- Чому? - запитала молода богиня, спробувавши своєю внутрішньою силою визволитися з недозволених нею обіймів.

- Бо це я створив оці очі, щоб весь світ заполонило зло. Я - і є саме зло. - пояснив невидимий чоловік, продовжуючи тримати жінку у своїх обіймах.

- Тому чому ти мені не дозволив загинути?

- Бо...

- Я же створюю добро, а ти - зло. Ти повинен мене вбити, щоб я тобі не заважала.

- Але я не можу.

- Чому?

- Бо... - невидиме тіло знов стало видимим - і чоловік поцілував Дзвениславу.

Богиня відповіда на поцілунок та спробувала знов визволитися з обіймів.

Цього разу вона спочатку відчула опір, а потім чоловік відпустив їх.

- Хто точно дасть відповідь на запитання "Що таке зло? Що таке добро?" Ми не знаємо точно цього. Для одних щось - добро, а для інших - це зло. - філософствовав незнайомець. - Все діло в гармонії. Зло повинно існувати поруч з добром. Повинен бути баланс між добром та злом. Ти сама не знаєш, що таке насправді добро та зло.

- Ні! Я точно знаю, що таке добро! - заперечила Дзвенислава. - Ти забрав звук з мого світу, хоча ми з тобою спілкуємося через звук. Ти огорнув мою планету пітьмою, яки виходить з цих величезних очей. Забери свою тьму та поверни звук у мій світ.

- Я поверну звук та приберу темряву, якщо ти підеш зі мною. - запропонував незнайомець.

- Ні! Я повинна залишитися тут, щоб грати на своїх дзвонах.

- Вони будуть грати і без тебе.

- Ні!

- Тоді ще більша темрява прийде у твій світ через мої очі Всесвіту. - і після цих слів пітьма ще більше згустилася, поглинаючи планету Дзвенислави собою.

Замість тиши вуха заклала якась сила, яка давила на барабанні перепонки.

- Все! Досить! Я піду з тобою, тільки не руйнуй мій світ.

Пітьма відступила від планети цієї богині.

Вона навіть почула внутрішньо, що на поверхні її планети повернувся звук.

Дзвони, на яких нещодавно грала сама Дзвенислава, задзвеніли самі по собі. 

Ненайомець узяв Дзвениславу за руку. В цей час вона побачила його справжнього, такого самого, як звичайний чоловік з її світу: високий чоловік з міцним тілом, на якого і не скажеш, що він уособлює якесь там зло. Але ж ми не знаємо інших, коли дивимось на них. Ми дійсно не знаємо інших, навіть якщо з цими іншими проводимо кожен день поруч протягом багатьох років.

Ми не наємо точно, наскільки добро являється добром, а зло стовідсотково злом.

Але ми знаємо точно, що вбивство та насилля - це зло. Без сумнівів.

- Мене звуть Зорян, до речі. - повідомив незнайомець.

Він повів Дзвениславу до цих гігантських очей Всесвіту та зник в них разом з цією богинею.

Очі Всесвіту зникли слідом.

А дзвони продовжували грати заради добра, розповсюджуючи свою енергію по всьому світу.

І де б зараз не була Дзвенислава, вона відчувала енергію звуку своїх дзвонів.